2010 р. Як у Чорткові Теофіля шукали

Володимир Мороз

Дата: 10.02.2010

Якщо розглядати Чортків з космосу, а це можна робити і через Інтернет, то місто на перший погляд видається звичайним собі, хоча й розміщеним на великій дорозі з Тернополя до Чернівців. Утім, так лишень видається.

Чортків – одне з найцікавіших містечок Тернопілля, Галичини і навіть усієї України. Широкі чи не дуже, бруковані чи вкриті асфальтом, рівні чи з викрутасами – вулички Чорткова є надто привабливим місцем, щоб втриматися від спокуси ними поблукати. Навіть без провідника чи якогось кишенькового путівника. Чортків просто притягує – не епатажем, не модою, не блиском вітрин. Він вабить розміреністю і непередбачуваністю водночас, бо ж за п’ять хвилин тут може з-за рогу бідиночків виринути пам’ятка архітектури XVII чи XVIII століття, а потім з гущавини якогось садка над Серетом – 200-кілограмова свинка з виводком поросят. У цьому кореспондент переконався на власному досвіді.

Звісно, що кожне місто не можна уявити без його будівель-символів чи урочищ, тих, яких немає більше ніде. І якщо для Тернополя такими об’єктами є Став, Надставна церква і Катедра, то для Чорткова це, напевно, замок, дві дерев’яні церкви, костел і ратуша з годинником.

Чортківський замок найстаріша будівля містечка, якщо не брати до уваги досі спірне датування дерев’яної церкви Успіння Богородиці кінцем XVI ст. Твердиня стоїть не у найвищій місцині Чорткова, тож і шукати її доведеться, швидше всього, випитуючи шлях у місцевих жителів. Власне, до цієї пам’ятки від залізничного вокзалу провадить майже пряма вулиця.

Якщо ж іти від автостанції, потібно дістатися центру повз колишню синагогу, новий греко-католицький собор – головний у Бучацькій єпархії, центральний майдан і через Серет. Утім, пам’ятка зустріне не музеями, а лишень мурами, баштами і порожніми вікнами – їх можна використати як природні рами для фотографування видів Чорткова.

Особливо неповторним із замку видається і колишній костел отців-домінікан, який стоїть у центрі Чорткова. Цей храм – ровесник фортеці – вражає як своїми значними для побутової уяви про райцентр розмірами, так і мистецьким оформленням: не штукатурений, а викладений цеглою фасад, височінь інтер’єрів і скромність водночас. І це збереглося, незважаючи на нищення радянських часів, коли у храмі влаштували склад.

Утім найкраще збереглися до наших днів у Чорткові не кам’яні, а дерев’яні пам’ятки: церкви Успіння Богородиці (1581-84 або 1635 рр.) та Вознесіння Христового (1717 р.). Приміром, у Воскресенській церкві почуваєшся якось затишно. Світлі, суцільно вкриті деревом, помережані вишитими обрусами стіни, подібно оформлений іконостас відрізняють цей храм від сучасних – ніби десь на Гуцульщину потрапляєш. А на подвір’ї храму збереглася також дерев’яна дзвінниця – гарна триповерхова споруда з шатровим гонтовим дахом. Саме за нею і можна впізнати місце, де стоїть захований у глибині затишного, оточеного муром подвір’я, храм.

Документи вперше згадують про Чортків, як про село Чартковіце Теребовлянського повіту. У 1522 р. влаником поселення був уже шляхтич Єжи Чартковський. Через 10 років Є. Чартковський отримав від польського короля Сигізмуна І грамоту, що надала Чортковицям статус міста і магдебурзьке право. Власник збудував дерев’яну фортецю. А от кам’яний замок на місці давніх дерев’яних укріплень звели в 1610 р., коли містом володів руський воєвода Станіслав Гольський.

Окрім твердині С. Гольський фундував також монастир отців-домінікан у 1640 р. Він помер бездітним і заповів свої маєтності брату, Яну Гольському. Після Гольських місто до кінця XVIII ст. перейшло власність родини Потоцьких. Тоді пам’ятка втратила оборонне значення, бо її перебудували.

П’ятикутний у плані кам’яний замок здобули у 1640 р. татари, а 1648 та 1649 рр. її підкорювали козаки і місцеві селяни. У 1655 р. цитадель всього після кількаденної облоги здобуло козацько-московське військо і власник міста Павло Потоцький з родиною на довгі роки потрапив до московського полону. У 1672 та 1676 рр. замок здобували турки: там до 1683 р. розташовувалась їхня залога і резиденція субпаші Подільського пашалику.

З тих часів збереглося багато легенд, в одній з яких йдеться, що у ХІХ ст. місцевій жительці дуже часто снився один сон: небіжчик просив розібрати частину стіни фортеці і поховати його по-християнськи. З жінки спочатку насміхалися, але потім послухали. У вказаному місці знайшли кістяк, як пізніше виявилося, замурованого турками живцем святого ченця Теофіля.

Зрештою турків вигнали, замок перебудували на панське житло, і станній його власник Ієронім Садовський подарував її місцевим благодійним організаціям. Ще в середині ХІХ ст. у твердині були житлові кімнати, цілі дахи, у приміщеннях деякий час розташовувалися склади купців.