1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Коли виїхати з Присліпа на воловецьку дорогу, першою зупинкою нашою буде село Ізки з церквою, що нагадує торунську або присліпську, з дзвіницею винятково оригінальних форм. Широке опасання увігнутими лініями покрівлі непомітно переходить у вертикальний об’єм, нижній ярус якого закінчується підсліпуватими арочками. Вище арочок проходить досить широкий карниз, що поділяє верхній ярус, увінчаний квадратним пірамідальним верхом з одним заломом.
Інтер’єри таких храмів нам уже знайомі, тому зупинимось лише на іконостасі та живопису. Іконостас кінця XVII ст. – звичайної композиції в чотири яруси, з чіткою сіткою вертикальних і горизонтальних членувань, з соковитою, тонкого рисунка орнаментальною різьбою. Його зробив майстер, який не тільки пройшов добру школу, але й мав неабиякий темперамент, великий декоративний смак і відзначався розумінням монументальності, його манера виказує, що він був фрескістом. Нарисувавши постать, художник вкривав спершу локальними кольорами великі площини одежі, облич, рук і тла. Потім, обмокнувши тонкий м’який пензель в чорну фарбу, впевненою, соковитою лінією обводив контури обличчя, рисував брови, очі, уста, крила носа, волосся і складки одежі. Цей майстер любив типаж з широкими відкритими лобами й вилицями, з великими очима і стрункими пропорціями фігури. Його образи народні, українські, сповнені гідності й внутрішньо зосереджені.
Погляньмо, як майстерно написані на вратах архідиякон Стефан та архангел Михаїл. На Михаїлі – гарячого глибокого червоного тону плащ. З-під нього видно майже білий хітон, складки якого прорисовані пензлем, обмокнутим в блакитну фарбу, тому здаля він здається ніжно-блакитним. Граціозна чорна лінія, якою обрисовані складки одежі та обличчя, надає його манері легкості й благородного спокою. Вохристо-біле обличчя Михаїла не має ні світлотіньового, ні живописного моделювання, воно нарисоване чорною лінією і вражає силою експресії. В зосередженому погляді чорних очей світиться думка.
Подібно написаний і Стефан, якому особливої нарядності надає білий орнаментований стихар, перекинутий через плече. В тій же манері намальований образ Миколая. Його фелонь, оздоблена маленькими чорними та білими квадратиками, набуває завдяки цьому прийомові великої декоративності. Обличчя як площину маляр вкриває вохристо-білою фарбою, а бороду – сіро-блакитною. Потім пензлем, чорною лінією обрисовує деталі обличчя і де-не-де штрихом натякає на форму локонів.
У храмі зберігається ікона богоматері з пророками в клеймах (кінець XVI ст.). Її можна назвати «Закарпатською мадонною», бо тут не наслідувано ні строгого ієратичного типу Одігітрії, ні ліричного «Умиленія». Художник дає свою інтерпретацію образу. Він малює молоду матір з дитиною на руках, як в Одігітрії, але не в строго фронтальній позі, а в три чверті, з трохи схиленою головою. Однією рукою вона підтримує дитину, а в другій тримає гілочку бузку. На загальному монохромному сіро-синьому тлі виділяється майже біле обличчя Марії. У неї яйцевидний овал лиця з м’яким вузьким підборіддям і широким лобом. На обличчі, модельованому тільки чорною лінією та легким півтоном, з ледве помітними червоними устами, виділяються дуже великі чорні очі з розширеними зіницями. їх погляд виявляє безмежний смуток; він спрямований не назовні, а в себе. Художник наче зібрав тут усі страждання українських матерів, їх любов та ніжність і створив чистий поетичний образ. Ця ікона – найвище досягнення закарпатського живопису.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 380 – 383.