Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Н.Т.

Великомученице кумо!

Дурна єси та нерозумна!

В раю веселому зросла,

Рожевим цвітом процвіла

І раю красного не зріла,

Не бачила, бо не хотіла

Поглянути на божий день,

На ясний світ животворящий!

Сліпа була єси, незряща,

Недвига серцем; спала день

І спала ніч. А кругом тебе

Творилося, росло, цвіло,

І процвітало, і на небо

Хвалу творителю несло.

А ти, кумасю, спала, спала,

Пишалася, та дівувала,

Та ждала, ждала жениха,

Та ціломудріє хранила,

Та страх боялася гріха

Прелюбодійного. А сила

Сатурнова іде та йде,

І гріх той праведний плете,

У сиві коси заплітає,

А ти ніби не добачаєш:

Дівуєш, молишся, та спиш,

Та матер божію гнівиш

Своїм смиренієм лукавим.

Прокинься, кумо, пробудись

Та кругом себе подивись,

Начхай на ту дівочу славу

Та щирим серцем нелукаво

Хоть раз, сердего, соблуди.

2 грудня 1860 р., Санктпетербург

Джерело: Шевченко Т. Повне зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1991 р., т. 2, с. 305.

Н.Т. – Тарновська Надія Василівна (? – 1891 рр.), сестра поміщика села Качанівки на Чернігівщині, українського громадського діяча В.В.Тарновського (старшого). Шевченко познайомився з нею 1843 р. в Качанівці, дарував їй вірші й малюнки (серед них – автопортрет). Поновивши знайомство після заслання, Шевченко зустрічався з Н.В.Тарновською в Петербурзі, писав до неї (збереглася записка Шевченка до Н.В.Тарновської), подарував «Кобзар» (Спб., 1860) з написом: «Моїй любій єдиній кумасі Надежді Васильєвні Тарновській – кум Т. Шевченко».

Шевченко називав Н.В.Тарновську кумою, бо 1845 р. в селі Потоці на Київщині разом з нею хрестив дитину в дяка. Обставини, за яких створено вірш, відомі із записаних О.Я.Кониським спогадів петербурзького знайомого Шевченка Ф.І.Черненка про його відвідини поета 6 грудня 1860 р.: «Черненко остерігав його, радив берегтися і не виходити цілу зиму. «Щоб і на різдво б то не виходити? – мовив до його Тарас,- а кутя? а узвар? Ні, не всиджу, колядувати хоч рачки вилізу до куми» і, похвалившись, що 2 грудня провідала його кума Н.В.Тарновська, він прочитав Черненкові свої вірші, написані зараз після того, як пішла від нього кума. То відомі вірші:

Великомученице кумо! Дурна єси та нерозумна…

[Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. – Львів, 1901. – Т. 2. – С. 370].

Джерело: Шевченко Т. Повне зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1991 р., т. 2, с. 575.