2008 р. Клевань
Сергій Криниця
Дата: 08.09.2008
Старовинне волинське містечко, адміністративно зараз приналежне Рівненській області, що однак не заперечує його історичного волинського походження…
Перші згадка про місто датується 1113 роком, тоді місто звали Коливань. Зараз про це нагадує лише вітраж на залізничному вокзалі. І хоча Клевань-Коливань, здавалося б, не в змозі в туристичному плані конкурувати з перлиною Волині Луцьком, чи хоча б зі своєю вічною суперницею-конкуренткою Оликою, відвідати це містечко таки варто.
Знаходиться воно прямо на трасі М-08 між Рівним та Луцьком, неподалік межі Рівненської та Волинської областей. Добиратися зручно маршрутками Рівне-Луцьк, Рівне-Клевань, Київ-Луцьк, електричками зі Здолбунова чи поїздом Київ-Ковель (Луцьк).
Основні туристичні принади Клевані – то руїни замку Чарторийських 1475 року походження (з цього року походять не руїни, звісно, а замок) та костел Благовіщення 1610 року. Є ще церква Різдва 1777 року, яку, однак, відвідати нам не вдалося. Та про все по порядку.
Замок Чарторийських ще добре проглядається з траси при в’їзді в Клевань з боку Луцька. Просите зупинити біля Троїцької церкви (її синьо-блакитні стіни та білу дзвіницю також добре видно обабіч траси). Власне шлях до замку пролягає повз цю церкву.
Але варто відразу звернути трохи лівіше, вуличкою яка веде вниз… Так ви потрапите до підніжжя замку і побачите одну з головних архітектурних принад – віадучний міст, що веде з пагорба від церкви до власне замку, та один з двох потужних бастіонів, які добре збереглися з минулого.
Міст раніше був звідним, як і належало порядному замковому мосту, згодом його перебудували на стаціонарний. Кажуть, ще на початку 20-го століття на ньому було помітно сліди фресок, на жаль зараз лише спостерігаємо цегляну кладку…
Сам замок розміщено на високому трикутному пагорбі над рікою Стублою. В давнину її води слугували джерелом води для наповнення рову навколо замку. Замок був в плані нерегулярним, складався з чотирьох корпусів, що розміщувалися чотирикутником, та двох бастіонів (один захищав в’їзд до замку, інший – підступи з боку Стубли).
Засновниками та володарями замку був відомий княжий рід Чарторийських, одвічних конкурентів Радзивіллів. Це суперництво між шляхетними родами поширювалося також і на міста – Клевань та Олику.
Відомі судові тяганини середньовіччя між муніципалітетами за право влаштовувати ярмарок, які, однак, не закінчувалися перемогою жодної зі сторін. Соломонове рішення суду, певно, було справедливим. Рішення про право проведення ярмарку надавалося кожному з міст, але з розведенням у часі – з забороною в бажаний для обох день – в неділю, а для Олики «во второк», для Клевані – в «четверг».
Замку відверто не щастило. У XVI-XVII століття він зазнавав нищівних набігів татар. Неодноразово відбудований врешті-решт втратив своє оборонне значення та був переданий у 1632 р. Юрієм Чарторийським, що першим з роду прийняв католицтво, колегії єзуїтів.
Замок було перебудовано під потреби власника. Єзуїти там прохазяйнували до 1773 року, коли Клевань відійшла до Австрії. З тих пір і до 1817 р. замок стояв пусткою. Згодом Костянтин Чарторийський організував тут польську школу. В той час Клевань вже належала Російській імперії, і після польського повстання школу було закрито.
Знову тут була пустка аж до 1877 року, коли Олександр Чарторийський продав замок уряду. Відтоді там розміщувалося управління маєтків царської родини. Однак у першу світову, в 1915 році, замок було зруйновано.
За нової влади тут розміщувалися і школа-інтернат, і НКВС-ники, і проф-техучилище, і ЛПТ… Певно від останнього збереглися такі «автентичні» кахлі на стінах… А тепер тут знову пустка… За даними сайту “ОКО” у 2005 році цю споруду передали будівельній компанії для побудови житлово-готельного комплексу.
Піднімаємося назад до Троїцької церкви і проходимо повз неї на той самий віадук… Скрізь лише сліди руйнувань і пустка… Жодних слідів «будівельної компанії». Лише порожні пляшки та одноразові шприци на подвір’ї колишнього замку. І пусті пройми вибитих вікон, зірваний дах, облуплені стіни… Трохи моторошна картина. Хочеться покинути цю пустку і вирватися на волю…
Костел Благовіщення – інша принада Клевані. Збудований у 1610 році на місці старого дерев’яного, як доказ приналежності Чарторийських до католицтва. Костел також добре видно з траси, але знаходиться він по протилежну сторону від замку.
До третьої архітектурної пам’ятки Клевані – церкви Різдва XVIII століття ми так і не потрапили. Знаходиться вона в іншій частині міста, трохи в бік від траси. Повернувши не в ту вуличку (наївно вважаючи, що шукана вул.Госпітальна має знаходитися в напрямку покажчика «Госпіталь»), скоро вийшли за місто. Там на лісовій зупинці від місцевого жителя і дізналися, що волинські півкілометра не так вже і відрізняються від гуцульського кілометра.
Загалом із показаних 0,5 км до залізничної станції «Клевань» довелося бігти добрих 3,5 км, тому, встигли відмітити лише ще одну дерев’яну православну церкву біля вокзалу, традиційно вифарбувану у синій колір…
Старовинна Коливань-Клевань відома не лише своїм звитяжним історичним минулим. Були і чорні сторінки… Як одна з недавніх в історичному масштабі.
Мова про волинську трагедію 1943 року. Тодішнє переважно польське містечко було практично знищене силами УПА у відповідь на аналогічні дії польської армії Крайова в українських селах… На війні, як на війні, одвічна жорстока істина.
Однак, згадуючи взаємні образи, варто не рахувати пропорції вбитих, з’ясовуючи хто ж постраждав більше і хто більше винен, хто почав першим, а зрозуміти і пам’ятати, що найвищою цінністю є життя кожної окремої людини не залежно від національності чи віросповідання…
Зараз костел у переважно православній Клевані відроджується. Прихожан ще небагато, Клевань не має власного ксьондза, він приїздить по неділях з Луцька. Але маємо надію, що саме зараз зароджуються ці паростки порозуміння, міжнаціонального та міжконфесійного миру. Як то і личить справжнім сучасним європейським народам.
р. Стубла