1999 р. Звід пам’яток Києва
Вячеслав Горбик, Тетяна Скібіцька
Андріївський узвіз, 18 – 20 ст.
(архіт. іст. містобуд.).
Проходить по схилу Старокиївського плато між горами Андріївською (Уздихальницею) Старокиївською і Замковою, від перехрестя вулиць Десятинної і Володимирської до Контрактової площі. Перетинається з вулицями Воздвиженською.
Вважається однією з найдавніших магістралей міста яка з’єднувала давньоруський дитинець з подільською торговельною площею. Частина дослідників (М. Петров, Д. Бліфельд, П. Толочко) ототожнює його з літописним Боричевим узвозом. За доби середньовіччя відгалуження узвозу було прокладено до замку на горі Киселівці (нині – Замкова). У 17 ст. відома як головна дорога на Поділ, що бере початок від Київської (Подільської) брами Верхнього міста. У 1711 р. проїзд між Замковою та Андріївською горами було розширено. Перебуваючи за межами давніх укріплень, узвіз тривалий час залишався незабудованим. Початок його освоєнню покладено зведенням у 18 ст. Андріївської церкви на земляному бастіоні Старокиївської фортеці. На поч. 19 ст. через віддаленість від центру забудова залишалася розрідженою і складалася з одно- та двоповерхових переважно дерев’яних будинків з прилеглими садами. До цього періоду належать житлові будинки № 10, 38 з рисами класицизму. Садибний характер забудови порушено під час інтенсивного будівництва великих капітальних споруд, які відбивали стилістичну багато гранність архітектури періоду історизму і модерну. Серед авторів будинків архітектори М. Гарденій (№ 13), М. Казанський (№ 2-а), В. Ніколаев (№ 21), П. Спарро (№ 4/26) та ін. На рубежі 19 – 20 ст. поряд із житловою функцією вулиця набуває значення торговельної з яскраво вираженою спеціалізацією магазинів і майстерень, що обслуговували потреби церкви. Брукування великим булижним камінням здійснено у 2-й пол. 19 ст.
Об’єднана спільністю виникнення й розвитку в умовах складного природного ландшафту, забудова узвозу відзначається динамікою розкриття вуличного простору ансамблевістю та унікальністю архітектурно-ландшафтного середовища. Прилягання до гір наявність виходів до оглядових майданчиків з видами на Дніпро і Поділ визначили відкритий характер його забудови, виразний силует якої з домінантою Андріївської церкви і акцентом неоготичної башти будинку № 15 («Замок Річарда») відіграє важливу роль у загальноміських панорамах. Активними композиційними елементами є також будинки № 3/24 (1914), № 34 (1901 р., арх. О. Хойнацький). Дерев’яна забудова 2-ї пол. 19 ст. представлена будинками № 10 і 19. Внаслідок різночасового знесення окремих будинків утворено незабудовані ділянки (ріг вулиць Флорівської, Боричів Тік та ін.).
У 1981 – 83 рр. проведено регенерацію забудови, виконано нове брукування, встановлено стилізовані ліхтарі (автори проекту – А. Милецький, О. Колесников, Л. Гаранта, Д. Воронов). 3 цього часу узвіз стає місцем проведення загальноміських свят зокрема Днів Києва в останні вихідні травня, і художніх виставок.
З вулицею пов’язані події історичного минулого, вона була свідком народних повстань у часи Київської держави, Визвольної війни І7 ст., збройної боротьби у період української революції та громадянської війни 1917 – 20 рр. Тут проживали відомі діячі науки і культури у будинках № 2-г – філософ П. Кудрявцев, № 2-г і 4/26 – історик, громадський діяч О. Оглоблин, у № 13 – родина професора Київської духовної академії О. Булгакова, діти якого – Михайло став письменником, Микола – відомим вченим-бактеріологом, композитор і диригент О. Кошиць, інж. В Листовничий, у № 15 – історик С. Голубєв, художники Г. Дядченко, Ф. Красицький, І. Макушенко, ск. Ф. Балавенський, 1905 р. тут відбулося перше редакційне засідання журналу «Шершень», у № 21 – ск. І. Кавалерідзе, протоієрей Ф. Титов, у № 34 – філологи П. Житецький, Т. Кезма, бібліограф М. Сагарда, письменник Г. Тютюнник, у № 38 – лікар І. Воскресенський, письменник і громадський діяч А. Муравйов.
Берлинский М. Ф. Краткое описание Киева, содержащее историческую перечень сего города. – СПб., 1820;
Бліфельд Д. І. До питання про Боричів узвіз стародавнього Києва // Археологія. – К., 1948. – Т. ІІ;
Голубев С. Т. Спорные вопросы древней топографии Киева. – К., 1910;
Гутнов А. Киев: Андреевский спуск // Архитектура СССР. – 1983. – № 6;
Древний план г. Киева 1638 года. – К., 1896;
Закревский Н. В. Описание Киева: В 2 т. – М., 1868;
Милецкий А. М. На древнейших землях Руси // Архитектура СССР. – 1978. – № 4;
Петров Н. И. Историко-топографические очерки древнего Киева. – К., 1897;
План Киева, составленный в 1695 году. – К., 1893;
Толочко П. П. Історична топографія стародавнього Києва. – К., 1972.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 160 – 161.