Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Олена Апанович, Андрій Галайчук, Олександр Лисенко, Олена Мокроусова

541.22. Житловий будинок старих більшовиків 1936, в якому проживали Петрусенко О. А., Строкач Т. А., Трохименко К. Д. (архіт., іст.).

Вул. Б. Хмельницького, 66. На розі з вул. М. Коцюбинського, на червоних лініях забудови, на ділянці зі складним рельєфом, формує ріг вулиць, відіграє роль акценту в забудові.

Споруджено зa проектом бригади Київського будівельного інституту у складі архітекторів Вероцького, Сичевського, Топоровського, Хоменка під керівництвом Неймарка. Проект розроблено 1934, реалізований варіант дещо відрізняється від первісного. Під час Великої Вітчизняної війни пошкоджений, 1948 відновлений.

Чотири-, п’ятиповерховий, мурований, тинькований, пофарбований, у плані Г-подібний, чотирисекційний. Перекриття пласкі.

Вирішений в стилістиці радянського ретроспективізму на основі класичних елементів. Композиція фасадів ритмічна, вертикальна, підкреслена ризалітами на рівні першого – четвертого поверхів та рядами балконів. По горизонталі фасади поділено міжповерховим профільованим карнизом на два яруси, стіни нижнього ярусу (перший – другий поверхи) оформлено дощаним рустом. Наріжна частина заглиблена, акцентована на рівні другого поверху стрічковим балконом з масивною балюстрадою.

Чотири-, п’ятиповерховий фасад з розвинeним цоколем на вул. М. Коцюбинського завершує профільований карниз, який на фасаді підвищенoго об’єму секції на вул. Б. Хмельницького є міжповерховим. Ризаліти та наріжну частину увінчує розірваний багатопрофільний карниз. Вінцевий карниз широкого виносу зі спрощеними модульйонами. Віконні прорізи прямокутні, з двостулковими заповненнями.

Балкони прямокутні, на рівні третього поверху – з балюстрадами, інші – огородженi гратами. Дворовий фасад має спрощене оформлення, віконні прорізи облямовано плaскими лиштвaми.

Будинок – яскравий зразок архітектури радянського ретроспективізму 1930-х рр.

1937 – 40 у трикімнатній квартирі № 34 на четвертому поверсі в лівому крилі будинку проживала Петрусенко Оксана Андріївна (справж. – Бородавкіна; 1900 – 40) – співачка (лірико-драматичне сопрано), народна артистка УРСР (з 1939), солістка театрів «Сіяч» (1924 – 26), Казанського (1927 – 29), Свердловського (1929 – 31), Самарського (1931 – 34) театрів опери та балету.

З 1934 – солістка Київського театру опери та балету. 1936 брала участь у Декаді української літератури та мистецтва у Москві, 1939 з тріумфом гастролювала в Західній Україні.

Видатна представниця української вокальної школи. Володіла рідкісним за красою та широтою діапазону голосом сріблястого тембру, непересічним драматичним талантом, співала ліричні та колоратурні партії. Особливо прославилася виконанням партій в українських національних операх: Наталки («Наталка-Полтавка» М. Лисенка), Оксани («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського). Серед інших партій: Тетяна, Ліза («Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського), Купава («Снігуронька» М. Римського-Корсакова), Ярославна («Князь Ігор» О. Бородіна), Земфіра («Алеко» С. Рахманінова), Лушка («Піднята цілина» І. Дзержинського), Джильда («Ріголетто» Дж. Верді).

Видатна виконавиця українських народних пісень і романсів.

Ім’ям співачки названо вулицю у Києві.

Тепер квартиру переплановано на дві двокімнатні квартири № 20 та № 21.

1948 – 54 у чотирикімнатній квартирі № 35 на третьому поверсі будинку жив Строкач Тимофій Амвросійович (1903 – 63) – радянський військовий та державний діяч, заступник наркома внутрішніх справ УРСР (1940 – 41, 1945 – 46), начальник Українського штабу партизанського руху (1942 – 45) під час Великої Вітчизняної війни, генерал-лейтенант (з 1944).

У період проживання за цією адресою – міністр внутрішніх справ УРСР (1946 – 56). З 1954 до кінця життя мешкав на сучасній вул. М. Грушевського, 16, квартира № 3.

1948 – 79 у квартирі № 36 на четвертому поверсі будинку жив Трохименко Карпо Дем’янович (1885 – 1979) – живописець, народний художник УРСР (з 1944).

У зазначений період – професор Київського державного художнього інституту (1939 – 79, викладав з 1933), де вів майстерню історичного та батального живопису. Відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1969).

Тут він створив ряд тематичних полотен, а також пейзажів України, натюрмортів, портретів сучасників та видатних діячів української культури. Серед них: «Весна в Києві», «Портрет Г. П. Світлицького» (обидва – 1948), «У шкільному саду» (1950), «Вид із Чернечої гори на Дніпро та музей» (1953), «Весна 1648 року» (1954), «Могила Т. Г. Шевченка», «Старий Київ» (обидва – 1956), «Левада у селі Моринці», «Молотьба» (обидва – 1958), «Катерина» (1959), «Т. Шевченко на Чернечій горі», «Студенти перед весняною сесією» (обидва – 1960), «Григорій Сковорода» (1960 – 66), «Т. Шевченко в Каневі», «Початок будівництва Київської ГЕС» (обидва – 1961), «Зима в Кончі-Заспі» (1962), «На будівництві Київської ГЕС» (1963), «Гречка цвіте» (1965), «Місяць зійшов над річкою Снов» (1965), «Травневі дні в старому Києві» (1975) та ін.

1966 на фасаді будинку встановлено меморіальну дошку з чорного полірованого граніту з накладним бронзовим барельєфним портретом О. Петрусенко (ск. Г. Кальченко, арх. Р. Бикова); 1985 – меморіальну бронзову дошку з композиційним портретом К. Трохименка (ск. О. Скобликов, архітектори – Р. Бикова, К. Сидоров).

Тепер – житлово-офісний будинок.

Література:

Архів КБТІ, кв. 784, спр. 1399.46; Врона І. І. К. Д. Трохименко: Нарис про життя та творчість. – К., 1957; Друга черга «Роліту» // Архітектура Рад. України. – 1940. – № 4; Залесский К. А. Империя Сталина: Биогр. энцикл. словарь. – М., 2000; Карпо Трохименко: Художник про себе: автобіографія, творчі мандрівки. Спогади про художників. Статті. – К., 1986; Контури майбутнього Києва // Соц. Київ. – 1934. – № 3 – 4; Мартич Ю. Друзі завжди з тобою. – К., 1962; Народний художник УРСР Карпо Дем’янович Трохименко: Каталог. – К., 1968; Чаговець В. Оксана Петрусенко. – К., 1949.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1774 – 1775.