2011 р. Звід пам’яток Києва

Микола Андрущенко, Тетяна Бажанова, Оксана Пархоменко

541.35. Фундуклеївська жіноча гімназія 19 cт., 1949 – 50, в якій працювали і навчалися відомі діячі науки і культури (архіт., іст.).

Вул. Б. Хмельницького, 6. На розі з вул. Пушкінською, на червоних лініях забудови вулиць. Ділянка межує з ділянками Міськради та Центрального універмагу на вул. Хрещатик, відокремлена від розташованих вище на вул. Пушкінській житлових будинків підпірною стіною заввишки бл. 4 м. Між будівлями колишньої гімназії та універмагу в 1950-і рр. збудовано вузьку адміністративну будівлю-вставку з двома проїздами.

Історія садиби простежується з кін. 1840-х рр., коли її власником був поручик корпусу лісничих О. Юров, який продав ділянку у 700 кв. сажнів з публічних торгів надвірному раднику М. Судієнку. Той, за купчою від 25 вересня 1852, продав за 18 тис. крб. муровані двоповерхові будинок і флігель, а також дерев’яний сарай Київському губернатору (до 1852) І. Фундуклею.

1859 у відповідь на звернення киян та тодішнього Київського генерал-губернатора І. Васильчикова І. Фундуклей передав ці будинки у сухих та простих формах казенного класицизму місту для влаштування в них жіночого училища, додавши до цього дару 31 тис. крб. у відсоткових паперах та деякі менші суми для підтримування будівель та самого училища. Урочисте відкриття першого в Південно-Західному краї жіночого училища відомства імператриці Марії Олександрівни, яке за височайшим наказом здобуло назву Фундуклеївського, відбулося 7 січня 1860.

З 1862 училище стало першою в Російській імперії жіночою гімназією. Спочатку заняття відбувались у двоповерховому флігелі. 1860 на ремонт і пристосування двоповерхового будинку дав гроші (2,5 тис. крб.) І. Фудуклей. У зв’язку з постійним зростанням кількості учениць 1875 за проектом арх. О. Беретті зроблено прибудову у дворі гімназійної садиби, 1876 – 77 арх. О. Шіле розширив класні приміщення (на ці роботи І. Фундуклей знову виділив 10 тис. крб.).

Структура плану споруди складалася поступово, внаслідок добудов й перебудов. До первісних будинків з вузькими, довгими коридорами, які виходили безпосередньо на вул. Кадетську (тепер – вул. Б. Хмельницького), за проектами архітекторів В. Беретті та О. Шіле з двору добудовано ряд поєднаних зі старими будинками приміщень, прибудовано флігель на вул. Пушкінській з чоловим фасадом на дев’ять віконних осей.

1892 під керівництвом архітектора гімназії (1889 – 94) К. Тарасова споруджено вставку з вестибюлем, яка об’єднала в один об’єм вже розширені корпуси. До вестибюлю вели три великі аркові отвори на чоловому фасаді. Вхідний арковий отвір ліворуч від вставки вів до малого вестибюлю зі сходами на другий поверх. Утворено й актову залу. Реконструкцію провела будівельна контора Л. Гінзбурга, яка зменшила, в благодійних цілях, виплату за роботи майже вдвічі. Тоді ж влаштовано домову церкву в ім’я рівноапостольної св. Марії Магдалини.

На поч. 1900-х рр. будинок гімназії являв двоповерхову споруду з довгим (бл. 30 м) фасадом, що складався з двох несиметричних крил та центральної підвищеної вставки на три віконні вісі.

Горизонтальні членування двох первісно відокремлених частин не збігалися, що обумовлено уклоном вулиці (ця особливість збереглась і в сучасному будинку). Фасади було вирішено у стилі неоренесанс. Крила будинку увінчував антаблемент з фасційованого архітрава та профільованого карниза. Другий поверх відокремлював карниз.

Вінцевий антаблемент і міжповерховий карниз великого виносу підтримували рідко розставлені в простінках пілястри, на другому поверсі – з коринфськими капітелями. Прямокутні вікна другого поверху було оформлено архівольтами з гладенькими люнетами та увінчано горизонтальними сандриками. На першому поверсі віконні прорізи з арковими перемичками обрамлювали півциркульні профільовані архівольти. Архітектурне вирішення чолових фасадів крил нагадувало (до майже повної тотожності на другому поверсі) оформлення збудованого у 1850-х рр. Кадетського корпусу. Рустований центральний ризаліт увінчував високий аттик, за яким було приховано горище центральної вставки. На другому поверсі ризаліту лопатки підтримували трикутний фронтон, розташований на тлі аттика, над середнім вікном.

Фасад на вул. Пушкінській на дев’ять віконних осей без вхідного отвору було вирішено так само, як і чоловий.

Фундуклеївська жіноча гімназія функціонувала до встановлення в Києві радянської влади. Потім тут розміщувалися інститут зовнішніх відносин, трудова школа, Перша хімічна профшкола та ін. 1943 споруду пошкоджено пожежею, після якої залишилися лише стіни. 1949 – 50 відновлено з надбудовою двох поверхів, прибудовами до обох крил вздовж вулиць Леніна (нині – вул. Б. Хмельницького) та Пушкінської. Проект розроблено Майстернею № 1 Державних архітектурних майстерень при Управлінні в справах архітектури м. Києва, автори проекту – архітектори О. Заваров та Р. Книжник.

Було наслідувано загальний характер попереднього архітектурного рішення, збережено принцип тектонічної й композиційної побудови фасадів. Довжина лівого крила чолового фасаду не змінилася, але прорізи на крайній лівій віконній осі закладено. Праве подовжене крило мало дев’ять віконних осей.

Фасад на вул. Пушкінській подовжено, віконні прорізи частково закладено й перекомпоновано, влаштовано вхід та проїзд. Сандрики над вікнами другого поверху втрачено.

У будівлі розмістилися різні адміністративні та проектні установи Дирекції газопроводу «Дашава-Київ». 1951 – 52 на першому поверсі та в підвалах містився Будинок моделей одягу, інтер’єри якого проектувала та сама Майстерня № 1. Автор проекту інтер’єрів – арх. Н. Пінчук.

Чотириповерховий, мурований, тинькований, у плані Г-подібний. Планування коридорного типу з двобічним розташуванням приміщень. Головний вхід з вул. Б. Хмельницького веде до вестибюля з одномаршовими сходами. Перекриття вестибюля підтримують чотири стовпи. Навпроти вестибюля, з другого боку коридора розташовано тримаршові відкриті сходи, прохід до яких на всіх поверхах фланкують колони. На першому поверсі, зліва від вхідної групи, по чоловому фасаду міститься велика зала, запроектована як зала конференцій Дирекції газопроводу, потім використовувалась як демонстраційна зала Будинку моделей. Навпроти, по дворовому фасаду міститься ще одна зала (тепер поділена перегородками).

До великої зали зліва прилягає квадратне приміщення з окремим входом з вулиці. Сходові клітки розташовано також з боку вул. Пушкінської – тримаршову, з окремим входом з вулиці, та у флігелі, з боку дворового фасаду – двомаршову, з входом із двору.

Ще один вхід з вул. Б. Хмельницького влаштовано праворуч у прибудові, де також розміщено вузькі сходи з боку двору. Розбіжність рівнів підлог правого та лівого крила на 1,4 м компенсують східці в коридорах. У крилі на вул. Пушкінській влаштовано проїзд у двір.

Над вестибюлем розташовано поповерхові холи. Фасадну стіну холів третього та четвертого поверхів значно заглиблено, на третьому поверсі влаштовано вихід на лоджію, що утворює перекриття другого поверху. Конструкції – несучі поздовжні та поперечні цегляні стіни, фундаменти – стрічкові цегляні.

Перекриття пласкі з залізобетонних плит по металевих балках. На рівні другого поверху будівлю укріплено залізобетонними поясами, додатково – металевими тяжами-анкерами.

Підлоги дерев’яні паркетні, мозаїчні та з метласької плитки. Покрівля бляшана по дерев’яних кроквяних фермах. Архітектурні деталі відлито з білого бетону.

Фасади вирішено в стилі неоренесанс з підкресленим горизонтальним членуванням. Вінцевий антаблемент двоповерхової споруди став міжповерховим поясом.

Таким самим поясом відокремлено третій поверх від четвертого. Антаблемент, що увінчує споруду, прикрашено модульйонами, які підтримують карниз великого виносу. В оформленні другого поверху коринфські капітелі пілястр замінено на доричні з оздобленим іоніками ехіном. На верхніх поверхах антаблементи підтримують пілястри, що йдуть з тим самим ритмом, але стоншуються до гори. На третьому поверсі капітелі пілястр доричні з дрібним, менш пластичним декором, на четвертому – композитні.

Потужні горизонтальні пояси антаблементів та пілястри, що їх підтримують, справляють враження довгих портиків, поставлених один на одного. На першому поверсі пілястри закладено, а ледь виступаючі з площини фасаду рустовані простінки та смуги над вікнами, увінчані роздільним карнизом, справляють враження важкої кам’яної конструкції, на яку спираються верхні поверхи. Всю площину фасадів оброблено під мурування з тесаних квадрів.

Прямокутні вікна третього поверху обрамлено профільованими лиштвами, над вікнами четвертого поверху вміщено великі круглі розетки.

Центральну розкріповку на рівні двох верхніх поверхів оформлено шестиколонним коринфським портиком. Заглиблена за колонами портика стіна надає йому просторовості. Портик має нерівні інтерколумнії. По дві колони з обох боків притиснуті одна до одної так, що їх капітелі та бази торкаються.

Стрункі коринфські колони з гладенькими фустами та високими капітелями підтримують фасційований архітрав та трикутний фронтон з гладеньким тимпаном й модульйонами. Площину фронтальної стіни портика розчленовано міжповерховим антаблементом.

Центральну вісь підкреслено: на третьому поверсі – тридільним вікном з імпостами – доричними пілястрами, на четвертому – портальним оформленням аркового отвору та маленьким балкончиком.

Два нижні поверхи розкріповки вирішено як п’єдестал портика. На центральній осі розташовано вхід, оформлений порталом. Арка з півциркульною фрамугою в люнеті спирається на високий фриз з трьома круглими розетками, який підтримують доричні півпілястри обабіч вхідних дверей.

Вікна нижнього поверху розкріповки оформлено як інші вікна першого поверху. На другому поверсі – прості прямокутні прорізи. Два нижні поверхи розкріповки рустовано. Арку порталу, прикрашену архівольтом, підкреслено рустуванням. Цоколь чолового фасаду складається з двох ярусів: нижнього, облицьованого пиляними гранітними плитами, й верхнього – рустованого. Яруси відокремлено гуртами.

Архітектурні деталі вуличних фасадів вкрито орнаментом в стилі ренесанс. Це різьблення з іонік, астрагалів та листя на профілях карнизів та архівольтів, вертикальні орнаментальні композиції з квітів та ваз у фільонках лиштв та імпостах вікон, квіти та гірлянди у фільонках над вікнами, медальйонах.

Обидва бічні входи на чоловому фасаді композиційно підкреслено. Над входом у правому крилі розміщено потужний горизонтальний сандрик на великих орнаментованих кронштейнах. На другому і третьому – об’єднані по вертикалі декоративним балкончиком, сандриком та фільонками віконні прорізи.

За таким самим принципом вертикальної композиції на осі входу виділено вхідний отвір у лівому крилі. На першому поверсі дві широкі доричні пілястри з гладенькими ехінами підтримують антаблемент. На другому – між пілястрами міститься декоративна балюстрада, над арочним віконним прорізом – прикрашений декором з листя й розеток сандрик, над сандриком – овальний картуш. На третьому поверсі над вікном – орнаментований сандрик, над яким – декоративна фільонка. Бічний фасад на вул. Пушкінській вирішено аналогічно чоловому. Вхідний портал на четвертій та п’ятій осях оформлено двома арковими отворами (вхідні двері тільки на четвертій осі), фланкованими доричними пілястрами, які підтримують розкріпований антаблемент. На другому поверсі над порталом – між пілястрами два великі аркові вікна з профільованими архівольтами, акцентовані декоративними балюстрадами. На третьому поверсі – великі аркові вікна з орнаментованими архівольтами. Проїзд з лівого краю оформлено арковим отвором із замковим каменем, що перерізає архівольт.

Дворовий фасад рустовано квадрами.

Головний вхід оформлено портиком з чотирьох доричних пілястрів, на які послідовно спираються: антаблемент, декоративна балюстрада, арковий отвір з орнаментованими імпостами, увінчаний горизонтальним сандриком над архівольтом. По вертикалі фасад членує карниз над другим поверхом, завершує позбавлений декору антаблемент.

В інтер’єрах вестибюля та холів сходи вимощено мармуровими плитками, стіни прикрашено пілястрами, фільонками, рослинним орнаментом у стилі ренесанс. На плафонах стель та балках – композиції з вінків, розеток, прямокутних та круглих фільонок, класичні профільовані карнизи та бордюри.

Своєрідністю й пишністю оформлення відзначаються інтер’єри Будинку моделей, вирішені у переплетенні композиційної основи стилю ренесанс та українських народних орнаментальних мотивів. В одному стилі виконано: двері, декоративні колонки, кіоски, торшери, тумби з вазами, рами величезних дзеркал, оформлення стін та плафонів, демонстраційний подіум, меблі та ін.

Будинок відіграє велике містобудівне значення в забудові двох провідних магістралей центральної частини – вулиць Б. Хмельницького та Пушкінської. Є цікавим зразком поєднання кількох різночасових об’ємів, зведених та реконструйованих відомими архітекторами 19 ст. й радянського періоду.

Навчальний заклад, що містився в будинку, носив ім’я свого засновника і почесного попечителя Фундуклея Івана Івановича (1804 – 80) – державного, громадського діяча, доброчинця, який володів цією садибою з серпня 1852.

Походив з родини грека – підприємця.

З раннього віку працював у державних структурах: 1811 – 14 – у Поштовому департаменті, 1814 – 18 – в експедиції державних податків, 1818 – 19 – в канцелярії Комітету державних міністрів, 1819 – 31 – в канцелярії статс-секретаря, з 1831 – чиновник з особливих доручень при Новоросійському і Бессарабському генерал-губернаторі (Одеса), з 1838 – Волинський віце-губернатор (Житомир). 12 квітня 1839 – 11 квітня 1852 – Київський цивільний губернатор (обійняв посаду 13 травня 1839). Жертвував гроші лікарням, школам, дитячим притулкам, на різноманітні доброчинні заходи, сприяв розвиткові освіти, приділяв увагу покращенню побуту ув’язнених.

У вересні 1859 подарував власний будинок з флігелем, дерев’яними службами і землею (загалом 700 кв. сажнів) на влаштування жіночого училища, зобов’язався вносити щорічно на його утримання 1,2 тис. крб. сріблом. Цей платіж він забезпечив власним маєтком – селищем Княже Звенигородського пов. Київської губ. (3,2 тис. десятин землі і 699 селян). 1876 пожертвував на добудову гімназії 10 тис. крб.

Член Ради Інституту шляхетних дівчат.

Коштом і за участю І. Фундуклея було видано книжки «Обозрение Киева в отношении к древностям» (1847), «Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии» (1848), «Статистическое описание Киевской губернии» (1852). Почесний член Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (з 1843) і Київського університету (з 1849). 19 жовтня 1873 за доброчинну і просвітницьку діяльність Київська міська дума обрала його почесним громадянином Києва.

У 1852 призначений сенатором, до 1855 працював у Варшавському департаменті Державного Сенату, 1855 – 65 – державний контролер Царства Польського і голова Вищої рахункової палати, 1865 – 67 – віце-голова Державної ради Царства Польського. 1867 – 76 – член Державної ради Російської імперії (Санкт-Петербург), з 1869 був присутнім у Департаменті законів. З 1876 жив у Москві. Похований у Донському монастирі.

На перших уроках, що відбулися через чотири дні після урочистого відкриття жіночого училища, були присутні 40 учениць, серед яких – дочка генерал-губернатора І. Васильчикова, яку він віддав сюди, щоб показати приклад. У кінці першого року навчання в училищі було 75, 1880 – 825 учениць. 1910, коли відмічалося 50-річчя навчального закладу, було підраховано, що загальна кількість гімназисток за цей час сягнула 33 тис. Сюди віднесено й тих, хто відвідував Подільське відділення гімназії, відкрите в січні 1861 на кошти, зібрані київськими купцями (1872 воно стало самостійною Києво-Подільською жіночою гімназією).

До навчання приймалися дівчата віком від 9 до 13 років. Повний курс мав шість років, існував ще й підготовчий клас для тих, хто був зовсім неграмотний. Викладалися Закон Божий, російська словесність, історія, географія, природознавство, арифметика, французька, німецька, польська мови, малювання, музика, танці, спів. Навчання було платним – 25 крб. в рік, але неімущі від грошових внесків звільнялися, за них платило засноване 1882 Товариство допомоги нужденним ученицям.

У грудні 1859 – липні 1888 першим директором училища і гімназії був Линниченко Андрій Іванович (1822 – 88) – історик літератури, вихованець Київського університету. З 1855 працював в університеті: ад’юнкт, секретар історико-філологічного факультету (1859 – 64), викладач історії всесвітньої літератури (з 1863), доцент (з 1866), завідувач музею красних мистецтв і старожитностей і староста університетської церкви (з 1865). Одночасно – викладач російської словесності в училищі графині Є. Левашової (1855 – 60), Інституті шляхетних дівчат (1856 – 65), директор Києво-Подільської жіночої гімназії (1877 – 88).

З березня 1894 до жовтня 1906 Фундуклеївську і Києво-Подільську гімназії очолював Синицький Данило Олександрович (1835 – 1907) – педагог. 1872 – 82 викладав за сумісництвом у гімназії російську мову і словесність, обіймаючи штатну посаду викладача Першої Київської чоловічої гімназії (1871 – 82).

У 1882 – 94 – інспектор народних училищ управління Київської навчальної окружної інспекції Київської, Подільської і Волинської губерній, член Київської єпархіальної училищної ради.

Доклав зусиль до розширення КиєвоПодільської гімназії, покращення санітарного стану Фундуклеївської гімназії та її пансіону, поповнення гімназійних бібліотек навчальними посібниками.

Був членом-співробітником Російського географічного товариства (з 1873), дійсним членом Історичного товариства Нестора-літописця при Київському університеті (з 1873), почесний член Свято-Володимирського братства (з 1902).

У гімназії працювали відомі педагоги, вчені, освітні й культурно-громадські діячі.

У лютому 1891 – березні 1896 російську мову і словесність викладав Андрієвський Олексій Олександрович (1845 – 1902) – випускник історикофілологічного факультету Київського університету (1865), педагог, історик, журналіст, краєзнавець, громадський діяч. З 1881 був редактором неофіційної частини «Киевских губернских ведомостей», опублікував багато історичних матеріалів як на сторінках газети, так і окремими випусками під назвою «Исторические материалы» (1882 – 86, десять випусків). Значну кількість історико-краєзнавчих розвідок вмістив у «Киевской старине». З 1882 брав активну участь у діяльності Київської комісії народних читань, яка обрала його своїм почесним членом.

З 1896 – директор сирітського будинку в Одесі.

1905 – 08 педагогіку викладав Гіляров Олексій Микитович (1855 – 1938) – філософ, історик філософії, акад. ВУАН (з 1922). Приват-доцент (з 1887), магістр філософії (з 1888), професор (з 1891), заслужений професор (з 1910) Київського університету. Одночасно в 1904 – 06 – член Опікунської ради при управлінні Київського навчального округу, викладач гімназії О. Дучинської, 1904 – 14 – Вищих жіночих курсів.

1906 – 07 спів викладав Кошиць Олександр Антонович (1875 – 1944) – хоровий диригент, композитор. У цей час навчався в Музично-драматичній школі М. Лисенка, з 1904 викладав і керував її хором. Пізніше вславився як диригент Театру М. Садовського (1912 – 16), хормейстер і диригент київської опери (1916 – 17), засновник і диригент Української капели, з якою 1919 виїхав за кордон, диригував хорами в США і Канаді.

1900 – 05, 1907 – 08 історію і педагогіку викладав Маккавейський Никола Корнилійович (1864 – 1919) – богослов, педагог, викладач (з 1889), професор (з 1902) Київської духовної академії. Одночасно викладав у Києво-Подільській гімназії (1901 – 05, 1906 – 08).

1892 – 1917 (з перервами) малювання викладав Менк Володимир Карлович (1856 – 1920) – художник, випускник Імператорської АМ у Санкт-Петербурзі (1890). Одночасно викладав у Першому Київському комерційному училищі.

1889 – 1903 російську мову і словесність викладав Науменко Володимир Павлович (1852 – 1919) – мовознавець, шевченкознавець, педагог, громадсько-політичний діяч. Викладач словесності Другої Київської гімназії (1873 – 1903), одночасно працював у Міністерській жіночій гімназії (1873 – 94), Володимирському кадетському корпусі (з 1893). У 1905 – 14 засновник і директор власної приватної гімназії в Києві. З початку 1870-х рр. брав активну участь у діяльності Київської Старої громади, її скарбник, брав діяльну участь у складанні словника української мови (опублікований за редакцією Б. Грінченка). 1897 – 1908 очолював Київське товариство грамотності. Один із засновників журналу «Киевская старина», в якому за час його існування (1882 – 1906) опублікував низку своїх праць. У 1917 – заступник голови Української Центральної Ради, помічник, куратор Київської шкільної округи; в 1918 – член Ради міністра народної освіти, міністр освіти Української Держави, член комісії із заснування Української академії наук. Розстріляний за постановою Всеукраїнської надзвичайної комісії.

У 1901 – 02 навчальному році у гімназії безкоштовно читав лекції з педагогічної психології Сікорський Іван Олексійович (1842 – 1919) – психіатр, екстраординарний (з 1885), ординарний (з 1889) професор Київського університету, завідувач кафедри нервових і душевних захворювань (з 1885), кафедри психіатрії (1903 – 18). Один з основоположників дитячої психології і дитячої психопатології, засновник першого у світі Київського лікарняно-педагогічного інституту для розумово відсталих дітей (1912).

З 1 вересня 1896 до 22 березня 1897 російську мову викладав (без права державної служби) Стешенко Іван Матвійович (1873 – 1918) – літературознавець, письменник, педагог, громадськополітичний діяч, один з організаторів Української Центральної Ради в 1917, член Малої Ради, генеральний секретар освіти УНР. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету (1896), де долучився до політичної діяльності, 1896 виступив одним із засновників однієї з перших українських соціал-демократичних організацій – групи Українська соціал-демократія. За політичну діяльність 20 березня 1897 заарештований із звинуваченням у «державному злочині», утримувався п’ять місяців у Лук’янівській в’язниці, потім висланий з Києва.

З 11 вересня 1891 до 1 вересня 1903 викладав космографію Страус Оскар-Герман-Карл Емілійович (1850 – ?) – педагог, випускник математичного розряду фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету (1880). Брат інженера А. Страуса.

З 3 січня 1897 до 15 березня 1903 архітектором Фундуклеївської і Києво-Подільської гімназій та пансіону графині Є. Левашової був Толстой Євген Олексійович (1854 – ?) – цивільний інженер, випускник Санкт-Петербурзького будівельного училища, архітектор і завідувач Маріїнського палацу в Києві (1885 – 1901).

З 1 вересня 1879 до травня 1895 і з 1 серпня 1898 до 1919 географію та історію викладав Трегубов Єлисей Купріянович (1849 – 1920). Був також членом господарського комітету гімназії. Одночасно працював у Колегії П. Галагана, Київському кадетському корпусі. Був членом Київської Старої громади, співробітником журналу «Киевская старина». З 1918 брав участь у діяльності УАН: співробітник постійної комісії для складання словника живої української мови, співробітник з окремих доручень Історико-філологічного відділу.

З 1 грудня 1900 до 1 серпня 1903 російську мову і словесність викладав Чаговець Всеволод Андрійович (1877 – 1950) – театрознавець, журналіст, педагог. Випускник історико-філологічного факультету Київського університету (1900), викладач приватної чоловічої гімназії Г. Валькера (1900 – 01), жіночого комерційного училища Л. Володкевич (з 1901). З Фундуклеївської гімназії був переведений у Другу Київську чоловічу гімназію. Пізніше співробітничав у кількох київських періодичних виданнях, брав участь у формуванні репертуару та режисерській роботі Театру М. Садовського, викладав у Музично-драматичній школі М. Лисенка.

З 1 вересня 1906 до 1 серпня 1907 викладав педагогіку Шпетт Густав Густавович (1879 – 1940) – філософ, професор Московського університету (з 1918), віце-президент Російської академії художніх наук (1923 – 29), організатор інститутів психології і наукової філософії в Москві, репресований (1935). По закінченні історико-філологічного факультету Київського університету (1905) викладав у Києво-Подільській гімназії (1905 – 07), а також у приватних гімназіях. 1907 переїхав у Москву.

Авторитету гімназії сприяло те, що її офіційними попечителями були генерал-губернатори та губернатори.

1900 – 14 попечителем Фундуклеївської і Києво-Подільської гімназій був Трепов Федір Федорович (1854 – 1938) – Київський губернатор (1898 – 1903), Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор (1908 – 14). Жертвував значні кошти в касу Товариства допомоги нужденним ученицям, на влаштування літературних і танцювальних вечорів, навчання новим танцям, допомогу тим, хто закінчив курс навчання.

Значну матеріальну допомогу гімназії надавали купці і підприємці, які мали статус почесних попечителів.

З жовтня 1898 до грудня 1905 церковним старостою домового храму гімназії був Альошин Федот Олександрович (1839 – ?) – купець 2-ї гільдії, будівельний підрядчик. Батько арх. П. Альошина. З 1896 – підрядчик з ремонту будинку і пансіону навчального закладу.

Кожного року жертвував значні суми грошей на ремонтні роботи, придбання рухомості, а також церковного облачення, влаштування свят у церкві, обладнання в ній електричного освітлення в 1903.

З 18 травня 1895 – Бродський Лазар Ізраїльович (1848 – 1904) – купець 1-ї гільдії, член Київського біржового комітету, почесний член Попечительства дитячих притулків, гласний Київської міської думи, почесний попечитель Київської єврейської лікарні, член комітету і комісії зі спорудження Політехнічного інституту в Києві (пожертвував на це 12,5 тис. крб.), почесний член і голова ради Київського товариства боротьби з заразними захворюваннями, яке побудувало в Києві Бактеріологічний інститут (пожертвував на це 100 тис. крб.). Робив щорічні внески в 1,5 тис. крб., з яких 1 тис. крб. призначалася на утримання гімназії та пансіону, 500 крб. – на бібліотеку і підтримання мистецтв. З 1900 вносив по 1 тис. крб., з 1902 – по 500 крб. Жертвував періодично додаткові суми на потреби гімназії – купівлю тканини, піаніно тощо.

1895 – 98 – Дегтерьов Михайло Парфентійович (1831 – 98) – купець 1-ї гільдії, член облікового комітету Київської контори Державного банку. Робив щорічні внески на підтримку музичного виховання у гімназії та пансіоні графині Є. Левашової.

З 25 лютого 1890 – Дитятин Федір Григорович (1841 – 1918) – купець 1-ї гільдії, гласний Київської міської думи (1875 – 1906), член Київського комітету торгівлі й мануфактури (з 1889), Київського біржового комітету (з 1891), загального присутствія Київської казенної палати (1885 – 1911), засновник, член комітету й попечитель ради Київського товариства сприяння поширенню комерційної освіти (з 1876), почесний член і голова ради старшин Купецького зібрання (до 1913), член комітету з влаштування в Києві Політехнічного інституту (1898 – 1903). Щорічно вносив на потреби гімназії по 500 крб., на облаштування храму в 1892 – 1 тис. крб., входив до будівельного і господарського комітетів КиєвоПодільської та Фундуклеївської гімназій. З 1910 – член Опікунської ради Подільської гімназії.

З 12 грудня 1896 до 1910-х рр. – Марголін Давид Семенович (1850 – ?) – купець 1-ї гільдії, підприємець, директор правління Київської міської залізниці (з 1890), уповноважений Першого Пароплавного товариства по Дніпру та його притоках (з 1891), директор Київського водопровідного товариства (з 1892), директор Газового товариства і член Волзько-Камського банку (з 1894), директор Грозно-Дніпровського нафтопромислового товариства (з 1896), член опікунської ради Першого (з 1896) і Другого (з 1903) Київських комерційних училищ. З 1889 був почесним членом Товариства допомоги нужденним ученицям гімназії. Крім щорічних внесків у 300 крб., жертвував значні кошти на влаштування електричного освітлення в пансіоні графині Є. Левашової (понад 1 тис. крб.), у КиєвоПодільській гімназії (бл. 800 крб.), влаштування учнівських вечорів, матеріальну допомогу нужденним учням, 1900 – 02 входив до складу будівельної комісії, яка займалася надбудовою споруди гімназії на Подолі, надавав безкоштовно пароплави для екскурсій по Дніпру.

З 16 листопада 1892 до 16 листопада 1898 першим церковним старостою гімназійної домової церкви був Оглоблін Микола Якович (1840 – 1911) – купець, найбільший в Україні книготорговець. Пожертвував на облаштування храму 700 крб. З 5 квітня 1896 – також почесний попечитель гімназії з обов’язковим щорічним внеском у 500 крб.

З 23 жовтня 1891 до 26 червня 1897 – Толлі Володимир Іванович (1860 – ?) – юрист, гласний Київської міської думи (з 1887), почесний мировий суддя Київського судово-мирового округу. Щорічно жертвував по 1 тис. крб. на потреби навчального закладу, 1891 – 7 тис. крб. на будівництво домової церкви в ім’я св. Марії Магдалини.

Великі кошти пожертвував на потреби гімназії Н. Терещенко: на перебудову споруди, на обладнання церкви, 1891 – 15 тис. крб. на добудову будинку. Ф. Терещенко пожертвував храму 1892 срібні речі на суму 1,2 тис. крб.

В гімназії навчалися: А. Горенко (майбутня поетеса А. Ахматова), яка надрукувала свій перший вірш в рік закінчення гімназії (1907); історик Н. Полонська-Василенко (закінчила 1900); громадсько-педагогічна діячка, член УЦР С. Русова (закінчила 1870); співачки К. Держинська, М. Донець-Тессейр, Н. Забела-Врубель, К. Десницька, яка стала принцесою Сіаму; археолог і мистецтвознавець М. Вязьмитіна та ін.

Тепер – Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Література:

Архів АК «Київпроект», спр. 316/1022, 1246; ДАК, ф. 90. оп. 1 (Архів Фундуклеївської гімназії); Александровский К. Историческая записка о состоянии Киево-Фундуклеевской женской гимназии в течение первого 50-летия ее существования. 1860 – 1910. – К., 1910; Ковалинский В. В. Меценаты Киева. – К., 1998; Солуха В. Историческая записка о состоянии Киевской Фундуклеевской женской гимназии в течение первого двадцатипятилетия ее существования. – К., 1885; Юбилейный сборник Киево-Фундуклеевской женской гимназии. – К., 1910.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1808 – 1813.