Цвинтар Лук’янівський (№ 7)

Розмір зображення: 800:600 піксел

Фото М. І. Жарких, 18 березня 2021 р.

Державний історико-меморіальний заповідник “Лук’янівський цвинтар” [Постанова Кабінету міністрів України № 1761 від 27.12.2001 р. “Про занесення пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України”].

Комплекс пам’яток “Лук’янівського кладовища” (вул. Дорогожицька, 7) – пам’ятка історії (1878 р. – сер. 20 ст.) [Постанова Кабінету міністрів України № 928 від 3.09.2009 р. “Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України”].

Старий Лук’янівський цвинтар розрізаний сучасними вулицями на три ділянки:

1, південна, про яку йдеться тут – на південь від вул. Дорогожицької. Це цивільний християнський цвинтар, де ховали правосланих і католиків, в часи російської окупації тут закопували розстріланих у Лук’янівській в’язниці.

2, середня, на північ від південної, між вулицями Дорогожицькою на півдні та Іллєнка на півночі. Це військовий цвинтар, на частині території якого було споруджено телевізійний центр.

3, північна, на північ від вул. Іллєнка. Це був єврейський цвинтар.

Південна ділянка, хоча і вважається історико-культурним заповідником, значно бідніша і простіша за Байковий цвинтар. Переважна більшість могли – це прості хрести або стели, мистецькі скульптурні надгробки трапляються зрідка, поховальний склеп – тільки один (і то невідомо якої родини). Частина історичних могил – це кенотафи жертв московського урядування в Україні (ясна річ, точних місць, де закопано ту чи іншу групу розстріляних, встановити не можна). Важливо, що для деяких похованих відзначено – вони були жертвами організованої Москвою голодомору 1932 – 1933 років.