Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Олексій Овчаренко, Людмила Рилкова

488.1. Свято-Троїцька церква, 1871, 1897–1900. (архіт., мист.).

На верхів’ї пагорба, що з південного заходу здіймається над Видубицьким Свято-Михайлівським монастирем.

Первісний двопрестольний, хрещатий у плані, однобанний об’єм храму побудовано 1871 за проектом військового інж. І. Антонова. Південний бічний вівтар в ім’я ікони Божої Матері «Троєручиці» освятив 28 листопада 1871, головний престол в ім’я Живоначальної Трійці – 23 липня 1872 митрополит Київський і Галицький Арсеній (Москвін). Протягом 1870-х рр. церкву розписав худ.

Д. Зайченко (живопис майже повністю втрачено). 1897–1900 за проектом арх. В. Ніколаєва її розширено добудовами з півночі, півдня та заходу, внаслідок чого споруда набула у плані форми прямокутника. Над західним фасадом зведено три глухі декоративні баньки.

Добудований північний бічний приділ з престолом в ім’я Всіх Святих освятив 13 жовтня 1900 митрополит Феогност (Лебедєв). 1902–09 церкву розписано.

Сюжетний та орнаментальний живопис виконали художники живописної майстерні монастиря Г. Золотов, В. Липкаський, М. Морев, Сахаров, за участю та під керівництвом А. Лакова та Г. Попова, які одночасно оформлювали Трапезну церкву в ім’я преподобних Антонія та Феодосія Печерських і трапезну Києво-Печерської лаври.

Кілька ікон для храму написали худ. Г. Вигуров та іконописці майстерні К. Юрчевського. 1902 у майстерні М. Бергера виготовлено металеві сходи до ризниць. Опалювалася чотирма кахляними грубами. Внутрішні двері були дерев’яними заскленими, зовнішні – обшиті бляхою. Згодом вхід у церкву здійснювався через прибудований прямокутний у плані засклений тамбур.

Споруда дуже постраждала від вибуху складів артснарядів на Звіринці 1918: пошкоджено дах, тиньк, стелі, живопис та іконостас, повністю вибито вікна і двері тощо. 1918–19 проведено ремонтні роботи.

Після закриття монастиря церкву передано релігійній громаді, у 1930 – на поч. 1934 діяла як парафіяльний храм.

Закрита за постановою президії Київської міськради від 15 лютого 1934.

У 1934 в ній містився склад «Гастрономторгу». В 1942–44 – діючий храм, потім тривалий час перебував у занедбаному стані, використовувався для господарських потреб Ботанічного саду. 1973 розпочато ремонтно-реставраційні роботи за проектом арх. Г. Сапожникової, з 1975 – консервацію живопису. 1993 храм передано Українській православній церкві. Упродовж 1990-х рр. проведено ремонт споруди, реставрацію живопису (художники-реставратори – О. Єрко, А. Марампольський, М. Романченко та ін.) й відтворення втрачених композицій. 2001 підбанник північної баньки переобладнано під дзвіницю, на якій на поч. 2002 встановлено десять дзвонів.

П’ятинавна, цегляна, пофарбована по цеглі у два кольори, трипрестольна, шістнадцятистовпна, з однією великою світловою і трьома декоративними баньками, у плані майже прямокутна.

Із західного боку розташовані два наріжні підвищені об’єми квадратних у плані двоповерхових ризниць (з металевими сходами, одні з яких гвинтові), завершені цибулястими декоративними баньками на гранчастих підбанниках. Гранчастий підбанник над центром прямокутного в плані нартекса, влаштованого між ризницями, увінчано такою самою за формою банькою.

Восьмигранний світловий підбанник з дерев’яним напівсферичним склепінням увінчує середню частину передвівтарного компартимента й разом з високими вікнами забезпечує вертикальне розкриття та освітлення в цілому невисокого внутрішнього простору храму. В організації інтер’єра велику роль відіграє чотирирядна система стовпів, з’єднаних напівциркульними арками, що поділяють внутрішній простір на п’ять нав. Чотири стовпи підтримують підбанник головної бані.

Нартекс від нав відділяє трипрогінна аркада. Північний і південний входи, підкреслені піднесеними трикутними фронтонами, ведуть у передвівтарну частину, ще один вхід – у південний бічний вівтар. У нішах обабіч північного входу впродовж 2-ї пол. 20 ст. містилися ікони на металі (не збереглися).

Перекриття пласкі дерев’яні, балкові.

Вальмовий дах і бані з бляшаним покриттям.

В архітектурному вирішенні переважають форми історизму з елементами ренесансу, українського бароко, неоросійського стилю. Найбільш виразною є композиція головного (західного) фасаду, побудована за центрально-осьовою схемою. Нартекс прорізано трьома отворами входів, оформлених напівциркульними архівольтами, поставленими на бічні лопатки. Чолові фасади ризниць містять подвійні напівциркульні вікна з люкарною над кожним, бічні фасади – парні аркові ніші. Західні вікна ризниць вписано у великі триступінчасті ніші незначного заглиблення, верхні частини контуру яких акцентовано ритмом декоративних зубців.

Північний, південний та східний фасади розчленовано нерівномірним ритмом напівциркульних вікон з прямокутно-сітчастим заскленням, лиштви яких на північному та південному фасадах складаються з бічних лопаток і напівциркульних архівольтів, на східному фасаді – кілеподібних. Різновисокі об’єми завершено гладенькою смугою фриза і вінцевим профільованим карнизом. Пластику фасадів підсилюють прямокутні підвіконні фільонки та міжвіконні лопатки, які виявляють тектонічну структуру споруди і є важливим елементом архітектурного оформлення.

Переважно горизонтальний характер композиції фасадних площин збалансовано системою головної та трьох західних бань на високих струнких підбанниках, що надає вертикальності і поліпшує сприйняття силуету споруди. Праворуч від центральної нави – сходи до підземного склепу, де покояться мощі преп. о. Іони.

З історико-мистецької точки зору найбільший інтерес становлять розписи нартекса, на простінках якого вміщено сцени страсного циклу: «Розп’яття», «Воскресіння» та «Сходження в пекло». На торцевих стінах праворуч – композиції «Заспокоєння усіх скорботних», ліворуч – «Тит і Євагрій». Розписи виконано в стилі пізнього академізму. Вони належать пензлю художників різного фахового рівня. Друга композиція значно цікавіша од першої за своїми живописними якостями. Це робота досвідченого майстра, що особливо відчутно у фактурно розкутому моделюванні форм, у тонких і динамічних переходах тепло-холодних колірних нюансів. Цікава вона і з погляду інтерпретації іконографічної традиції, виробленої Києво-Печерським монастирем у виданні «Патерика Печерського» 1661 і 1702, в гравюрах Прокопія та Л. Тарасевича, що зображують чудодійне зцілення ченця Тита і загибель затятого у ворожнечі до нього Євагрія.

Автор розпису майстерно поєднав деталі та пластичні ходи, притаманні ілюстраціям обох граверів. Як і в Прокопія, дія розгортається у просторі монастирського покою, серед якого ангел за руку підводить з ліжка смертельно хворого Тита і вражає вогненним списом немилосердного Євагрія на подив ченцям – свідкам чуда, які стоять поруч і так само, як і в гравюрі Прокопія, зазирають крізь відчинені двері. Водночас постать Євагрія, афект здивування чудом усіх присутніх, деякі інші характерні деталі (наприклад, палаючий спис-блискавка в руках ангела) пов’язані з образним трактуванням теми у Л. Тарасевича.

Обрамлення сюжетних композицій та арки, що поєднують простір нартекса і нав, мають багате рослинно-орнаментальне оздоблення з використанням мотивів хреста, квітки-розети, шестипроменевої зірки. В орнаментах домінують зіставлення блакитно-сірого, вохристо-жовтого, темно-пурпурового та оливково-зеленого кольорів.

У нартексі встановлено два однакові різьблені з дубового дерева кіоти, виконані в єдиних формах з сучасним головним іконостасом церкви. У лівому кіоті вміщено ікону «Богоматір Печерська» з пристоячими преподобними Антонієм та Феодосієм Печерськими та ангелами. У нижньому правому куті ікони – мініатюрний ковчежець – отвір у вигляді зірки з часткою мощей преподобного Феодосія. В правому кіоті – ікона Христа на престолі з преподобними Серафимом Саровським та Іоною обабіч. Під постатями преподобних відповідно містяться зірки-релікварії з частками їхніх мощей. Обидві ікони виконано у стилі іконопису 15 ст. з притаманною йому мелодійністю силуетів, прозорим яскравим колоритом.

Нартекс з’єднується з навами трипрогінною аркадою, на гранях якої містяться зображення святих апостолів Петра і Павла, преподобних Антонія і Феодосія Печерських, а також щільний рослинний орнамент. Над аркою, з боку нави – сцена «В’їзд до Єрусалима», що є реплікою відповідної композиції П. Сведомського у київському Володимирському соборі. Стелю центральної нави прикрашає написаний на полотні плафон із зображенням Покрови Богородиці. Сучасна композиція є копією, виконаною за збереженими фрагментами плафона поч. 20 ст. В ній зображені візантійський імператор Лев VI Мудрий, Роман Солодкоспівець, Андрій Юродивий, чернець Єпіфаній та ін.

На відміну від поширеного в Україні типу «козацьких Покров», це не багатолюдна, а досить камерна сцена з чіткою симетричною будовою. У настрої забражених передано тривожний смуток і надію. Особливе змістовне навантаження в композиції відіграють повторені тричі рефреном жести вгору Романа, Андрія Юродивого та Христа на іконі за ними. Верхня частина композиції виходить за межі зображеного храмового інтер’єра. Богоматір постає в оточенні Іоанна Хрестителя, пророка Мойсея, інших святих та ангелів серед хмар. Півколо їхніх легких і водночас динамічних силуетів замикає композиційне ціле та утворює навколо постаті Богоматері своєрідний вінок. У розписі переважають сіро-зелені та червоно-вохристі відтінки.

Над поздовжніми арками центральної нави вміщено зображення Собору Всіх Святих. Ліворуч – святителі Іоанн Златоуст, Василій Великий, Григорій Богослов у митрах та коштовних строях; за ними щільний ряд святих – всього 25 постатей. Навпроти – апостол Іаков – брат Господній, святі Кирило і Паїсій – патріархи Олександрійські, інші святі. Насичений, яскравий живопис має характер, притаманний церковним розписам кін. 19 ст. Розписи центральної бані та парусів під нею виказують іншу авторську манеру та стилістику, характерну для поч. 20 ст.

На склепінні бані зображена Трійця – Бог Отець та Бог Син обабіч хреста, над ними у повітрі – голуб Святий Дух. На міжвіконних простінках підбанника зображено архангелів, нижче – живописний фриз із Старозаповітною Трійцею та ангелами на хмарах. Таким чином, провідна тема храму особливо акцентована і продовжує давню іконографічну традицію осягнення догмата Трійці. Тут вона набула оригінального звучання завдяки об’єднанню у межах єдиної композиції типів Старозаповітної та Новозаповітної Трійці у їх внутрішньому символічному взаємозв’язку.

На парусах збереглися зображення євангелістів, виконані тим самим майстром і трактовані в реалістичній манері на тлі краєвидів з виразними пленерними ефектами. На підбанних стовпах є образи сучасної роботи, праворуч – св. страстотерпця царя Миколи ІІ, зображеного у бармах і шапці Мономаха, та св. Флавіана; навпроти, ліворуч – св. рівноапостольного князя Володимира та св. Афанасія. З-поміж них найцікавішим є зображення князя Володимира – майстерна, сповнена руху та настрою переробка відомого образа В. Васнецова.

Чотириярусний, різьблений з дуба іконостас центральної нави виконаний за проектом арх. І. Малакової у 2000.

Художнє вирішення іконостаса поєднує елементи, притаманні візантійській передвівтарній перепоні з пізнішими формами.

У правій південній наві церкви, присвяченій Богоматері Троєручиці, 2002 встановлено двоярусний іконостас (худ. А. Репетовський), тонований під темне дерево. Його орнаментальне різьблення неглибоке. Верхню частину трактовано у вигляді кілеподібних арок-кокошників, увінчаних хрестами, що надає загальному силуетові вертикальної динаміки і пластичності. В орнаментиці іконостаса переважають мотиви плетінки, стилізованої пальмети, медальйонів з квітковими розетами тощо.

В іконостасі цієї нави містяться ікони, присвячені засновникові монастиря преп. Іоні та історії чудотворного образа Божої Матері «Троєручиці»: «Преподобний Симеон Білоберезький та преподобний Іона», «Богоматір Троєручиця», «Спас Нерукотворний», «Св. Сава Сербський та Іоанн Дамаскин» й ін. Усі ікони наслідують стилістику іконопису 15 ст. У вівтарній частині нави збереглися розписи поч. 20 ст.: «Благовіщення», «Христос Вседержитель», «Зустріч Марії та Єлизавети». Усім їм, як і підписаній М. Моревим композиції, присвяченій преп. Антонію, притаманні жорсткуватий рисунок, застосування прозорого лесирування.

Розписи у вівтарній частині із зображеннями «Таємної вечері», св. Філарета, священномученика Володимира, ангелів на стовпах виконав худ. О. Вовченко.

У передвівтарній частині бічного вівтаря в ім’я ікони Божої Матері «Троєручиці» над південним входом до церкви зображено чудесне видіння о. Іоні 1 березня 1861. У центрі – Богоматір з ігуменським жезлом, оточена вогненними язиками (як на іконі «Неопалима Купина»). Навколо неї – святі, які були присутні під час видіння. Праворуч – 33 святі: преподобні Афанасій Афонський, Антоній та Феодосій Печерські, митрополит Київський Михаїл, преподобні Петро Афонський, Феодор Студит, Антоній Великий, Феодосій Великий, Пахомій Великий та ін. Ліворуч – 29 зображень, серед яких 12 святих апостолів, рівноапостольні імператор Константин та його матір – св. Єлена, рівноапостольний князь Володимир, княгиня Ольга, князь Олександр Невський, мученики князі Борис і Гліб.

Мистецьке оздоблення південної нави цікаве композицією на західній стіні, присвяченою преп. Антонію, та плафоном сучасної роботи «Різдво Христове». Композиція містить сцену проводу перед ворітьми одного з афонських монастирів майбутнього засновника Києво-Печерської обителі – ченця Антонія. Процесію афонських ченців очолює ігумен, який благословляє посланця. Дія розгортається на тлі достовірно відтвореного архітектурно-природного краєвиду Святої гори, в якому переважає тонка колірна гама з притаманною їй м’якою вібрацією відтінків. Це дало змогу досягти цілісного поєднання пейзажного тла та майже монохромної центральної групи ченців у темно-брунатних мантіях і рясах. Рух спрямовано на глядача. Розташуванням та детальністю розробки виокремлено постаті ігумена та Антонія. Розпис неодноразово поновлювався, про що свідчить фрагмент ліворуч, де крона дерева й тінь від нього мають сліди пізніших поновлень. З лівого боку композиції підпис худ. М. Морева і дата – 1903.

Плафон «Різдво Христове» (полотно, олія) так само, як і інші складові живописного декору південної нави, виконали у 2000 художники О. Вовченко та О. Бєлянський. Зображення скомпоноване у видовженому вертикальному форматі. Плафон вирізняється контрасним зіставленням кольорових площин: інтенсивно-синього неба, коричнево-червоної скелі, яскравого пурпуру мафорія Богоматері тощо. Виконана на досить високому професійному рівні композиція «Різдво», з одного боку, демонструє прагнення сучасних авторів дотриматися формально-стилістичної єдності в живописі плафонів із зразками поч. 20 ст., з другого – криє в собі духовний досвід і вплив стилістики попередньої доби. У малій південній наві вміщено ікону 18 ст. «Богоматір Одигітрія» (збереглась її права частина) та кронштейн для лампади, вилучені 1941 з руїн Свято-Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Одноярусний іконостас північного бічного вівтаря в ім’я Всіх Святих встановлено 2003. Виготовлений за старовинним зразком, вирізняється вишуканим орнаментом і пропорційністю форм. На західній торцевій стіні північної нави – велика багатофігурна композиція «Нагірна проповідь». Вона повторює втрачений оригінал із Лаври, що став взірцем і для відповідної композиції в церкві Миколи Притиска на Подолі в Києві.

Проте, на відміну від останньої, в розписі Свято-Троїцької церкви композиція не пристосовувалася до зміненого формату і зберігає повноту своєї об’ємно-просторової побудови. Краща вона і за малюнком та живописними якостями. Центральна постать Христа-проповідника на пагорбі під пишною кроною дерева, юрба різних за виглядом і віком слухачів, розлогий краєвид – усе зображено в академічній манері поч. 20 ст., вдало врівноважено і вписано в горизонталь формату. В теплому колориті переважають вохристо-рудуваті, оливково-зелені й брунатні відтінки.

Живопис композиції не вирізняється особливими знахідками чи ефектами, проте це докладна оповідь про один з центральних євангельських епізодів, що максимально наближена до історико-релігійного жанру. У правій нижній частині розпису зберігся авторський підпис: «июля 1903 Липкаский В.». Над вхідними північними дверима – сцена явлення о. Іоні Пречистої Діви із сонмом святих, яке, за його свідченням, відбулося 9 березня 1862. Владичицю зображено у вогненній купині у блакитній мантії, з царським вінцем, у правій руці вона тримає кропило.

Її оточують праворуч: апостол Петро з чашею святої води, далі апостоли Іаков та Іоанн Богослов, преподобні Афанасій Афонський, Феодор Студит, Антоній і Феодосій Печерські та ще 30 святих. З лівого боку: св. Іоанн Хреститель, апостоли Павло, Матфей, Марк, Андрій, Симон, Филип, Лука, Фома і Варфоломій, святитель Василій Великий, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст; праотці Авраам, Ісаак, Іаков, цар Мелхіседек; пророки Мойсей, Аарон, цар Давид, цариця Феодора, Ісайя та Ієремія, Ісус Навін, Ілія, Єлисей, Ієзекіїль, Даниїл та Іов Багатостраждальний.

Цю композицію, що вкриває всю стіну, написано олією по тиньку. Серед інших розписів північної нави – зображення преподобних Нестора Літописця та Аліпія Іконописця, написані за оригіналами В. Васнецова з Володимирського собору в Києві. Тут також відновлено образи преподобних Ігнатія, архімандрита Печерського, князів Андрія Боголюбського й Олександра Невського.

У північній вузькій наві орнаментальні розписи стелі було повністю втрачено, нині відновлено за старими фотографіями.

Збиті під час перепланувань приміщення значні фрагменти орнаментальних розписів у поздовжніх арках перебувають у процесі відтворення. Найцінніші розписи на стінах збереглися у задовільному стані, зокрема, у західній частині нави композиція худ. Сахарова, що з незначними варіаціями повторює відому картину І. Рєпіна «Св. Микола Мірлікійський рятує трьох невинно засуджених». На арках у середній частині нави – відреставровані композиції «Втеча в Єгипет», навпроти – «Здвиження Чесного Хреста», над східною аркою – «Успіння Богоматері».

«Втечу в Єгипет» за характерними живописними прийомами, темпераментним пастозним моделюванням форм та посиленням ролі пейзажного тла можна приписати автору євангелістів на парусах. Дві інші композиції також, імовірно, виконані рукою одного живописця в притаманній йому манері поєднання локальних яскравих фарб з сухим дрібно деталізованим рисунком, в якому відчутне наслідування гравірованих взірців.

Храм – цінна пам’ятка церковної архітектури і монументального мистецтва кін. 19 – поч. 20 ст. Належить до рідкісного типу безапсидних церков.

Відіграє важливу роль у панорамі правого берега Дніпра. Монументальний розпис церкви є зразком у цілому вдалого поєднання реставрації автентичних частин оздоблення інтер’єра та їх сучасних доповнень.

Література:

ДАК, ф. Р-1, оп. 1, спр. 6205; ДАКО, ф. 1, оп. 233, спр. 91; ЦДІАКУ, ф. 127, оп. 876, спр. 437; оп. 868, спр. 77; ф. 183, оп. 1, спр. 510, 511; ф. 922, оп. 1, спр. 13, 19, 28; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1; Шероцкий К. В. Киев. – К., 1917.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1154 – 1157.