Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Людмила Рилкова, Тетяна Трегубова

488.2. Братський корпус та лікарня, 1912–16 (архіт.).

На північно-східному схилі пагорба, нижче церкви.

До подвір’я корпусу ведуть кам’яні сходи, що починаються біля годинникової вежі. Споруда будувалася для використання братською та «странноприїмною» лікарнями, які так само, як і готелі для прочан, утримувалися за рахунок коштів монастиря. Проект арх. М. Гарденіна скоригував єпархіальний арх. Є. Єрмаков. Будівництво здійснено на кошти монастиря і пожертви селянина Донської губ. А. Руденка. За звітом, 1912 будинок був зведений лише «учорні», 1915, під час 1-ї світової війни, використовувався для розміщення 120 біженців з Галичини. У страховій документації монастиря 1916 має назву «корпус-лікарня».

Час розміщення тут лікарні остаточно не визначено. Будівля постраждала від вибуху артскладів 1918. За описом 1919, крім келій, тут у двох кімнатах другого поверху містилася іконописна майстерня. На третьому поверсі по одній кімнаті займали швацька та кравецька майстерні. Станом на 1928 монастир орендував у цьому будинку лише одну кімнату. Одночасно у 1910–20-х рр. монастирська лікарня продовжувала функціонувати у своєму старому одноповерховому дерев’яному з підвалом будинку, зведеному 1865 на схід від церкви. В його шести кімнатах були аптека, приміщення фельдшера, келії братії, яка обслуговувала палати лікарні, в одній з кімнат кухня, що обслуговувала лікарню та братську трапезну. Відремонтований після 1918 будинок проіснував до 1940-х рр. Функціональне призначення приміщень з кін. 1920-х рр. кілька разів змінювалося.

Через перепад рельєфу корпус триповерховий з північного боку, з тилу, зверненого до підпірної стіни, – двоповерховий. Нижні два поверхи цегляні, верхній дерев’яний, обкладений цеглою. Фасади виконано у відкритому цегляному муруванні, пофарбовано. У плані прямокутний, з внутрішнім коридорним двобічним плануванням, пов’язаним з центральними двомаршовими кам’яними сходами й входами по осях північного і південного фасадів. Перекриття пласкі дерев’яні. Дах вальмовий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у цегляному стилі з елементами історизму. Композиція всіх чотирьох архітектурно оформлених фасадів ярусно-ритмічна, визначена міжповерховими й підвіконними гуртами та рівномірним розміщенням віконних прорізів – по дев’ять на кожному поверсі з північного і південного боків, по одному, що освітлює коридор, – на торцях. Чіткий ритмічний лад порушують два широкі вікна третього поверху, що освітлюють з обох боків наріжне південно-східне приміщення.

Вікна двох верхніх поверхів лучкові, в обрамленні пласких лиштв з замковими каменями, на нижньому поверсі північного фасаду – прямокутні, з клинчастими перемичками з замковими каменями. Лиштви вікон верхнього поверху на рівні фрамуг з’єднано смужкою поребрика. Видовжені площини північного й південного фасадів розчленовано лопатками на дво- й одновіконні (по осі входів) вертикальні прясла. Такі самі лопатки фланкують наріжжя будинку і центральні вікна бічних фасадів. На рівні другого поверху лопатки завершено декоративним діамантовим рустом та накладними зубцями-фартушками. Під вінцевим карнизом спрощеного профілю проходить фризовий пояс, декорований надвіконними фільонками прямокутного абрису. На північно-західному бічному фасаді збереглися гнізда балок дерев’яного балкона третього поверху.

Будинок є невід’ємною складовою історичної забудови монастиря. Після утворення Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР (тепер Національний ботанічний сад ім. М. Гришка НАНУ) використовувався як адміністративний корпус. У 1944–58 в цьому будинку працював засновник і перший директор Ботанічного саду академік АН УРСР Гришко Микола Миколайович (1901–64).

Тепер лабораторний корпус № 1 Національного ботанічного саду ім. М. Гришка НАНУ.

Література:

Державний науково-дослідний пошуковий та інформаційний центр архітектурної спадщини при Державному комітеті містобудування України. Малакова І., Кадомська М., Тарутінова І. Троїцька (Іонівська) церква СвятоТроїцького монастиря в Києві: Іст. довідка (рукопис). – К., 1996; ДАКО, ф. Р-862, оп. 1, спр. 18;.ЦДІАКУ, ф. 127, оп. 871, спр. 57; ф. 183, оп. 1, спр. 511, 527, 533.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1158 – 1159.