2008 р. Слідами таємничих караїмів…
Олексій Полегкий
Дата: 13.08.2008
Кожен киянин неодноразово проходив повз караїмську кенасу, але далеко не всі знають про походження цієї цікавої будівлі, коли дивляться на Будинок актора на вулиці Ярославів вал у Києві. А він є тільки однією з багатьох матеріальних пам’яток, що залишив по собі невеликий, але надзвичайно цікавий народ – караїми.
Більшість істориків схиляється до думки, що караїми – це нащадки хозар, що прийняли іудаїзм. Специфіка слова «караїми» в тому, що воно має два значення: етнічне й релігійне. Певні дослідники вважають, що коріння караїмів, за часом виникнення, сягають перших століть нової ери.
У кінці VIII ст. н. е. під тиском мусульман чимало євреїв з Персії (Ірану) переселилося до Хозарського Каганату, держави, яка займала величезний простір від Каспію до Криму. Внаслідок цього євреї заселили цілі квартали хозарських міст, особливо в Криму. Були навіть спроби запровадити в Хозарському Каганаті юдейську релігію, наприклад за кагана Булана, який з частиною знаті прийняв її. Але остаточне прийняття юдаїзму та пов’язані з цим реформи, відбулися за кагана Обадії. Певні відголоски тих давніх подій можна знайти в відомій книзі Милорада Павича «Хозарський словник».
Безпосередньо сформував як ідейні засади, так і організаційну структуру караїзму – Анан бен Давид (752-840) із Басри. Тому й прихильники його вчення спочатку називалися ананітами. А термін «караїми» («караїти») з’явився трохи пізніше. Його етимологію виводять від слів того ж кореня з текстів Старого Завіту і Корану, перекладаючи як «ті, що читають», «знавці Святого Письма» – від давньоєврейського “карай”.
За однією з версій, секта караїмів виникла в результаті політичної боротьби всередині єврейської спільноти Багдаду в кінці VIII столітті н. е. Єврейський екзиларх був бездітним, але мав двох племінників – Анана та Хананью. Коли екзиларх помер, Анан, як старший, мав стати його спадкоємцем. Але лідери єврейської общини віддали пост екзиларха Хананьї. Ображений Анан почав підпільну боротьбу, в результаті якої був схоплений та засуджений на смерть. Прибічники переконали Анана, що єдина можливість врятуватись – довести халіфові, що він є не противником юдаїзму, а лідером зовсім іншої релігії. Так і виникла секта караїмів.
Невідомо, наскільки правдива ця історія. Караїми вважають її байкою і стверджують, що вони дотримуються істинної релігії Старого Заповіту, тоді як Талмуд та Усна Традиція, прийнята серед ортодоксальних євреїв – лише перекручений юдаїзм.
В основі вчення лежить поклоніння єдиному, всемогутньому Богу та вшанування, як священної книги, лише Старого Заповіту. Осягнути божественну могутність і велич людині не дано. Бог створив усе суще і через Мойсея на Синайській горі дав найдосконаліший закон – п’ять книг Мойсея, які ніколи не доповнюються і не змінюються. Бог визначає людям нагороди і покарання згідно із заслугами кожного і воскресить мертвих у день суду.
Головний принцип караїзму – необхідність самостійного вивчення Святого Писання та буквальне розуміння Тори. Вони не визнають Талмуд, оскільки це пізніша інтерпретація Святого Писання. В результаті караїми почали дотримуватись ритуалів, які значно відрізнялися від прийнятих іншими євреями. Анан бен Давид визнавав вчення Мойсея, Ісуса Христа і Магомета, яких вважав великими пророками. Особливо шанують віруючі караїми день суботи, дотримуються посту, практикують аскетизм.
Караїмська мова належить до кипчацької групи тюркських мов. Окремого караїмського алфавіту нема й не було. Караїми запозичили єврейський алфавіт з додатком латинських і кириличних букв. Збереглися стародавні караїмські тексти, здебільшого релігійного змісту й збірники фольклору.
Євреї-талмудисти дивилися на караїмів, як на закоренілих єретиків, докоряли їм невіглаством, неповагою до традицій тощо. В караїмських звичаях, зрозуміло, були локальні відмінності, було в них дещо спільне і з татарами. Одежею майже не відрізнялися від місцевого населення. Коротко стригли волосся, відпускали бороди. Шлюб укладався дуже просто, без показних церемоній, в присутності найближчих родичів, і старшин громади. Громадське судівництво відбувалося просто й швидко. Займалися вони переважно торгівлею, не цуралися й хліборобства. Кодексом їх поведінки є книга “Аддерет” – збірник простих приписів; молитви склав їм Аарон в XVІ столітті. Для широкої публіки караїми були просто євреями.
Розквіт караїзму припадає на VIII – XIII ст., коли його релігійні громади успішного функціонували на територіях нинішніх Іраку, Сирії, Єгипту, Туреччини та ін. У Криму перші караїми з’являються в деяких тюркських племенах, які згодом прийняли вчення Анана. У VIII столітті караїзм прийняла верхівка хазар на чолі з каганом.
Ця подія мала доленосне значення, оскільки почалося поширення караїзму серед язичницьких тюркських племен каганату на великій території, включаючи й Крим. До того ж у Хозарському Каганаті не було релігійної нетерпимості, а тому язичництво, караїзм, християнство й іслам вільно співіснували, не заважаючи один одному йти своїм шляхом до Бога.
Після втрати хозарами панування в Криму, караїми зберегли автономію в рамках невеликого князівства в окрузі Кирк-Йєр (в районі нинішнього Бахчисараю) з містом-фортецею Джуфут-Кале (Чуфут – Кале) у центрі. У Кримському Ханстві караїмські князі зберігали титули і владу, підпорядковуючись ханам. При ханському дворі караїми були шановними людьми. Громада караїмів визнавалася політичною одиницею, мала самоуправу, пільги та заступництво, обумовлені ярликами ханів. Світський голова та духовний голова – Гахан був вибірним. За захист Кирк-Йєру караїми були зараховані до привілейованої військової аристократії – тарханів.
В Криму караїми жили в горах та передгір’ях, окрім Кирк-Йєру, в окрузі Мангуп-Кале, в районах Бахчисарая, Солхата (Старий Крим), Судака, Кефе (Феодосія), Гезлево (Євпаторія). У ХІХ ст. центр духовного життя караїмів перемістився з Кирк-Йєру (Джуфут-Кале) в Євпаторію. Тут знаходилися Духовне правління, резиденція Гахана, соборний храм, національна бібліотека, було відкрито у 1894 році Олександрійське караїмське духовне училище.
Як і українське православ’я, караїмська релігія ввібрала в себе багато давніх язичницьких вірувань. Так, Бога караїми величають іменем давньотюркського божества Тенгрі. На пасхальних коржиках зображується Сонце, Місяць і зірки, зберігся і культ священних дубів. Тож можна погодитись із твердженням, що караїмська віра нагадує християнство у його зародковому стані.
В кінці ХІV століття частину кримських караїмів великий князь Литовський Вітовт розселив по території свого князівства. Таким чином, караїми потрапили на Галичину та в Литву. Велику роль в розселенні караїмів відіграло те, що в 1795 році законодавство Російської імперії встановило відмінність між караїмами та євреями, звільнивши перших від дискримінаційного подвійного оподаткування та дозволивши селитися по всій території імперії.
Один з найбільш відомих караїмських діячів – Авраам Фіркович в 1839 році написав працю “Про походження караїмів”. Він правильно ототожнив свою народність з хозарами, однак поселив її в Криму ще до появи там хозарів. Йому вдалося переконати уряд, що караїми не причетні до розп’яття Ісуса Христа. І взагалі, він від імені всіх караїмів імперії категорично відмежувався від євреїв. Саме завдяки йому російський уряд надав караїмам повноправний статус.
До 1917 року в Росії існувало біля 40 караїмських общин, а загальна чисельність караїмів більше тринадцяти тисяч чоловік.
Спадок братів Когенів
Караїмські общини у російських містах були невеликі, зокрема чисельність караїмів у Києві в середині XIX століття не перевищувала тисячі осіб. Безсумнівними лідерами громади були брати Соломон та Мойсей Когени.
Соломон Аронович Коген був особистістю примітною та цікавою, вартою окремих досліджень та публікацій. Народився він в Євпаторії в 1830 році в сім’ї торгівця тютюном. Спочатку Соломон допомагав батькові, а згодом вирішив відкрити власну справу, однак не в Криму, а в Києві, оскільки конкуренція на півострові була вельми серйозною та й можливостей реалізувати свій потенціал там був більший.
Тому Коген перебрався туди в 1860 році, а невдовзі разом із земляком-караїмом Шапшалом створив невеликий тютюновий завод. Незабаром фабрика, на якій спочатку працювало, включаючи господарів, не більше двадцяти осіб, перетворилася на велике успішне підприємство. За десять років Шапшал продав свою частку компаньйону й переїхав до Петербурга, а Коген успішно продовжив розпочату справу. Соломон Коген вирішив завоювати ринок новим товаром – «сигаретками», оскільки до того, в Києві переважно не курили, а нюхали тютюн-самосад.
В своєму двоповерховому будинку на Хрещатику, підприємець розмістив склад готової продукції та фірмовий магазин, а на другому поверсі мешкав з родиною. Після приходу до влади більшовиків, тютюнову фабрику родини Когенів, яка і досі виробляє цигарки біля теперішньої площі Перемоги, конфіскували.
1887 року за розміром чистого прибутку, визначеного міською думою для сплати на користь міста, Коген посідав восьме місце у Києві. Навіть коли він тяжко захворів і був частково паралізований, продовжував керувати підприємством та займатися благодійництвом.
Найбільш визначний дар місту від братів Когенів – будівля караїмського молитовного дому – кенаси, витончений зразок мавританського стилю, в якій зараз знаходиться Будинок Актора. Для караїмської громади Києва, Соломон придбав за 35 тисяч карбованців невелику земельну ділянку на вулиці Ярославів Вал. Половину ділянки він виділив під кенасу, для будівництва якої пожертвував ще 80 тисяч карбованців. На другій половині ділянки Соломон збирався спорудити прибутковий будинок як джерело коштів для потреб караїмської громади.
Проект кенаси розробив відомий київський архітектор Владислав Городецький. Стіни кенаси ззовні та інтер’єри приміщень були оздоблені італійським скульптором Еліо Саля. Для імітації різьблення по каменю та ліпних прикрас він використав новий і дорогий тоді матеріал – цемент. Вікна храму прикрашали кольорові вітражі, він був обладнаний сучасними системами вентиляції, електричного освітлення та парового опалення.
На жаль Соломон Коген не дожив до відкриття кенаси, але в своєму заповіті він передбачив кошти для завершення робіт, якими продовжив керувати його брат – Мойсей. Кенаса була освячена 27 січня 1902 року.
У культовій сфері караїмів переплітаються вплив ісламу і християнства. Так, їх храми і поховання зорієнтовано на схід, на зразок мусульманських мечетей. Певний вплив мусульманства простежується і в поділі храму на чоловічу й жіночу частину. Головне приміщення храмів призначено тільки для чоловіків і складається з трьох частин: із південного боку на підвищенні розміщено вівтар, далі від нього – місця для прихожан, а ближче до виходу – лави для літніх, хворих і тих, хто в траурі.
Над привхідною північною частиною – балкон з ажурними ґратами для заміжніх жінок (неодружені в кенасі взагалі не моляться), куди знадвору ведуть окремі сходи. Перед молитвою практикується обряд омовіння. Храм прибирають килимами, всередину входять без взуття. Молитви в кенасі проводяться двічі на день (вранці і ввечері). Псалми Давида становлять основу літургії караїзму. Вони доповнюються гімнами, піснями, складеними газанами (священиками) або поетами.
За часів радянської влади діяльність караїмської общини припинилася, а кенасу закрили. На жаль, була зруйнована баня храму, і сьогодні ми можемо побачити будівлю без сферичного купола зі шпилем, як то було в початковому варіанті. До того ж, в 70-ті роки до кенаси прибудували невелике приміщення, через яке зараз і можна зайти до будинку.
У даний час чисельність кримських караїмів у всьому світі не перевищує двох тисяч чоловік, з них на Україні мешкає трохи більше тисячі осіб.
Джерело: “Музейний простір України”