1996 р. “Будинок Петра 1 на Подолі

В.Цяук

Будинок по вул. Костянтинівській, 6 у Києві є пам’яткою архітектури цивільного будівництва початку XVIII ст. Ця споруда за останні сто років привертала увагу істориків та архітекторів. Завдяки переказу про короткочасне проживання в ньому російського царя Петра І він і зберігся донині. Ми не беремося висвітлити цю подію, хоча саме переказ про неї привертав пильну увагу і викликав наукові суперечки відомих спеціалістів (І.Фундуклей, М.Закревський, Ф.Ернст, В.Іконников, Г.Логвин та ін.).

1974 р. на замовлення ГоловАПУ Київського міськвиконкому фахівці Українського спеціального науково-виробничого реставраційного управління (начальник НДРВ-2 Р.Бикова, автор В.Цяук, рецензент Ю.Нельговський – КиївНДІТІАМ) розпочали дослідницько-проектні роботи щодо будинку на розі вулиць Хоревої та Костянтинівської на Подолі.

До початку робіт було відомо, що споруда є пам’яткою цивільного будівництва XVIII ст. Цегляні будівлі такого типу цього періоду – велика рідкість для Києва, тому історико-культурна цінність її зростала. Будинок, орієнтований по осі захід-схід, – прямокутний у плані, з двома баштоподібними об’ємами з північного заходу і північного сходу. Його фасади двоповерхові, практично позбавлені будь-якого декору.

У літературі зустрічалися різні думки щодо часу його спорудження. Деякі дослідники, особливо другої половини XIX і початку XX ст. (І.Фундуклей, М.Закревський) відносили будинок до початку XVIII ст., Інша група (Ф.Ернст, Г.Логвин) вважали часом його будівництва середину XVIII ст.

Перед реставраторами поставав ряд проблем, які до початку ремонтно-реставраційних робіт на пам’ятці необхідно було вирішити, а саме: хто автор проекту будинку, час його закладення, хто був у XVIII ст. власником, його архітектурна біографія, вибір оптимального історичного і науково обгрунтованого варіанта проекту реставрації, а також можливість відвідання будинку Петром І.

Пам’ятку досліджували у двох напрямках: архівно-бібліографічні та натурні інженерні і архітектурно-археологічні пошуки, результатом яких стали висновки, яких дійшли автори роботи. На об’єкті було виконано 85 зондажів та 13 шурфів, здійснено ретельний архітектурно-археолопчний обмір; зібрано чимало архівно-бібліографічних матеріалів у багатьох архівах та музеях Києва, Москви, Санкт-Петербурга.

Аналіз планів Подолу XVIII ст. і вивчення інших пам’яток XVII – XVIII ст. („Будинок Мазепи” на Подолі, Трапезна церква Михайлівського монастиря у Києві, Іллшська церква, пам’ятники Видубицького монастиря тощо) дозволили датувати закладення будинку кінцем XVII – початком XVIII ст.

Автора споруди встановити не вдалося, проте, порівнюючи стильові особливості будівлі, можна зробити припущення про участь у створенні його початкового ядра представників московської архітектурної школи Й.Старцева та Д.Аксамитова, які в цей період працювали у Києві. Будинок на цей час належав магістрату, і в такому вигляді проіснував недовго. Можливо, після пожежі 1742 р. відбулася його перша великомасштабна перебудова. Було споруджено південний ґанок, північна галерея і західний об’єм. Автори реставрації підтримали думку Г.Логвина про участь у будівництві в цей період І.Григоровича-Барського, про що свідчать стильові особливості вирішення фасадів, пропорції колон, форма арок тощо. Крім того, у середині XVIII ст. І.Григорович-Барський як член магістрату багато працював у Києві, зокрема на Подолі. 1811 р. нищівна пожежа завдає великої шкоди споруді. Ремонтні роботи 1817 – 1820 рр. стають ще однією трагічною сторінкою в історії пам’ятки: внаслідок затвердження проекту перепланування Подолу архітекторів А.Меленського і У.Гесте будинок зводять до класичних форм – знищують практично весь бароковий декор фасадів.

Натурними дослідженнями встановлено рівень відмостків споруди в різні періоди, глибина залягання підмурків, визначено стан конструкцій. Ці самі дослідження дозволили визнати, що у XVIII ст. північний фасад будинку, який нині виходить на вул. Хореву, незважаючи на вертикальне членування пілястрами, вирішувався дуже лаконічно і практично був позбавлений характерного для цього часу декору. Дворові фасади вирішено пишніше. Вони оздоблені наличниками, підвіконними декоративними нішами й увінчані сандриками; у простінках вікон другого поверху містилися декоративні ніші. Крім того, зондажами виявлено 17 шарів пофарбування фасадів, найраніші з них – вапняні побілки.

Результатом комплексних досліджень стали проекти реставрації та пристосування будинку під музей Петра І. Проект передбачив оптимальний варіант реставрації споруди. Мали на меті відновити декор будинку та його розпланування, зберігаючи усі прибудови, надавши йому вигляд, характерний другій половині XVIII ст. Реставраційні роботи на об’єкті проводила Київська майстерня Українського спеціального науково-реставраційного виробничого управління. Роботи було завершено 1978 р. Нині через 18 років після завершення рестарації, будинок знову потребує її, особливо осушення стін.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 193 – 195.