Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

Лісова школа (№ 60)

Олександр Тищенко

460.13. Лісова школа, 1935 (архіт., іст.).

Вул. Гамарника, 60. На території Центрального військового санаторію Міністерства оборони України «Пуща-Водиця», з відступом від червоної лінії забудови вулиці.

Побудована за проектом арх. М. Холостенка на ділянці лісового масиву, відведеній під дачі командного складу КВО (на час будівництва на ній налічувалося п’ять дач).

При школі існував гуртожиток на 150 дітей. 1937 в будинку було поселено дітей республіканців-антифашистів, привезених з Іспанії. Після Великої Вітчизняної війни тут тимчасово розміщено німецьких спеціалістів-оптиків з відомої фірми «Карл Цейс». 1946 споруду перетворено на головний корпус військового санаторію «Пуща-Водиця», який спочатку був розрахований на 106 місць, згодом – на 150. У підвальному приміщенні обладнано водолікарню. 1980 до північно-західного бічного крила прибудовано одноповерховий кухонний блок і критий перехід на рівні другого поверху до нового п’ятиповерхового спального корпусу.

Будинок дво-, триповерховий (частково з підвалами), цегляний, тинькований, у плані Н-подібний з ризалітами в центрі головного і тильного фасадів. Перекриття пласкі, дахи вальмові та двосхилі, криті листами хвилястого асбоцементу. Внутрішнє планування коридорне однобічне з парадними та двома фланговими сходами в місцях прилягання крил. Найзначніші великі приміщення розташовані в центральній частині (вестибюль, актова зала на 110 місць – другий поверх, аптека і речовий склад – третій, на першому поверсі північно-західного крила – тризальна їдальня на 300 місць).

Вирішений у формах конструктивізму з елементами неокласицизму радянської доби. Головний і тильний фасади побудовано за центрально-осьовою симетричною схемою зі значно винесеними бічними двоповерховими крилами, які з вуличного боку обрамляють озеленений курдонер. У композиції домінує центральний об’єм, завершений третім (аттиковим) поверхом, розчленованим дрібним ритмом невеликих прямокутних віконець (на тильному фасаді аттиковий поверх відсутній).

Середню – вхідну – частину вирішено у вигляді триповерхової лоджії, оздобленої в простінках гранчастими колонами й фланкованої глухими площинами з невеликими прямокутними вікнами другого поверху. Увінчує центральний об’єм масивний, вирішений у традиціях неокласицизму антаблемент з накладним написом у фризі «Військовий санаторій Пуща-Водиця». Мотив гранчастих колон підхоплено в оформленні двоярусних балконів-галерей на звернених у курдонер фасадах бічних крил, які з боку вулиці закінчуються глухими торцями. Інші фасадні площини прорізано різноманітно згрупованими квадратними й прямокутними вікнами з характерними для конструктивізму рамковим обрамленням та дрібним заскленням.

В інтер’єрі будинку привертає увагу вестибюль з зимовим садом, простір якого поділено квадратними пілонами та балюстрадним огородженням, що відокремлює коридори. В опорядженні сходових кліток застосовано штучний мармур, коридорів і окремих приміщень – дубовий паркет.

Будинок, який репрезентує одну з 12 нових шкіл, зведених 1935, є зразком перехідного етапу в розвитку радянської архітектури.

В санаторії лікувалися та відпочивали Міністр оборони СРСР Маршал Радянського Союзу А. Гречко, командувач Київського військового округу генерал армії І. Герасимов, генерал армії В. Петров та інші військові діячі.

Тепер – головний корпус Центрального військового санаторію Міністерства оборони України.

Література:

ДАК, ф. Р-330, оп. 2, спр. 3; Маркович С. Вище якість шкільного будівництва // Соц. Київ. – 1936. – № 2.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1032.