Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

Контора

Михайло Кальницький, Лариса Федорова

431.2. Будинок головної контори 1872–73, в якому бували Термен О. Ф., Хряков М. Г., проживав і працював Михальчук К. П. (архіт., іст.).

По фронту заводської садиби.

Зведений арх. В. Ніколаєвим разом з іншими спорудами першої черги забудови заводу.

Двоповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний. Чоловий фасад симетричний відносно осі порталу головного входу, має виразне оздоблення, вирішене за допомогою цегляного мурування (складний чарунковий карниз, лиштви вікон, міжповерховий пояс-гребінець). Площину стіни поділено на клітини поясками і лопатками. Вікна першого поверху прямокутні, другого – лучкові.

Споруда є важливою ланкою історичної забудови вул. Фрунзе.

На першому поверсі будинку містилися конторські приміщення, на другому – квартири для службовців заводу.

Контору відвідували керівники підприємства і акціонерного «Товариства Київського пивоварного заводу», зокрема, підприємець Хряков Микола Григорович (1829–1900) – один із засновників акціонерного товариства, з 1891 – член його правління, комерційний радник. Був першим головою Київського біржового товариства, власником млина у Києві та кількох цукрових заводів, почесним доглядачем Київської духовної академії.

З часу заснування акціонерного товариства членом правління, з 1876 директором-розпорядником підприємства був Термен Олексій Федорович (1835–1909) – інженер-технолог, власник відомого у Києві машинобудівного заводу, активний діяч місцевого відділення Російського технічного товариства.

З квітня 1873 до квітня 1914 у цьому будинку жив і працював завідувачем головної контори та головним бухгалтером Михальчук Костянтин Петрович (1840–1914) – мовознавець, публіцист, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН, громадський діяч.

1859–61 навчався у Київському університеті, де був одним із засновників Української громади, що отримала назву «хлопомани» (В. Антонович, Т. Рильський та ін.). Змушений залишити навчання, повернувся на Житомирщину. З 1873 жив у Києві, брав участь у діяльності Старої Громади. У 1873–76 – член Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, 1874 – учасник одноденного перепису населення Києва. Співробітничав у журналі «Киевская старина» та інших періодичних виданнях («Зоря», «Діло», «Правда» тощо).

Член філологічної секції і голова комісії мови Українського наукового товариства в Києві, у 1908–14 – відповідальний редактор «Записок» Українського наукового товариства (тт. I– XIII). Дійсний член НТШ (з 1893). Був також членом Історичного товариства Нестора-літописця, Київського літературно-артистичного товариства (з 1890), Київського товариства заохочення мистецтв (з 1891) та його наступника – Київського товариства старожитностей і мистецтв (з 1897).

Основоположник наукової української діалектології. Автор праць «Наріччя, піднаріччя і говірки Південної Росії у зв’язку з наріччями Галичини» (1871, опубліковано 1877), до якої склав першу карту діалектів української мови: «Статистика в галузі діалектології», «До південноруської діалектології» (обидві – 1893), «Філологічне непорозуміння» (1896), «Що таке малоросійська (південноросійська) мова?» (1899), «До правопису деяких форм “м’якої деклінації” в українській мові» (1908) та ін. 1899 вперше розробив програму для збирання українських діалектологічних матеріалів (опублікована 1910 у двох виданнях: одне – у співавт. з А. Кримським, друге – з Є. Тимченком). Брав участь у підготовці «Російсько-малоруського словника» (1–2 тт., 1897–99) і «Української граматики» (1907) Є. Тимченка, «Словаря української мови» за ред. Б. Грінченка (1–4 тт., 1907–09).

У квартирі К. Михальчука відбувалися збори членів Старої Громади, бували відомі вчені, культурно-громадські і політичні діячі: В. Антонович, К. Гамалія, Д. Дорошенко, М. Драгоманов, П. Житецький, О. Левицький, М. Лисенко, О. Лоначевський, В. Науменко, І. Огієнко, О. Русов, І. Стешенко, Є. Трегубов, О. Черняхівський, П. Чубинський та ін. 1886 йому наніс візит напередодні одруження І. Франко зі своєю нареченою О. Хоружинською.

Був похований на Щекавицькому цвинтарі, знищеному 1928.

Література:

ДАКО, ф. 2, оп. 52, спр. 169; Автобіографічна записка К. Михальчука // Записки НТШ. – 1914. – Т. СХХІ; Василько А. К. П. Михальчук (Некролог) // Рада. – 1914. – 10 квіт.; Д-ко Д. З споминів про К. Михальчука // Літ.-наук. вісник. – 1914. – Кн. V; Жовтобрюх М. А. Наукова спадщина К. П. Михальчука // Мовознавство. – 1990. – № 6; К ХХV-летию Товарищества Киевского пивоваренного завода (1872–1897 гг.). – К., 1898; Костянтин Михальчук (1840–1914). Некролог // Записки НТШ. – 1914. – Т. СХХІ; Проценко Л. Київський некрополь. – К, 1994; Струмінський Б. Костянтин Михальчук // 125 років Київської української академічної традиції 1861–1986: Зб. / Ред. М. Антонович. – Нью-Йорк, 1993; Ульяновський В. І. Кость Михальчук та діячі київської «Старої Громади» через призму «жіночих спогадів» // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий зб. наук. праць. – К., 2001. – Вип. 4: Студії на пошану Руслана Пирога.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 904.