Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Людмила Рилкова

489.1.13. Готель 1906 – 08, в якому містилося Київське республіканське художньо-промислове училище, де працювали відомі діячі культури (архіт., іст.). Корпус № 19. На розі вул. Січневого повстання і пров. Лаврського, прилягає глухим торцем до монастирського муру.

Споруджено за проектом арх. Є. Єрмакова на т. зв. економічному задвірку мулярами підрядчика О. Єрохіна. Будівництво корпусу було зумовлено значним збільшенням з 2-ї пол. 19 ст. кількості прочан, які приїздили до Києво-Печерської лаври. Частина приміщень використовувалася для проживання робітників, які працювали у монастирі. В роки 1-ї світової війни в готелі розміщувався понтонний батальйон. За даними 1922, корпус був ушкоджений, після націоналізації входив до складу Інвалідного містечка.

У 1920-х рр. в ньому містилися т. зв. Трудовий дім, Всеукраїнські курси інвалідів та майстерні, протезний завод. 1925 – 44 частина приміщень належала Київському (згодом Центральному) державному історичному архіву УРСР.

Двоповерховий з підвалом та напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний, з довжиною крил бл. 146,0 і 25,0 м, кожне з яких завершується двосхилим пологим дахом з бляшаною покрівлею. Складається з семи секцій з коридорним плануванням й однобічним розташуванням приміщень. У центрі видовженого крила влаштовано проїзд на подвір’я. До нього звернені чоловий південний та східний фасади, прорізані чітким ритмом лучкових вікон і входів, оформлених півциркульними архівольтами й підкреслених розкріповками, а також великими віконними прорізами сходових кліток з сучасним заповненням із склоблоків. Дворові фасади декоровано сухариками над вікнами, поребриком у міжвіконнях першого поверху, пласкими нішами. Оригінально вирішено глухі вуличні фасади, розчленовані на пропорційні структурні елементи, оформлені у вигляді фальшивих вікон на другому та фільонок на першому поверхах.

Одна з найрепрезентативніших споруд монастиря та Києва у цегляному стилі.

1938 – 68 у будинку містилися Київське республіканське художньо-промислове училище та його гуртожиток. Створене за постановою РНК УРСР від 6 квітня 1938 на базі школи майстрів декоративно-прикладного мистецтва, відкритої 1936 при Київському державному музеї українського мистецтва. 1949 реорганізоване на Київське училище прикладного мистецтва, 1962 – Київський художньо-промисловий технікум, 1999 – Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука.

Тут працювали відомі діячі культури:

Власенко Параска Іванівна (1900 – 60) – майстер декоративного розпису, майстер народного мистецтва УРСР (з 1936);

Вовк Наталія Юхимівна (1896 – 1970) – килимарниця, майстер народного мистецтва УРСР (з 1936);

Глущенко Пелагія (Поліна) Іванівна (1908 – 83) – майстер народно-декоративного розпису (вихованка Т. Пати), заслужений майстер народної творчості УРСР (з 1967);

Головко Дмитро Федорович (1905 – 78) – майстер художньої кераміки, народний художник УРСР (з 1972), дійсний член Міжнародної академії кераміки в Женеві (з 1970);

Гончар Іван Тарасович (1888 – 1944) – кераміст, майстер народного мистецтва УРСР (з 1936);

Грядунова Олександра Павлівна (1898 – 1974) – майстер народного керамічного розпису (вихованка І. Гончара);

Кулик Олександра Василівна (1897 – 1973) – майстер народної вишивки, автор першого підручника з цього виду народного мистецтва;

Муха Макар Корнійович (1906 – 90) – художник декоративно-ужиткового мистецтва (вихованець училища), заслужений майстер народної творчості УРСР (з 1967);

Пата Тетяна Якимівна (1884 – 1976) – майстер петриківського народно-декоративного розпису та графіки, заслужений майстер народної творчості УРСР (з 1962);

Примаченко Марія Овксентіївна (1908 – 97) – майстер народно-декоративного розпису, народний художник УРСР (з 1988), заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1970). Відзначена Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1966).

У кін. 1930-х рр. та в повоєнний час деякі викладачі мешкали у цьому корпусі та флігелях на його подвір’ї (не збереглися).

1968 технікум переведено в новозбудовані приміщення на вул. Кіквідзе, 32; 1970, – також гуртожиток. У 1993 – 2000 частину приміщень займав Український комітет ІКОМОС.

З 1969 в корпусі міститься Правління Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

Література:

Архів «УкрНДІпроектреставрація», № 3833-П. Рилкова Л. П. Готельний корпус (Паспорт на пам’ятку архітектури). – К., 1987 (рукопис); НКПІКЗ, фонди, КПЛ – А-19; ЦДАВОВУ, ф. 166, оп. 6, спр. 6129; ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 3253; Васильєв М. Г. Сторінки історії фотографії Києво-Печерської лаври // Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури. – К., 1999. – Вип. 1; Київський художньо-промисловий технікум. 1938 – 1998. – К., 1998; Мистецтво України: Біогр. довідник / За ред. А. В. Кудрицького. – К., 1997; Мусієнко П. Н. Школа народних майстрів народного мистецтва // Нар. творчість та етнографія. – 1982. – № 3. – Травень – червень.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1273 – 1274.