2011 р. Звід пам’яток Києва
Людмила Рилкова, Кирило Хоменко
489.2.22. Поховання Безака О. П. 1869, Безак Л. І. 1875, каплиця над склепом, поч. 1870-х рр. (архіт., іст.). Корпус № 78.
У східній частині площі Ближніх печер, поряд з церквою Здвиження Чесного Хреста Господнього. Каплицю споруджено за проектом арх. М. Іконникова. Ремонтні роботи проводились у 1951, 1964, 1987, 1998. За описом 1903, в каплиці було 19 ікон, у т. ч. залишені представниками міст Києва та Оренбурга, кілька образів – у срібних шатах (втрачені).
У склепі поховано (у трунах під підлогою) подружжя Безаків (поховання збереглося частково).
Безак Олександр Павлович (24.04.1801, Санкт-Петербург – 30.12.1868, Санкт-Петербург) – військовий, державний діяч. Родом із дворян німецького походження. Його дід Безак Християн Християнович (Готліб-Християн) 1760 поступив на російську службу, був інспектором і професором філософських та історичних наук в Сухопутному шляхетському корпусі в Санкт-Петербурзі. Батько, Безак Павло Християнович, служив управителем справ канцелярії генерал-прокурора. Мати, Рашетт Сусанна Яківна – дочка відомого скульптора. Син, Безак Микола Олександрович – генерал-лейтенант, член Державної ради, начальник Головного управління пошт і телеграфів.
Навчався О. Безак у пансіоні при Московському університеті, 1819 закінчив Царськосельський ліцей. Згодом служив у 1-й гвардійській артилерійській бригаді. Брав участь у російсько-турецькій війні 1828 – 29, у придушенні польського повстання 1830 – 31. З 1831 – полковник, начальник штабу артилерії армії, розквартированій у Польщі. За його проектами було влаштовано арсенали у Варшаві та Новогеоргіївську, вдосконалено польову артилерію. З 1841 – генерал-майор. 1843 супроводжував імператора Миколу І під час його поїздки до Берліна, 1846 зарахований до почту імператора. З жовтня 1848 – генерал-лейтенант, начальник штабу генерал-фельдцейхмейстера – великого князя Михайла Павловича, головнокомандувача російської артилерії, брата імператора Миколи І.
З вересня 1849 – генерал-ад’ютант, начальник штабу інспектора артилерії російської армії. Перебуваючи на цих посадах, запровадив чимало нововведень у російській артилерії: заснував запасні батареї та артилерійські депо, реформував арсенали та заводи, взяв на озброєння полегшену 12-фунтову гармату, поліпшив кування ствольного гарматного заліза, розробив зручні засоби постачання сірки та селітри. 1853 під керівництвом О. Безака видано книжки: «Правила вправляння польовою артилерією», «Керівництво для артилерійської служби» (остання впродовж тривалого часу була посібником для артилеристів). З початком Кримської війни 1853 – 56 призначений директором артилерійського департаменту, одночасно залишався на попередній посаді. Відповідав за російську артилерію.
З березня 1856 – командувач 3-го армійського корпусу. З вересня 1859 – генерал від артилерії. З 1860 – Оренбурзький та Самарський генерал-губернатор, командувач окремого Оренбурзького корпусу.
З січня 1863 – член Державної ради. З 19 січня 1865 до кінця життя – командувач військ Київського військового округу, одночасно – Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор. Керівництво О. Безака генералгубернаторством припало на час політичної реакції. Проводив офіційну державну політику русифікації, придушуючи прояви національних інтересів українського народу. Здійснив кілька реформ, розпочатих царизмом: губернських штатів, цензурну (обидві – 1865).
У ході земельної реформи в рамках антипольської кампанії зініціював закон, що забороняв поміщикам-полякам купувати землі у підвідомчому регіоні. Продаж землі дозволявся лише особам російського походження. Вжив енергійних заходів для викупу селян з кріпацької залежності від польських поміщиків та надання їм землі. Внаслідок цих заходів російське землеволодіння у краї зросло на 40 відсотків. Збільшив кількість росіян на чиновничих посадах, покращив їх забезпечення.
Своїм розпорядженням закрив багато католицьких монастирів і костьолів, скасував Кам’янецьку католицьку єпархію (1866), створивши натомість православну кафедру у м. Кам’янець, домігся підвищення платні православним священикам. Сприяв розвитку цукрового виробництва, скасувавши право пропінації (виготовлення та продажу міцних напоїв на землях того чи іншого володаря). Відкрив кредитні установи та збільшив хлібні запаси.
За його губернаторства у Києві 1868 збудовано цукрово-рафінадний завод на Деміївці (тепер ЗАТ «Київська кондитерська фабрика ім. Карла Маркса»), створено Товариство взаємного кредиту, почав діяти приватний комерційний банк. Відкрито рух на Курсько-Київській залізниці. 1866 у Києві відкрито Міську публічну бібліотеку (на той час містилася в будинку Міської думи; тепер Національна парламентська бібліотека України), того ж року – першу публічну бібліотеку у Кам’янці-Подільському.
1867 у Києві створено міську російську оперну трупу, у січні 1868 відкрито музичну школу. Коштом родини О. Безака побудовано церкву св. Олександра Невського в його маєтку в с. Юзефівка Бердичівського пов. на Житомирщині (згоріла 1898).
За розпорядженням Святійшого Синоду 10 січня 1869 похований у Лаврі. Ім’я генерал-губернатора носила у 1869 – 1919 сучасна вул. Комінтерну у Києві (вул. Безаківська), 2009 перейменована на вул. С. Петлюри.
Поряд похована дружина О. Безака – Безак Любов Іванівна (25.10.1811 – 30.12.1874) – громадська діячка. Під час проживання у Києві – голова Товариства допомоги нужденним (1865 – 69). При Сулимівському доброчинному закладі (вул. Лютеранська, 16) відкрила безкоштовні курси креслення і малювання для ремісників та рукодільну школу для дівчат, забезпечивши її недоторканним капіталом (10 тис. крб.).
Організувала збір пожертв для ремонту його приміщень, прибудувала до будинку закладу домову церкву св. Олександра Невського.
Каплиця цегляна з цоколем із гранітних блоків, пофарбована, у плані прямокутна. Оформлена у характерних для останньої третини 19 ст. формах з використанням елементів російськовізантійського стилю. Наріжжя виділені системою розташованих одна на одній одинарних та невеликих подвійних колон з полірованого граніту, завершених маківками з хрестами. Центральну частину увінчує гранчаста шоломоподібна баня з хрестом, яка надає будівлі виразного силуету. Вхід до каплиці – із заходу, у вигляді металевих ажурних грат, за якими розташовані фільончасті дубові двері з півциркульною фрамугою. Над входом напис: «Приідите ко мн± вси труждающиеся и обремененніи и азъ упокою Вы».
Склепіння розписано олійним сюжетним живописом. Підлогу викладено мармуровими плитами. Всередині каплиці під композицією «Воскресіння» встановлено мармурові дошки з іменами похованих: під іконою св. Олександра Невського – напис з датами життя О. Безака, під образом Богоматері – з датами життя Л. Безак. Склеп цегляний, перекритий циліндричним склепінням, вхід до нього замурований.
Обабіч входу в каплицю встановлено дві білі мармурові дошки з епітафіями О. та Л. Безакам. Територію навколо каплиці огороджено невисокими металевими гратами.
Каплиця – поховальна споруда, характерна для свого часу.
Література:
РДВІА, ф. 409, оп. 1, спр. 41806; ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 благ., спр. 3300; оп. 1 КДС, спр. 445; ф. 442, оп. 44, спр. 34; оп. 628, спр. 2; Барановский Г. В. Архитектурная энциклопедия: Вторая пол. ХІХ ст. – СПб., 1901. – Т. 1; Киевские епархиальные ведомости. – 1875. – № 3; Ковалинский В. В. Меценаты Киева. – К., 1998; Половцов А. Русский биографический словарь. – СПб., 1900. – Т. 2; Федорченко В. И. Императорский Дом. Выдающиеся сановники: Энциклопедия биографий. – Красноярск; М., 2000. – Т. 1; Шандра В. Київське генерал-губернаторство (1832 – 1914): Історія створення та діяльності, архівний комплекс і його інформативний потенціал. – К., 1999; Энциклопедический словарь / Изд.: Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – СПб., 1893. – Т. 3; Юбилейный сборник сведений о деятельности бывших воспитанников Института гражданских инженеров (строительного училища). 1842 – 1892. – СПб., 1893; Южаков С. Н. Большая энциклопедия. – СПб., 1902. – Т. 2.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1355 – 1356.