Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

Традиційна програма оздоблення Успенського собору і новозведена каплиця

На підставі історично вірогідних джерел з’ясовано, які основи програми мальовань Успенського собору сформульовано в рамках ідей, що живили діяльність Київського богословсько-літературного осередку. Літературними аналогами цих мальовань були твори Петра Могили „Служебник” (1629 р.), „Крест Христа Спасителя і каждого человіка…” (1632 p.), а також „Скрижаль” (1656 p., переклад Арсенія Грека з „Книги о тайнах церковных” Йоана Нафанаїла) і „Виклад о церкві” (1666 р.) Феодосія Софоновича.

За цими джерелами в другій половині – наприкінці XVII століття було складено програму розміщення сюжетів на стінах великої Успенської церкви. Оригінал рукопису не відомий. Ця настанова художникам називалася „Память, что внутрь великой стой Печерской цркви малеват, почавши от самой глави, около, по стінам”, багато разів її переписували ченці Лаври. У художньому оздобленні собору програму реалізовано тричі (у 1690-ті pp., до 1730 р. і в 1772-1776 pp.) [Истомин М.П. К вопросу о древней иконописи Киево-Печерской лавры // Описание иконописи Киево-Печерской лавры: Приложение. – К., 1897. – С.14. Див. також: Ганзенко Л. Малювання Успенського собору за джерелами ХІІІ-ХХ століть // Пам’ятки України. -2003. – ч.1-2. – С.70 – 91].

Згідно з іконографічною програмою, простір храму мав чітке зонування: у всіх банях і на склепіннях було представлено символічно-образні композиції, що розкривають апофеоз церкви небесної. По горизонталі в долішньому ярусі пропонувався виклад історії церкви земної. У цьому можна вбачати відгомін „реальної символіки”, яку на час складання програми оновив український автор Феодосій Сафонович.

Тематику Єрусалима „Небесного” і Єрусалима „Земного” було втілено на хорах над папертю церкви.

По вертикалі акцентовано один з варіантів символічно образного розкриття теми „Небесного” Єрусалима: у дзеркалі бані – втілення сина божого (богоматір з Христом у лоні), біля богоматері – ангели в хмаринах з різними символами й хартіями з привітаннями (св. Михаїл з привітанням, св. Гавриїл з квіткою і привітанням та ін.).

По горизонталі – виклад історії церкви земної: у трьох композиціях розкривається значення у священній історії трьох міст: Афона, Києва і Єрусалима.

В описі Києва передусім привертає увагу назва „Гора Ново-Іерусалимская, Російскій Сіон – Гора Кіевская”. Тут легендарні звістки накладаються на історичну (літописну) основу. Наголошуються богообраність міста й Божий промисел, що виявляється на цій місцевості (святий Андрій благословив, а богоматір обрала собі для життя). В одному ряді автори програми називають св. Андрія – апостола вселенської церкви й історичну постать – канонізованого князя Володимира, „святинею” іменують церкву печерську, згадують і її засновників-монахів. Не оминають увагою й нетлінні мощі, які не „еже не еденъ ветхозаконній Іяков и не во сні, но мнози от вселеннія приходяще, явне зряще биваемая…” І всі ті свідки „исповідуют, яко ест Гдь на місті сем; ніст се простое місто, но дом Бжій и сія врата нбсная”. Це місце цікаве наявністю інтонації суперництва Києва до Єрусалима.

В описі Єрусалима в заголовному рядку назви самого міста немає („Хорив или Сина, в писаній стом глгмая Гора Божа…”). У тексті акцентовано вісім епізодів, у яких на горі Сіон „многажди слава Бжіа явися”, там тіло св. Катерини „аггли погребеся”, а згодом „на горі Сунайстій создася обитель стаго Іоанна Лествичника”. Сам же Єрусалим, як земне місто, згадується лише побіжно. палестинські святині, у тому числі храм Гробу Господнього, в описі Єрусалима не фігурують [Истомин М.П. Зазнач. праця. – С. 55, 56].

Отже, виходячи з текстів „Пам’яті”, художнє оздоблення Успенського собору відображало процес уславлення і сакралізації Києва.

На цьому тлі запропонована реставраторами організація інтер’єру храму із зведенням у ньому каплиці Йоана Хрестителя суперечить українській традиції. Українське православ’я ніколи не було заклопотане „перенесенням” до Києва Гробу Господнього. В українській християнській культурі, від самих Її витоків, увага зосереджувалася на звеличенні Єрусалима „Небесного”, сакралізації Києва та його святинь. Реставратори, використавши (можливо й несвідомо) при відбудові Великої церкви прямі паралелі з храмом Гробу Господнього в Єрусалимі й одночасно з аналогами цього храму в московській культурі XVI-XIX століть, фактично матеріалізували не властиві українській традиції ідеї російської церкви, зневаживши історичну пам’ять власного народу.

[Яке відношення має ця пустопорожня стаття до приділу Іоана Предтечі, а цей приділ – до Єрусалиму, я так і не збагнув. Приділ зведено в 11 ст. поруч з великою церквою, і в процесі оббудов собору він опинився всередині. Але при цьому ніхто нічого нікуди не збирався переносити]

Джерело: Пам’ятки України, 2004 р., № 4, с. 28 – 41.