2003 р. Звід пам’яток Києва

Валерій Аблазов, Марина Протас

257. Меморіальний комплекс пам’яті воїнів України, полеглих в Афганістані, 1999 (мист.).

Вул. Січневого повстання. У сквері навпроти Воскресенської церкви. Спорудження комплексу почалося з встановлення 3 грудня 1994 з ініціативи Української спілки ветеранів війни в Афганістані пам’ятника воїнам України, загиблим у війні в 1979–89.

Автор – ск. М. Олійник. Вис. скульптур – 1,8 м і 1,0 м.

Пам’ятник духовно пов’язувався з Воскресенською церквою, яку стали називати «Афганською». Поряд у виставковому корпусі Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» діє експозиція, присвячена участі військовослужбовців колишнього СРСР у збройних конфліктах за кордоном, у т. ч. в афганській війні. В ній брало участь бл. 620 тис. громадян Радянського Союзу. З них загинуло 14553 особи, поранено 469685, стали інвалідами 10751, пропали безвісти та потрапили у полон 417 осіб. В їх числі полягло і пропало безвісти 3280 призовників з України. З Києва відправлено до Афганістану 5358 воїнів, загинуло – 115, стало інвалідами – 214, один пропав безвісти.

До 10-річчя виведення радянських військ з Афганістану було проведено докорінну реконструкцію пам’ятника.

Автор реконструкції – арх. М. Кислий.

15 лютого 1999 відкрито Меморіальний комплекс пам’яті воїнів України, полеглих в Афганістані, до складу якого увійшов і пам’ятник.

До пам’ятника веде центральна алея, яка починається навпроти Воскресенської церкви. Широкий брущатий пандус алеї фіксується по флангах двома датами: «1979» і «1989». Бронзові цифри закріплено на чотирьох гранітних контрфорсах, встановлених на зеленому газоні. Вхід на пандус поділений навпіл бронзовою хрещатоподібною плитою з присвятою. Пандус веде до гранітних блоків п’єдесталу скульптурної композиції, біля підніжжя якого крізь каміння бронзою проросли «чорні тюльпани» – символи афганської біди.

На низькому плінті встановлено трифігурну бронзову композицію: двох бійців зображено на повний зріст, поміж ними, схиливши голову, сидить на землі воїн.

Скульптурна частина меморіалу виконана у станкових формах, без зайвої помпезності, без афектації емоційного стану й рухів героїв, але з помітною глибиною переживань. Трифігурна композиція має розвинену фабулу з контрасним протиставленням різних психологічних характеристик. Постаті бійців, які вийшли з бою, мають індивідуальні портретні риси, уособлюють ідею воїнської мужності та звитяги. Вся композиція набуває поліфонічності й гостроти завдяки постаті бійця, що сидить. Його обличчя композиційно не акцентоване, але стан відчаю та неприйняття війни передає «психологія пози» персонажа.

Станкова композиція сприймається як монументальна, де скульптурна частина складає ідейно-композиційний центр двох концентричних об’ємно-просторових площин філософсько-узагальненого сенсу, пов’язаного з сонячним символом нескінченності життя та життєствердною жертовністю.

Зовнішнє коло складене з гранітних плит з викарбуваними іменами загиблих воїнів з України (символічні надгробки спрямовані віссю до скульптурної групи меморіалу). Поміж плитами й центром залишається зелене коло газону разом із збереженою старою акацією, яка набула семантичної вагомості Дерева Життя. Обидва кола охоплюються алеєю, оформленою художньо вирішеними ліхтарями, лавами для відпочинку.

Меморіал органічно сприймається в архітектурно-просторовому й дендрологічному середовищі скверу й гармонійно пов’язаний з містобудівною ситуацією.

Література:

Гареев М. А. Афганская страда. – М., 1999; Ляховский А. Трагедия и доблесть Афгана. – М., 1995; Россия (СССР) в локальных войнах и военных конфликтах второй половины ХХ века. – М., 2000; Чорні тюльпани: Афганський мартиролог України. – К., 1999.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 632.