2003 р. Звід пам’яток Києва

Олег Будзинський, Тетяна Трегубова

Розмір зображення: 936:353 піксел

422. Паньківська вулиця, 19–20 ст. (архіт., іст., містобуд.).

Від вул. Л. Толстого до вул. Жилянської, перетинається з вулицями Микільсько-Ботанічною і Саксаганського. Перспективу замикає розташована за залізницею Багринова гора з висотною спорудою.

Прокладена за Генеральним планом Києва 1836 на території слобідки Паньківщина, яка на поч. 19 ст. локалізувалася в межах сучасних вулиць Тарасівської, Л. Толстого і Жилянської.

Назва вулиці і слобідки походить від маєтку на правому березі р. Либідь (розташовувався біля містка і ставка в районі сучасних вулиць Либідської та Гайдара), що у 16 ст. належав родині Паньковичів, або Панькевичів, згодом – Софійському монастирю (до 1786).

У 1939–90 носила ім’я Халтуріна Степана Миколайовича (1856–82) – робітника-революціонера, народника. Страчений за вироком царського суду.

На плані Києва 1865 показана ще незабудованою. 1914 на її парному боці (належав Бульварній поліцейській дільниці) налічувалося 12 домоволодінь, на непарному (Либідська дільниця) – 16.

Внаслідок наступних реконструкцій кількість будинків скоротилася до 24.

Забудова вулиці різновисока (від двох до 12 поверхів), переважно щільна периметральна, тільки будинки № 2 і 27-а вільно розташовані у садибах. Строката стилістична характеристика забудови коливається від історизму останньої чв. 19 – поч. 20 ст. (№ 1/23, 2, 9, 10, 12, 14-а, 14-б, 25, 27-а), модерну поч. 20 ст. (№ 8, 17, 20, 21/68) до радянської архітектури ретроспективного напряму 1930–50-х рр. (№ 3, 7, 18, 23/85) і позбавленого архітектурного декору раціоналізму 1960–80-х рр. (№ 4/17, 5, 6, 11, 16/70, 19/87). У формах неоготики оформлено будинки № 14-а, 25, 27-а, неоренесансу – № 1/23, 12. Модерн представлений двома стилістичними течіями – неокласицизмом (№ 17, 20, 21/68) і неоукраїнським стилем (№ 8).

До пам’яток архітектури належать такі будинки: № 2 – Маріїнський дитячий притулок (1881, 1899, арх. В. Ніколаєв), житлові будинки № 8 (1909–14, арх. М. Шехонін), № 9 (1901), № 10 (кін. 19 ст. – 1915, арх. М. Гарденін), № 12 (1880–90-і рр.), № 14-а, 14-б (1890–91, арх. М. Гарденін), № 17 (1910-і рр.), № 21/68 (на розі з вул. Саксаганського; 1910-і рр., арх. В. Риков). Інші споруди кін. 19 – поч. 20 ст. являють цінну забудову.

Вулиця має значну історико-культурну цінність. Будинки, що збереглися, пов’язані з життям та діяльністю багатьох відомих діячів. В № 3 проживав співак і педагог М. Микиша; в № 8 – один з видатних діячів українського руху 19 – поч. 20 ст. лікар Й. Юркевич та його син – письменник, громадсько-політичний діяч Л. Юркевич; письменники М. Вороний, Б. Грінченко, М. Рильський, ботанік і гідробіолог, акад. АН УРСР О. Топачевський.

Цінною пам’яткою історії є будинок № 9, в якому мешкав з сім’єю визначний український історик, громадсько-політичний і державний діяч М. Грушевський, також його рідні брат і сестра з родинами, кожен з яких зробив певний внесок у розвиток науки і культури України. В цьому будинку проживали у різний час також історик мистецтва, акад. ВУАН О. Новицький, художники Ф. Кричевський і А. Петрицький. Тепер тут створюється Історико-меморіальний музей М. Грушевського. В № 10 мешкав останні роки життя лікар, етнограф, фольклорист, хоровий диригент, композитор, педагог П. Демуцький; в № 12 – зоолог, зоогеограф, громадський діяч В. Артоболевський, журналіст і громадсько-політичний діяч К. Василенко з родиною; в № 14-а – правознавець Л. Білогриць-Котляревський, Л. та С.-О. Драгоманови – дружина і син М. Драгоманова.

На вулиці розташовувався один з найдавніших і найвідоміших у місті доброчинних закладів – Маріїнський дитячий притулок (№ 2). В ньому діяла також Київська губернська опіка дитячих притулків, до складу якої входили відомі підприємці, державні й громадські, військові діячі. У домовій церкві св. Марії Магдалини притулку 1921–22 розпочав пасторське служіння визначний проповідник о. Анатолій (А. Жураковський). Тепер цей будинок належить Інституту психології ім. Г. Костюка Академії педагогічних наук України, в якому працювали відомі вчені: В. Войтко, Г. Костюк, Л. Проколієнко, В. Роменець.

В № 12 у 1894 діяв нелегальний марксистський студентський гурток. В № 8 у 1913–14 містилися редакції українських журналів «Світло» і «Сяйво», з якими співпрацювали відомі діячі науки, освіти і культури. В № 17 у 1920–30-х рр. у Київському технікумі експлуатації залізниць викладали гігієніст С. Познанський, вчений у галузі механіки, акад. ВУАН П. Супруненко.

Значну кількість пам’яток історії втрачено. На розі вулиць Паньківської і Микільсько-Ботанічної розташовувався будинок, в якому 1863 винаймав помешкання історик, публіцист, громадський діяч М. Драгоманов. 1908–09 на його місці споруджено прибутковий будинок М. Грушевського. Крім домовласника з родиною, в ньому проживали архітектори і художники В. і Ф. Кричевські, тут же були й цінні мистецькі збірки М. Грушевського і В. Кричевського, що загинули під час обстрілу будинку більшовицькими військами у січні 1918. В будинку мешкали також історик мистецтва С. Гіляров, математик і механік, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН В. Єрмаков, депутат 4-ї Державної думи, професор кафедри зоотехніки Київського політехнічного інституту С. Іванов, політичні діячі М. Корчинський і М. Порш, письменники і видавці Ю. Тищенко (Сірий) і С. Черкасенко, економіст Л. Яснопольський.

1913 тут містилася редакція журналу «Сяйво», підготовлено № 7–9 часопису. В № 5 жили у 1880-х рр. професори університету П. Роммер і П. Цитович, в № 7 у 1920-х рр. – археолог і мистецтвознавець М. Макаренко; в особняку, що розташовувався на місці будинку Й. Юркевича (№ 8), проживали історик Є. Тарле, політичний діяч доби Української народної республіки М. Ткаченко.

Література:

Методичний фонд Державного науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування, інв. № 627; Білокінь С. І. Місцевість звалась Паньківщиною // Прапор комунізму. – 1986. – 8 лип.; Весь Киев: Адресная и справочная книга на … (1900–1915) год. – К., 1900–1915; Вулиці Києва. – К., 1995; Древний град Киев: Планы. – К., 1948.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 876 – 877.