2003 р. Звід пам’яток Києва
Юлія Івашко, Лариса Федорова
422.8. Садиба 1890–91, в якій проживали Білогриць-Котляревський Л. С., Драгоманови Л. М. і С.-О. М. (архіт., іст.).
Вул. Паньківська, 14-а, 14-б.
Складається з головного будинку на червоній лінії забудови вулиці й розташованого паралельно йому флігеля на подвір’ї. 1890 майже прямокутна, витягнута вглиб кварталу ділянка належала домовласнику Т. Шпаковському.
В той час на ній стояли одноповерховий на цегляному напівповерсі будинок вздовж вул. Паньківської та одноповерхові дерев’яні флігель і комора в глибині садиби; решту території займав великий город. У квітні 1890 власник звернувся до міської управи з проханням здійснити нову забудову. 1890–91 споруджено головний двоповерховий будинок за проектом арх. М. Гарденіна, згодом – флігель, імовірно, за проектом того ж архітектора. 1900–04 садиба належала спадкоємцям Т. Шпаковського, 1904 її придбав професор Київського університету Л. Білогриць-Котляревський, по смерті якого в 1908–18 нею володіли його дочки В. Колкунова та Є. Святополк-Мирська.
Головний будинок (№ 14-а). Двоповерховий з підвалом, перший поверх цегляний, другий – дерев’яний, обкладений цеглою, пофарбований, у плані прямокутний з проїздом на подвір’я на лівому фланзі. В центрі головного й дворового фасадів розташовані входи.
Первісне внутрішнє планування повністю змінено внаслідок численних перебудов у радянський час. Дах двосхилий, перекриття пласкі.
Оздоблений у формах неоготики із застосуванням цегляного й ліпленого декору. Симетрична композиція головного одинадцятивіконного фасаду сформована центральною та фланговими виступними площинами, акцентованими рустуванням на першому поверсі й вінцевими аттиками, за якими підносилися вежоподібні «французькі» дахи (втрачені). Центральну тридільну площину увінчано трикутним аттиком з підвищеною ступінчастою середньою частиною, в яку вписано рустовану стрілчасту арку з круглим слуховим віконцем. Фланги аттика на рівні фриза підтримують гранчасті навісні стовпчики, середню частину – напівколони коринфського ордера другого поверху.
Лучковий отвір головного входу обрамлено двома чвертьколонками тосканського ордера. Бічні одновіконні площини з напівкруглими в плані балконами на другому поверсі виділено фільончастими лопатками зі смужкою поребрика вгорі. Їх завершують трикутні аттики з бічними й вінцевими стовпчиками та круглими нішами-розетками. Ярусність тектоніки фасаду підкреслено профільованим міжповерховим гуртом, різною формою віконних прорізів – прямокутних на першому поверсі й стрілчастих – на другому.
Вікна першого поверху окреслені контурними напівлиштвами з прямими та ламаними «тюдорівськими» сандриками, другого – гладенькими, рустованими та контурними архівольтами, що спираються на імпости. Вузькі простінки строєних вікон на заглиблених площинах фасаду оформлено у вигляді коринфських пілястрів. Підвіконня першого поверху декоровано рядами зубців, другого – зубцями й фігурними нішками у формі навкісних хрестів, які утворюють виразну горизонтальну смугу. Вінцеві карнизи аттиків і виступних площин спираються на зубці, у межах заглиблень фасаду – на дрібночарунковий аркатурний фриз. Широкий отвір проїзду має лучкову рустовану перемичку з великим замковим каменем. Дворовий фасад з лучковими віконними прорізами (на другому поверсі – заглиблені в ніші) розкреслено розкріповкою входу, міжповерховим гуртом і карнизом з сухариками.
Будинок відзначається оригінальним архітектурним оформленням.
Флігель (№ 14-б). Двоповерховий з підвалом, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, односекційний. На лівому фланзі – проїзд, розташований на одній осі з проїздом у головному будинку. Дах двосхилий, перекриття пласкі.
Вирішений у формах неоренесансу.
Симетричний за композицією відносно осі входу, виділеної одновіконним ризалітом на головному фасаді, що має чітку ярусну побудову. Ризаліт акцентовано триступінчастим аттиком, в який вписано трикутний фронтон з гарним ліпленим картушем у тимпані.
Над прямокутним отвором входу – аркове вікно, оформлене архівольтом та бічними пілястрами тосканського ордера. Чотиривіконні фланги фасаду містять симетрично встановлені балкони. Вікна прямокутні. Міжвіконня першого поверху оздоблені рустованими лопатками, другого – тосканськими пілястрами. Вінцевий карниз з зубчиками спирається на фризову смугу, декоровану меандровим орнаментом.
Тильний фасад позбавлений архітектурного декору.
В інтер’єрі збереглися двомаршові сходи з огородженням, в деяких квартирах – оригінальні груби.
Архітектура будинку відзначається типовою для Києва інтерпретацією ренесансних композиційних і декоративних прийомів.
Садиба – зразок цінної житлової забудови Києва 1890-х рр. у формах історизму.
1904–08 у головному будинку садиби проживав її власник Білогриць-Котляревський Леонід Сергійович (1855–1908) – правознавець, доктор права (з 1886), професор (з 1887). З 1891 – професор кафедри кримінального права юридичного факультету Київського університету. Член Товариства допомоги студентам університету. Досліджував проблеми покарання майнових злочинів, злочинів проти держави, релігії, питання лікарської таємниці, завдання і методи кримінального права, його історію, починаючи від давньоруської доби. 1904 опублікував дослідження «Злочини державні». Раніше жив на вул. Микільсько-Ботанічній, 4.
1898–1918 у п’ятикімнатній квартирі № 4 на першому поверсі головного будинку мешкала Драгоманова Людмила Михайлівна (1842–1918) – перекладачка, громадська діячка. Дружина письменника, вченого і громадсько-політичного діяча М. Драгоманова. Брала участь у культурному житті міста, була членом Київського літературно-артистичного товариства. Допомагала М. Павликові у підготовці до видання листування і праць М. Драгоманова (вийшли у Львові 1901–10), листувалася з І. Франком, який видав 1908 у Львові листи М. Драгоманова до нього та інших діячів. Публікувала переклади російською мовою творів В. Стефаника в журналах «Русские ведомости» (1902), «Славянский мир» (1909). Померла в цьому будинку, похорон улаштував уряд Української Держави.
1898–1943 у цій же квартирі жив Драгоманов Світозар-Олег Михайлович (1884–1958) – економіст, журналіст, син Л. і М. Драгоманових. У 1898–1904 навчався в Четвертій київській гімназії, 1904–09 – на хімічному відділенні Київського політехнічного інституту (вибув через несплату за навчання), 1909–14 – на економічному відділенні Київського комерційного інституту, де двічі був відряджений за кордон для вивчення муніципального господарства у Швейцарії (1911) і м. Гент (Королівство Бельгія) – на 1-й Міжнародний конгрес з розпланування міст і організації міського самоврядування (1913). У Комерційному інституті навчався коштом Постійної комісії для допомоги нужденним ученим, літераторам і публіцистам Санкт-Петербурзької Імператорської АН.
Співробітничав у періодичних виданнях: «Рада», «Рідний край», «Робітнича газета», «Молода Україна», «Наша кооперація», «Муравейник (Комашня)» та інших, друкувався під псевд. – Др. С., Гадячанин, Галичанин, Зірка, «Русский» зі Львова, Спільник тощо. У 1920–30-х рр. був деякий час безробітним, викладав у навчальних закладах Києва, працював у державних установах, брав участь у діяльності ВУАН, член комісії комунального господарства (1926). 1942 був найближчим помічником історика О. Оглоблина у створенні в Києві Музею-архіву переходової доби. 1943 емігрував, жив у США, професор Українського технічно-господарського інституту в Німеччині. Досліджував питання кооперації, міського господарства і самоврядування.
Тепер головний будинок займають офіси.
Література:
ДАК, ф. 16, оп. 465, спр. 4770; ф. 153, оп. 2, спр. 74; оп. 8, спр. 35; ф. 163, оп. 6, спр. 276; оп. 41, спр. 3869; Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI–XX ст.). – К., 1969; Історія Національної академії наук України. 1924–1928: Документи і матеріали. – К., 1998; Список правления, комиссий и действительных членов с указанием их адресов: Киевское литературно-артистическое общество. – К., 1902; Українська літературна енциклопедія. – К., 1990. – Т. 2; Юридична енциклопедія. – К., 1998. – Т. 1.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 883 – 884.