Пам’ятник О. П. Довженку
Марина Протас
366. Пам’ятник Довженку О. П., 1964, 1986 (мист.).
Просп. Перемоги, 42. На території Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка.
Відкритий 1964, у 1986 погруддя з оргскла замінено на бронзове. Автори – ск. Л. Козуб, арх. П. Орлов. Заг. вис. – 3,55 м, погруддя – 0,95 м, постаменту – 2,50 м, стилобата – 0,10 м.
Довженко Олександр Петрович (1894–1956) – кінорежисер, письменник, кінодраматург, художник, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1939), народний артист РРФСР (з 1950), основоположник української кінематографії. Відзначений Ленінською премією (1959), Державною премією СРСР (1941, 1949).
Народився і навчався в Україні. 1926–28 – режисер і сценарист Одеської кінофабрики, 1929–41 – Київської кінофабрики ВУФКУ (з 1930 – «Українфільм», з 1939 – Київська кіностудія художніх фільмів, якій 1957 присвоєно ім’я митця). З 1946 працював на кіностудії «Мосфільм».
Зняв фільми «Ягідка кохання» (1926), «Сумка дипкур’єра» (1927), «Звенигора» (1928), режисер і сценарист фільмів «Арсенал» (1929), «Земля» (1930; 1958 на Брюссельському кінофестивалі визнаний одним з 12 найкращих фільмів «усіх часів і народів»), «Іван» (1932), «Аероград» (1935), «Щорс» (1939), зняв документальні фільми «Битва за нашу Радянську Україну» (1943), «Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель» (1944).
Автор оповідань, кіноповістей. Серед останніх – «Поема про море» (1956; екранізація Ю. Солнцевої, 1958), «Зачарована Десна» (1957; екранізація 1964). Залишив щоденник, опублікований 1990. У 1995 встановлено Державну премію України ім. О. Довженка. Мешкав у Києві на вул. Шовковичній, 10. Ім’ям О. Довженка названо вулицю у місті.
Погруддя митця встановлене на профільовану струнку гранітну колону, на якій вигравірувано факсиміле підпису.
Колона має ренесансно-класицистичні пропорції. Її вертикальний рух продовжується спіралеподібною романтичною композицією портрета з асиметричним плечовим зрізом, що нагадує палаючий смолоскип, який асоціюється з мотивом крила або полум’ям, поривом вітру, що розвіває волосся. Голова різко повернена праворуч, вираз обличчя напружено сконцентрований – ці елементи художньої структури вирішені в дусі естетики суворого стилю, типового для 1960-х рр. Іконографічно скульптура перегукується з відомим «Портретом кінорежисера О. Довженка» ск. Г. Пивоварова (1940), який першим утвердив у скульптурі саме такий романтично героїзований імідж митця.
Розміщений на тлі густої зелені паркової зони пам’ятник-погруддя завдяки легкості маси, підкреслено вертикальній архітектоніці сприймається декоративно й вдало вписується в довкілля, формуючи затишно-камерне емоційно-силове поле.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 854 – 855.