Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький

454. Поштова станція, 1853–65 (архіт., іст.).

Пл. Поштова, 2. В центрі площі, неподалік від Річкового вокзалу.

Єдина споруда, що збереглася від комплексу поштово-диліжансної станції на пл. Поштовій.

Історія кінно-поштового зв’язку в Києві сягає 1669, коли, згідно з Глухівськими статтями, гетьман України мусив запровадити пошту для офіційної кореспонденції за московським зразком. 1725 за наказом імператриці Катерини І в Києві було створено громадський поштовий двір. Пізніше поштова справа в Україні неодноразово реформувалася. Київська пошта протягом тривалого часу містилася в різних будинках на Подолі; 1849 поштову контору з відділенням диліжансів було влаштовано на Хрещатику (споруда не збереглася).

1851 у зв’язку з будівництвом Ланцюгового моста й Набережного шосе імператор Микола І розпорядився створити поштово-диліжансну станцію у місці прилучення Набережного шосе до Подолу. Це була тоді порожня ділянка поряд з цвинтарем церкви Різдва Христового, яка використовувалася для тимчасового складування різних вантажів. Проект «станційного будинку 2-го розряду» (відрізнявся від 1-го відсутністю спеціальних покоїв для осіб імператорської родини) був підготовлений у Санкт-Петербурзі співробітниками Головного управління шляхів сполучень та публічних будівель. Затверджений імператором у липні 1852.

Передбачалося зведення комплексу, що складався б з трьох цегляних одноповерхових споруд (власне станційного будинку й двох невеликих службових флігелів обабіч нього), а також дерев’яних стаєнь у тилу. Архітектуру цегляних будинків було вирішено у стилі класицизм. Будівельні роботи розпочалися 1853, але через початок Кримської війни 1853–56 будівництво призупинилося. Наступні зміни у проекті вимагали значних зусиль у переплануванні площі. Деяке пожвавлення робіт протягом 1855–58, коли станційний будинок був зведений в цілому, перервалося, оскільки не було вирішено питання, як використовувати один з флігелів – для місцевого правління шляхів сполучень чи для готелю.

1862 інж. М. Бенземан підготував новий проект поштового двору, за яким флігелі мали бути двоповерховими. Лівий призначався для контори, правий – для станційних служб. Цим проектом також передбачалася зміна архітектурного вигляду напівзведеного станційного будинку: його вікна з напівциркульних перетворили на прямокутні, трикутний щипець замінили на фронтон, у тимпані якого містилося зображення двоголового орла. 1865 під наглядом М. Бенземана завершено спорудження станційного будинку й відкрито у ньому відділення поштових диліжансів. Правий службовий флігель зробили одноповерховим; місце лівого, через брак коштів, було продано у приватну власність.

1870–72 був зведений двоповерховий будинок за проектом арх. О. Шіле (не зберігся), частину приміщень якого орендувало правління Десятого округу шляхів сполучень. Позаду станційного будинку містилися дерев’яні стайні.

1912 їх було знищено пожежею, натомість наступного року зведено велике двоповерхове на цокольному напівповерсі приміщення для різних служб, стаєнь, гаражів моторних диліжансів і майстерень (арх. В. Безсмертний; не збереглося).

Поштово-диліжансний зв’язок діяв до 1919. У радянський час будівлі комплексу поштової станції використовувалися складськими та промисловими установами зв’язку, при цьому головний вхід станційного будинку був перетворений на вікно. 1975 внаслідок будівництва станції метро «Поштова площа» розібрано всі споруди комплексу, окрім пам’ятки архітектури – станційного будинку. Останній протягом 1976–82 відреставровано з відтворенням первісного оздоблення фасаду, залишки якого були виявлені під час зондування (автори проекту – архітектори Р. Бикова, В. Мирошниченко, В. Сударенко). Нині пам’ятка займає острівне положення посередині пл. Поштової.

Будинок одноповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, у плані прямокутний з тильним виступом (за первісним плануванням приміщення призначалися для посвідчення подорожніх, гостьових кімнат). Дах вальмовий, покриття бляшане.

Зведений у стилі класицизм. Фасад симетричний відносно центральної осі, підкресленої трикутним щипцем, розкріпований. Прорізи вікон і порталу напівциркульні, обрамлені архівольтами та фільонками. Площину стін оброблено рустом. Під карнизом вміщено великі модульйони.

Пам’ятка – характерний зразок цивільної класицистичної архітектури.

Фіксує фронт старої забудови площі.

Будівля має також історичну цінність, оскільки тут перебували всі видатні кияни й гості міста, хто 1865–1919 користувався поштово-диліжансним сполученням.

Після реставрації у будинку деякий час містилися правління Товариства філателістів, постійно діюча філателістична виставка та музейна експозиція з історії поштового зв’язку на основі зібрання київського колекціонера О. Лазаренка (1993 переведена до Ніжина).

Нині використовується як експозиційне приміщення заповідника «Стародавній Київ».

Література:

Рукописний відділ науково-технічної бібліотеки Петербурзького університету шляхів сполучень, № 18590, 18599; Засєда Л. Під дзвін бубонців задалекий… // Прапор комунізму. – 1982. – 15 січ.; Кальницкий М. Одноэтажный «долгострой» на Почтовой площади // Киевские ведомости. – 1996. – 3 февр.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 973 – 974.