2003 р. Звід пам’яток Києва
В’ячеслав Горбик, Тетяна Скібіцька
Розмір зображення: 931:315 піксел
306. Орлика Пилипа вулиця, 18–20 ст. (архіт., іст., містобуд.).
Від вул. Шовковичної до кінця забудови над схилом до Кловського узвозу, з яким сполучена сходами. Членується вулицями Липською, Академіка Богомольця, провулками Виноградним і Чекістів.
Розпланована в кін. 18 ст. в колишньому урочищі Клов; позначена на проектному плані Києва 1787 як частина класицистичної прямокутної мережі кварталів у районі Липок. Проте реальне прокладання і забудова вулиці почали здійснюватися лише у 1830-х рр. Первісна назва – вул. Гімназична (1811–57 в Кловському палаці містилася Перша чоловіча гімназія), з кін. 1840-х рр. – вул. Виноградна, оскільки проходила повз насаджений тут раніше виноградний сад. З 1869 – вул. Єлизаветинська (на честь російської імператриці Єлизавети). З поч. 1920-х рр. до 1938 носила ім’я Михайличенка Гната Васильовича (1892–1919) – письменника, громадсько-політичного діяча.
З 1938 – вул. Чекістів (у перші роки радянської влади тут містилася Київська надзвичайна комісія). 1993 перейменована на честь Орлика Пилипа Степановича (1672–1742) – гетьмана Правобережної України (1710–14), гетьмана на еміграції (1714–42), найближчого соратника гетьмана І. Мазепи. 1998 на фасаді будинку № 1/15 встановлено гранітну анотаційну дошку з бронзовим барельєфом П. Орлика (ск. М. Горловий).
Композиційним центром вулиці на всіх етапах її розвитку був Кловський палац (№ 8), збудований у серед. 18 ст. арх. П. Нейоловим за участю арх. С. Ковніра у глибині ділянки, в оточенні декоративного парку, насадженого одночасно з розбудовою цієї частини міста. Палац відіграв помітну роль у формуванні ансамблю прилеглих вулиць. У 19 – на поч. 20 ст. вулиця була забудована переважно особняками. Від забудови цього періоду збереглися: наріжні особняки – М. Ковалевського (вул. П. Орлика, 1/15; 1911–13, арх. П. Альошин) і С. Могилевцева (вул. Шовковична, 17/2; 1901, арх. В. Ніколаєв), особняк В. Демченка (№ 3; 1911–12, арх. І. Бєляєв), а також прибуткові будинки № 4 і 12; будинок міського початкового училища ім. М. Бунге (вул. Липська, 18/5; 1904, арх. Г. Шлейфер). Вони демонструють різноманітність стилістичних пошуків в архітектурі історизму й модерну.
У 1930–50-і рр. забудову органічно доповнили житлові будинки: № 7 (ЖБК «Поліграфіст», 1930), № 14/7 (будинок працівників НКВС, 1934–35, арх. Г. Любченко), № 6, 10 (1950-і рр.), ряд громадських будівель – № 13 (середня школа, 1936), № 16/12 (клуб МВС, 1987; збудований на місці клубу кін. 1920-х – поч. 1930-х рр., арх. В. Осьмак), № 15 (спортзал, 1950-і рр.).
Найбільшу цінність являє забудова на ділянці від вул. Шовковичної до вул. Академіка Богомольця.
Історія цього району Липок відома з 11 ст., коли тут було засновано Кловський (Стефанич) монастир, зруйнований монголо-татарами в 1240.
Визначною пам’яткою історії є Кловський палац (№ 8), зведений у серед. 18 ст. на місці дерев’яного, в якому 1744 зупинялася російська імператриця Єлизавета. 1811–57 у палаці містилася Київська вища гімназія (з 1828 – Перша чоловіча), де викладали відомі вчені М. Берлинський і М. Костомаров, навчалися економіст і державний діяч М. Бунге, художник М. Ге, історик і етнограф М. Закревський, історик літератури М. Стороженко та ін. З 1973 в ньому розміщувалися музейні установи: спочатку Музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр., з 1982 – Музей історії міста Києва.
Міське двокласне початкове училище ім. М. Бунге на розі з вул. Липською (№ 18/5) було широко відоме як «Народне училище у Липках». Засноване 1904 прихильниками й учнями відомого вченого-економіста, воно надавало освіту 50 юнакам і 50 дівчатам. У будинку на місці сучасного № 4 містився навчальний жіночий заклад 1-го розряду Р. Максимович, програма якого відповідала освітнім планам міністерської гімназії. З 1936 в № 13 функціонує відомий навчальний заклад – середня школа № 51 (тепер Ліцей міжнародних відносин).
1995 у № 3 розмістився Київський регіональний центр Академії правових наук України.
На вулиці проживали відомі підприємці, вчені, культурно-громадські й політичні діячі. Житловий будинок № 4 зведений на ділянці, що належала на поч. 19 ст. історику, археологу, педагогу М. Берлинському (будинок, в якому він мешкав, не зберігся). У новому будинку проживала родина Бубнових – підприємців, купців, земле- і домовласників, громадсько-політичних діячів.
Один з них – М. Бубнов був істориком-медієвістом, деканом історикофілологічного факультету Київського університету. В № 3 мешкав В. Демченко – інженер шляхів сполучення, який уславився як голова «мостової» комісії Київської міської думи, завдяки діяльності якого у місті з’явилися перші в Російській імперії мозаїкові бруківки.
У вересні 1913 в його особняку зупинявся голова IV Державної думи М. Родзянко.
За тогочасною нумерацією у будинку № 1 (не зберігся) жив у 1917–18 архітектор П. Голландський; в № 4 (не зберігся) у 1917–18 – генерал-ад’ютант, тимчасовий губернатор Галичини у 1914–16 Г. Бобринський.
Довгий час життя вулиці великою мірою визначалося розташуванням у будинках № 3 і 1/15 Міністерства закордонних справ УРСР (тепер міститься на пл. Михайлівській, 1). У наріжному будинку № 5/18 до 1980-х рр. діяли органи ДПУ–КДБ, тепер – Штаб цивільної оборони України. Ще одна висока державна інституція – Верховний суд України – з повоєнних років функціонує у № 4. Досить відомим культурним осередком Києва був і залишається клуб МВС (№ 16/12) з його численними творчими колективами.
Значний історико-культурний потенціал цієї невеликої вулиці зумовив її визначення як комплексної пам’ятки історії та культури.
Література:
ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 6249; Вулиці Києва. – К., 1995; ПСЗРИ. Собр. 1. – СПб., 1839.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 822 – 824.