2003 р. Звід пам’яток Києва

Ольга Друг, Тетяна Скібіцька

306.1. Житловий будинок 1908, в якому проживала родина Бубнових (архіт., іст.).

Вул. П. Орлика, 4. У ряді периметральної забудови вулиці. Стара адреса – вул. Єлизаветинська, 7.

Історія ділянки відома з 11–12 ст., коли вона була складовою великої садиби Кловського (Стефанича) монастиря.

З 18 ст. входила до садиби Кловського палацу. На поч. 19 ст. земельні ділянки поряд з палацом були надані приватним особам. На цьому місці розташовувалася садиба Берлинського Максима Федоровича (1764–1848) – історика, одного із засновників вітчизняної археології, києвознавця, педагога, який протягом 46 років викладав у гімназії, що містилася в Кловському палаці. За купчою від 24 березня 1876 садибу пл. 550 кв. сажнів придбав інж.-підполковник О. Рубан. За його проектом і під наглядом були зведені головні будови на садибі: цегляний двоповерховий фасадний будинок, цегляні та дерев’яні служби. 1 березня 1881 О. Рубан продав свою нерухомість поміщиці Подільської губернії, графині Т. Улашин.

Власниця на свій розсуд внесла зміни в облаштування садиби: істотно поліпшила фасад будинку, прикрасила його вазами, в центрі розмістила герб графів Улашин. Була також зроблена металева огорожа на цегляних стовпах з ворітьми та хвірткою. Всі роботи з облаштування будинку й садиби виконувалися за проектом і під наглядом техніка А. Залеського. За купчою від 1884 садиба перейшла у власність поміщика Х. Яцьковського. На її плані 1885 позначені двоповерховий будинок з двома квартирами на дев’ять кімнат кожна, господарські споруди, сад, фонтан. З кін. 19 ст. до 1907 власницею садиби була Р. Максимович. У двоповерховому будинку містився жіночий навчальний заклад 1-го розряду Р. Максимович за програмою міністерської гімназії. З 1908 ділянка належала київському купцю 1-ї гільдії А. Бубнову, коштом якого був зведений прибутковий будинок, що зберігся. Чотириповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, у плані прямокутний, односекційний.

Внутрішнє планування коридорного типу.

Оздоблений у стилі неоренесанс. Композиція фасаду симетрична, п’ятидільна, сформована трьома розкріповками, що містять по одному широкому прорізу на поверсі. На рівні третього – четвертого поверхів розкріповки фланковані тричвертєвими навісними колонами коринфського ордера на п’єдесталах, об’єднаними вгорі напівциркульними рустованими арками. Продовженням розкріповок є мансарди, завершені по боках розірваними лучковими фронтонами, в центрі – прямим карнизом (первісне увінчення втрачено).

По осі фасаду – ошатний портал з арковим отвором головного входу під напівкруглим сандриком, що спирається на дві канелюровані колони коринфського ордера; ліворуч – арковий проїзд на подвір’я, праворуч – симетричне йому аркове вікно. Ярусну тектоніку фасадної стіни підкреслюють руст на рівні двох нижніх поверхів, міжповерхові й підвіконні гурти, різні за формою вікна (прямокутні – на першому поверсі, аркові – на другому й четвертому, з лучковими перемичками – на третьому). Вікна мають різноманітне оздоблення, що складається з пілястрів, прямих і трикутних сандриків або архівольтів (відповідно на другому, третьому, четвертому поверхах).

Головний фасад відзначається різноманітністю ліпленого, тонко змодельованого декору – маскарони у вигляді голів левів, гербові картуші, у т. ч. з ініціалами власника «АБ», рослинні орнаменти тощо. Вхід до будинку відкривають гарні двостулкові фільончасті двері під напівциркульною фрамугою з центрично-радіальним рисунком засклення.

В окремих приміщеннях збереглося ліплене оздоблення в традиціях історизму та модерну. У вестибюлі – біломармурова підлога й східці, стіни розчленовано канелюрованими пілястрами спрощеного доричного ордера, які підтримують широку стрічку ліпленого фриза, орнаментованого переверненими пальметами. Фільонки між пілястрами та плафон окреслено площинними обрамленнями, декорованими по кутах вписаними у квадрат стилізованими квітками.

Споруда – яскравий зразок прибуткового будинку періоду історизму поч. 20 ст. У будинку проживала родина Бубнових, деякі квартири здавалися в найм.

Бубнов Арсеній Микитович (? – 1912) – купець 1-ї гільдії, землевласник і підприємець (володів землями у Сквирському пов., разом з братом М. Бубновим – винокурнями, млинами, крохмальними заводами у Сквирському та Радомишльському повітах), гласний Київської міської думи. Займав весь другий поверх – квартиру № 3: восьмикімнатну з передпокоєм, кухнею та двома кімнатами для прислуги.

На першому поверсі у квартирі № 1 мешкав Бубнов Михайло Михайлович (1859 – ?) – підприємець, громадсько-політичний діяч. Власник кількох магазинів у Гостиному ряді, двох будинків на Подолі. Почесний попечитель 2-го міського двокласного училища на вул. Хорива, 43. Голова Партії правого порядку (1905–07). У 1908 отримав дозвіл на випуск газети «Право и порядок».

Його мати, яка проживала у цьому ж будинку, Бубнова Катерина Степанівна (уроджена Савицька; 1838–1908) була у громадянському шлюбі з письменником М. Лєсковим (у 1865–76).

З 1911 на четвертому поверсі у п’ятикімнатній квартирі № 7 проживав Бубнов Микола Михайлович (1858–1929) – історик-медієвіст, професор кафедри загальної історії, декан історико-філологічного факультету Київського університету. Його дослідження «Збірник листів Герберта як історичне джерело (983–997 рр.). Критична монографія за рукописами», що вийшло у Санкт-Петербурзі 1888–89 (у 2-х ч.), дістало високу оцінку і було відзначене Макар’євською премією. Водночас – професор Київських вищих жіночих курсів. Член Товариства швидкої медичної допомоги у Києві.

За даними на 1918, у підвальному приміщенні були квартири двірника, швейцара, дві кімнати займали військові писарі. Після націоналізації будинку в ньому проживали співробітники органів держбезпеки. Після Великої Вітчизняної війни переданий Верховному суду України.

Література:

ДАК, ф. 163, оп. 4, спр. 399; оп. 6, спр. 186; оп. 41, спр. 1024, 2135, 2997; оп. 46, спр. 167, 173; оп. 48, спр. 58; ф. Р-220, оп. 1, спр. 2006; ДАКО, ф. 1, оп. 234, спр. 283; ЦДІАКУ, ф. 2194, оп. 1, спр. 391; Столетие Киевской первой гимназии: В 3 т. – К., 1911. – Т. 1.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 824 – 825.