2003 р. Звід пам’яток Києва
Ольга Друг, Дмитро Малаков, Ірина Малакова
306.3. Особняк Ковалевського М. В., 1912 (архіт., іст.).
Вул. П. Орлика, 1/15. Первісна адреса – вул. Єлизаветинська, 12. На розі з вул. Шовковичною, на червоних лініях забудови.
Зведений за проектом цивільного інж. П. Альошина (згодом – архітектор) на замовлення дворянина М. Ковалевського, який придбав цю незабудовану ділянку з садом у спадкоємців Лаз. Бродського в червні 1911. Підрядні роботи виконав батько автора проекту Ф. Альошин.
Для керування будівництвом утворили контору на чолі з П. Альошиним. Матеріали та обладнання надіслали понад 20 субпідрядників і торговельних фірм з різних міст країни. Скульптурні деталі фасадів виконали Л. Дітріх та В. Козлов, скульптурно-рельєфні роботи в інтер’єрах – санкт-петербурзькі майстри.
Особняк виділявся високим рівнем комфорту відповідно до новітніх технічних досягнень поч. 20 ст. – мав електричне освітлення, водяне опалення, вентиляцію та водогін, телефон, ліфт. Електроосвітлення (395 ламп розжарювання), дзвонкову сигналізацію й телефон забезпечила Загальна компанія електрики (АЕG); водяне опалення, вентиляцію, ручну парову пральню й прасувальню – технічна контора торгового дому «В. Залеський і В. Чаплін». Водоводи й каналізацію проектували технічні контори П. Бонадурера з Києва.
Невелике подвір’я поділялося на парадну частину з садом, декоративною вежею та фонтаном і службову, що прилягала до вул. Єлизаветинської. Тут, у службовому флігелі, розташовувалися гараж, стайня, корівник, каретник, фуражний склад тощо. В підвалі будинку були згруповані за коридорною системою кімнати для челяді з т. зв. людським клубом (вітальнею для прислуги), а також котельня, комори, винний льох та інші служби. На горищі було обладнано сушарки для фруктів і коптильні для обробки риби й ковбас. В склепінчастому об’ємі наріжної вежі репетирував домашній оркестр.
В 1972–74 здійснено реставрацію будівлі з метою пристосування її для потреб Міністерства закордонних справ УРСР (автор проекту – арх. І. Малакова). В ході робіт було виявлено й відтворено первісний декор дзеркальної зали: ліплені прикраси в дусі гротеск, хори з огородженням, скульптурною вставкою та вазами, поновлено паркетну інкрустовану підлогу. Під час реставрації повернено первісний вигляд більшості приміщень основного парадного поверху. Ремонтно-реконструкційні роботи, які проводяться в особняку з 1990-х рр., призвели до значних змін в його оздобленні.
Будинок двоповерховий з цокольним напівповерхом, цегляний, у плані Г-подібний. Вуличні фасади першого поверху облицьовано сірим гранітом, наріжну вежу та стіни другого поверху – штучним каменем. Перекриття пласкі, в окремих приміщеннях склепінчасті.
Споруда, що представляє ретроспективний напрям модерну, виконана в стилізованих формах романської архітектури. Центром асиметричної об’ємно-просторової структури будинку є гранчастий наріжний об’єм, увінчаний вежею з шоломоподібною банею, що композиційно пов’язує обидва фасади.
Орнаментальний міжповерховий пояс підкреслює горизонтальне членування фасадів, кожен з яких характеризується завершеністю та лаконічністю архітектурного вирішення.
Фасад з боку вул. П. Орлика має ознаки головного – з порталом парадного входу та лоджією другого поверху з витонченою аркадою над головним входом, в’їзною брамою. Над дверима була дата спорудження римськими цифрами (1912; втрачена). Потрійні вікна праворуч від входу варійовані в цокольному, першому та другому поверхах, завершені трикутним щипцем. Форма щипця повторена у прилеглій до фасаду брамі. Фасад вздовж вул. Шовковичної має тридільну асиметричну будову з двома бічними ризалітами. Строгий ритм напівциркульних вікон порушується у вежовому ризаліті акцентами різновеликих вікон та балконів. Ковані грати простого шляхетного рисунка, що огороджують палісадник перед фасадом, надають йому завершеності. В імпості напівколон лівого ризаліту – автошарж П. Альошина у вигляді кота.
Фасади особняка вирізняються фактурою облицювальних матеріалів, збагаченою пласкими рельєфами, що обрамлюють вікна, портали, карнизи; на дворовому фасаді – кольоровими керамічними вставками.
Планування першого та другого поверхів має характерне для архітектури модерну вільне компонування приміщень навколо центрального холу з функціональним взаємозв’язком. На першому поверсі розташовані репрезентативні приміщення – парадні зали, їдальня, більярдна, бібліотека. З кабінету в наріжному гранчастому об’ємі влаштовано вхід до невеликої кімнати, що імітує купе вагону пасажирського потягу (була створена на замовлення власника на згадку про зустріч з майбутньою дружиною). На другому поверсі – кімнати й спальні господарів, дитяча та класна, кімнати для гостей.
Багатством та стильовим розмаїттям характеризуються інтер’єри особняка, серед яких вирізняється біла дзеркальна зала, оздоблена ліпленням та позолотою. Чотири великі дзеркала та чотири вікна зорово збільшують об’єм приміщення, надаючи йому ошатності.
На східній стіні зали – сегментний отвір хорів для оркестру, прикрашений вазами. Музики діставалися хорів з горища внутрішніми сходами. В домінантних в особняку формах романської архітектури виконано інтер’єри кабінету з унікальним керамічним каміном, холу та парадних сходів.
В оформленні приміщень використано також майоліку, мармур, інкрустовану паркетну підлогу, художній метал (грати, світильники, дверні ручки тощо), зроблені за рисунками автора проекту.
В споруді застосовано нові для часу будівництва конструктивні вирішення та матеріали – бетон, армовані тиньковані склепіння, штучний камінь.
Особняк відзначається високим рівнем будівельних та оздоблювальних робіт, є одним з найкращих зразків ретроспективізму в українській архітектурі 1910-х рр.
З липня 1913 до 1918 у будинку проживала родина Ковалевських. Ковалевський Микола Вікторович розпочав службову кар’єру в Києві 1900 молодшим чиновником з особливих доручень при генерал-губернаторові, обирався гласним від Двірцевої частини до Міської думи, працював у садовій, «мостовій», училищній комісіях управи, був членом комісії з питань влаштування у Києві школи садоводів і городників, почесним мировим суддею, у 1907–10 очолював товариство есперантистів «Зелена зірка»; з 1909 – почесний попечитель Церковно-вчительської школи, що містилася на Лук’янівці (вул. Багговутівська, 2); допомагав матеріально розташованому поряд П’ятому міському початковому училищу ім. М. Бунге (сучасна вул. Липська, 18/5). Під час 1-ї світової війни служив прапорщиком у діючій армії при царській ставці.
Його дружина, Ковалевська Ганна Павлівна – доброчинниця, член правління Товариства допомоги солдатам та їхнім сім’ям, що постраждали на війні, член, з 1916 – заступник голови Товариства боротьби з дитячою смертністю, яке очолював міський голова І. Дьяков.
1918 родина Ковалевських з прислугою займала вісім кімнат другого поверху.
Згодом емігрувала.
1918 у шести кімнатах на першому поверсі мешкав з сім’єю і прислугою граф Бобринський Андрій Олександрович (1859–1930) – державний діяч, підприємець, голова Всеросійського товариства цукрозаводчиків, у 1909–15 – член Державної ради від землевласників Київської губ. Онук родоначальника цукропромисловості О. Бобринського, пам’ятник якому тоді ще стояв на бульв. Бібіковському. Емігрував.
1920–30 в особняку містився дорожньо-транспортний відділ ДПУ Південно-Західної залізниці. Кімнати прислуги у цокольному поверсі стали камерами для заарештованих, у дверях було прорізано віконця – «годівнички».
1939–41 – Управління в справах мистецтв при Раднаркомі УРСР, Комітет у справах фізкультури і спорту при РНК УРСР та Укрфізкультурпроект.
1944–92 особняк займало Міністерство закордонних справ УРСР.
1944–52 міністерство очолював Мануїльський Дмитро Захарович (1883–1959) – партійний і державний діяч УРСР, історик, акад. АН УРСР (з 1945).
В 1944–53 одночасно – заступник голови РНК (з 1946 – Ради Міністрів) УРСР.
Кабінет міністра містився на другому поверсі, в приміщенні колишньої сімейної їдальні.
З 1992 будинок належить Адміністрації Президента України.
Література:
ДАК, ф. 143, оп. 2, спр. 1027; ф. 163, оп. 6, спр. 186; Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 2, оп. 7, спр. 8092; ф. 166, оп. 1, спр. 699; ф. 4669, оп. 1, спр. 20, 33–60, 50, 78, 92; Алешин В. Э., Малакова И. М. Особняк Ковалевского в Киеве // Памятники архитектуры Украины (новые исследования). – К., 1986; Гіляров С. О. Архітектура Києва передвоєнної доби // Соц. Київ. – 1936. – № 4; Дивногорский А. Киевская церковно-учительская школа за 10 лет существования. – К., 1913; Киевлянин. – 1906. – 17 янв.; 1913. – 19 янв.; Список дворян Киевской губернии. – К., 1906; Ясиевич В. Е. Киевский зодчий П. Ф. Алешин. – К., 1966.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 825 – 827.