2003 р. Звід пам’яток Києва

Дмитро Малаков, Віталій Отченашко, Михайло Рибаков, Лариса Толочко

468.13. Садиба Балабух, кін. 18–19 ст. (архіт., іст.).

Вул. П. Сагайдачного, 27, 27-б. Стара адреса – вул. Олександрівська, 83.

Складається з двох споруд: особняка Балабух (№ 27), розташованого вузьким фасадом на червоній лінії забудови вулиці, та колишнього заїжджого двору О. Іщенка (№ 27-б) – у глибині ділянки на розі з вул. Андріївською. Між ними розплановано невеликий сквер з парковою скульптурою «Запорожці» (1982, ск. Л. Орленко). Історія садиби відома з кін. 18 ст., пов’язана з родиною кондитерів Балабух, яким належала з 1820–30-х рр. У 1910 ділянка займала 497,3 кв. сажнів і включала наявні будинки, а також три двоповерхові цегляні флігелі (не збереглися). Перед будинком № 27-б був сквер. У спорудах садиби містилися: фабрика з виготовлення сухого варення, магазин з його продажу та житло власників ділянки.

Заїжджий двір О. Іщенка, кін. 18 – поч. 19 ст. Належав відомому київському срібляреві О. Іщенку. Після пожежі 1811 на Подолі й перепланування вулиць будинок опинився у глибині подвір’я, переорієнтованого на заново прокладену вул. Олександрівську. У цей же час капітально перебудований зі спрощенням архітектури фасадів. З придбанням садиби С. Балабухою будинок заїжджого двору перетворили на флігель. 1982 здійснено ремонтні роботи: відновлено класицистичне вирішення споруди, інтер’єри переплановано для сучасного використання, бруківкою позначено напрямок старого шляху.

Одноповерховий зі склепінчастими підвалами, цегляний, тинькований, у плані прямокутний. З трьох боків влаштовано цегляні ганки з металевою кованою огорожею. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі класицизм. Фасади декоровано однаково: горизонтальний руст у тинькуванні, прості сандрики над прямокутними вікнами, тягнуті карнизи.

Споруда, що фіксує напрямок середньовічних вулиць Подолу, є рідкісним зразком заїжджого двору кін. 18 ст.

Особняк Балабух, 1830–40-і рр.

Зведений за проектом арх. Л. Станзані.

У 2-й пол. 19 ст. до тильного торця добудовано двоповерховий об’єм з дерев’яною галереєю на два поверхи вздовж фасаду. У 1920-х рр. галерею розібрано, 1982 поновлено під час реставраційних робіт.

Двоповерховий, цегляний, тинькований, пофарбований у традиційний для класицизму жовтий колір з виявленням архітектурних деталей білим кольором, у плані прямокутний, з колонною галереєю і балконами. Перекриття пласкі. Дах напіввальмовий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування змінено.

Вирішений у стилі класицизм. Композиція вузького чолового фасаду сформована простими засобами відповідно до вимог доби й поширених зразкових проектів. Перший поверх рустовано квадрами, дверні й віконні перемички клинчасті, з замковими каменями. Другий поверх оформлено вишуканіше: вікна, що фланкують арковий дверний отвір, обрамлено простими лиштвами й сандриками з ліпленням. Горизонтальний ритм членувань фасаду підкреслено рустуванням, міжповерховим гуртом, стрічкою архітрава, карнизом значного виносу. Ідентично головному, але на два прорізи більше, вирішено фасад, звернений до скверу. Шестиколонна галерея доричного ордера з кованими металевими гратами на другому поверсі надає фасадові рис парадності. Значно скромніший вигляд має добудова з двоярусною дерев’яною галереєю.

Будинок – яскравий зразок архітектури доби класицизму в Києві.

Родина власників садиби Балабух зажила слави, виготовляючи т. зв. сухе варення з фруктів (цукати). Засновник роду Балабуха Семен Семенович (1771–1853) почав виготовляти варення бл. 1797 і займався цим 56 років. У 1830-х рр. він побудував магазин з продажу варення на вул. Костянтинівській, 2. У 1995 будинок знесено, тепер відновлено. Справу продовжив його син Балабуха Микола Семенович (1800–87). У вересні 1876 М. Балабуха відкрив у будинку Київської міської думи магазин з продажу сухого варення, який успадкував його син – Аркадій Миколайович Балабуха. З часом він перевів магазин на вул. Хрещатик, 25 (будинок не зберігся).

Ще один представник відомого роду кондитерів – Микола Олександрович Балабуха – побудував у кін. 19 ст. власну садибу з фабрикою на вул. Межигірській, 3/7, мав власний магазин з продажу варення на вул. Хрещатик, 31 (будинок не зберігся).

Сухе варення Балабух отримувало нагороди на численних виставках: 1870 – на Всеросійській мануфактурній, 1873 – на Віденській всесвітній, 1877 – на Празькій всесвітній. Фірма «Балабуха» мала всеросійську монополію на свої вироби до 1917. Про славу відомого роду свідчить і той факт, що 24 липня 1876 будинок Балабух відвідали спадкоємець італійського престолу принц П’ємонтський Умберто з дружиною – принцесою Маргаритою.

Тепер у особняку міститься ресторан, у будівлі заїжджого двору – кафе.

Література:

ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 265–267; Закревский М. Описание Киева – М., 1868. – Т. 1; Кальницкий М. Подол: Путеводитель. – К., 1996; Киевлянин. – 1876. – 27 июля; 1881. – 22 дек.; 1886. – 7 февр.; 1891. – 15 дек.; 1892. – 12, 19 февр.; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1; Петренко М. З. Українське золотарство XVI–XVIII ст. – К., 1970; Толочко Л. Таємниця «сухого варення» – за пляшку «Старокиївської» // Хрещатик. – 1998. – 9 верес.; Її ж. Таємниця «сухого варення» // Час–time. – 1997. – 4–10 груд.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1076 – 1077.