Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Віталій Отченашко, Лариса Толочко

468.10. Садиба 19 – поч. 20 ст. (архіт.).

Вул. П. Сагайдачного, 16/5, 16-б. На розі з вул. Андріївською. Стара адреса – вул. Олександрівська, 42.

Складається з двох споруд: магазина та чотириповерхового житлового будинку у глибині ділянки. В 1830-х рр. належала родині Дегтерьових. На поч. 20 ст. до складу садиби входили також двоповерховий цегляний будинок на червоній лінії забудови вул. Олександрівської і дерев’яний на цегляному поверсі будинок вздовж вул. Андріївської (обидва не збереглися), сад з фруктових дерев і каштанів. Перший власник садиби – купець Т. Дегтерьов, на замовлення якого зведено магазин, пізніше – М. Дегтерьов.

Після смерті останнього у 1898, згідно з його духовним заповітом, садиба з магазином (разом зі складом на вул. Іллінській, 14) перейшла у власність трьох його найближчих службовців, які працювали у нього бл. 30 років – Я. Карп’єва, В. Куц-Тулубовського і А. Масленникова. Вони організували Південно-Російське товариство торгівлі залізними виробами, що заступило фірму Дегтерьова. У магазині на вул. Олександрівській товариство продавало залізо покрівельне, котельне, сортове, залізні балки, толь, мідь, сталь, цинк, свинець, болти, гайки, цвяхи та інші товари, а також посуд, ванни. Протягом усього існування магазин не змінював функцій.

Магазин, 1821 (№ 16/5).

Збудовано за кресленнями № 78 та № 79 для крамниць з палатками з альбому зразкових фасадів, затверджених 1812. Первісно внутрішній об’єм будинку становив єдине високе торговельне приміщення без комор, з пласким перекриттям, влаштованим за системою дерев’яних балок, що спиралися на стіни та два цегляні стовпи у центрі зали. Незважаючи на перебудови (поділ на два поверхи на поч. 20 ст., зміна окремих елементів), будинок зберіг зовнішній вигляд, близький до первісного. 1985 капітально відремонтований.

Двоповерховий, цегляний, тинькований, у плані прямокутний. Перекриття пласкі залізобетонні. Дах вальмовий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі класицизм. Вуличні фасади мають великі аркові вікнавітрини (три на вул. П. Сагайдачного і два на вул. Андріївській), яким на дворових фасадах відповідають пласкі аркові ніші. Вхід з торця будинку.

Простінки оздоблено конховими нішками, над якими розміщено прямокутні фільонки.

Споруда – унікальна пам’ятка архітектури торговельного призначення 1-ї чв. 19 ст.

Житловий будинок, поч. 20 ст. (№ 16-б). В глибині садиби, паралельно вул. П. Сагайдачного.

Чотириповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, односекційний, з парадним та чорним входами. Перекриття пласкі, дах напіввальмовий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі модерн. Вісь симетричного за композицією чолового фасаду підкреслено вхідним ризалітом, завершеним модерністичним аттиком з двома слуховими віконцями, невеликим балкончиком та трикутним фронтоном. Характерним для стилю модерн є застосування різноманітних за формою і пропорціями віконних прорізів, смуг горизонтальних жолобків та декоративних кіл з потрійними стрічками та вертикальних стовпчиків, що фланкують аттик і вхідний портал.

Цегляний декор доповнюють металеві балконні грати, які складаються з вписаних один до одного кіл, розділених потрійними вертикальними стрижнями.

Будинок – цінний зразок житлової споруди доби модерн.

Забудова садиби, що збереглася частково, розкриває історію формування архітектурного середовища Подолу 19 – поч. 20 ст.

Література:

ДАК, ф. 143; оп. 2, спр. 977; Російський державний військово-історичний архів, ф. 349, оп. 18, спр. 3030; Весь Киев: Адресная и справочная книга на 1911 год. – К., 1911; Календарь: Адресная и справочная книга г. Киева за 1914 год. – К., 1913; Кальницкий М. Подол: Путеводитель. – К., 1996; Ковалинский В. В. Меценаты Киева. – К., 1998; Собрание фасадов, Его Императорским Величеством, Высочайше апробированных … – СПб., 1812; Толочко Л. І. Поділ Старий. Поділ Новий: Іст.-архіт. нарис. // Хрещатик. – 1996. – 14 верес.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1073 – 1074.