Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Микола Кіпоренко, Ніна Коваленко, Володимир Кучер, Олена Мокроусова, Світлана Панькова, Олена Шишкіна

486.65. Садиба 19 ст., в якій проживали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного життя, містилася явочна квартира Радянського підпільного райкому ЛКСМУ (архіт., іст.).

Вул. Саксаганського, 44, 44-б, 44-е. Займає суміжні рядові ділянки, складається з двох фасадних будинків на червоній лінії забудови вулиці (№ 44 і 44-е) та флігелів (№ 44-б, 44-в, 44-г) у глибині подвір’я.

Історія садиби відома з серед. 19 ст., коли вона належала колезькому асесору В. Стишинському і мала забудову, характерну для Києва цієї доби. До неї входили малоповерхові цегляно-дерев’яні будинки, значну частину ділянки займали сад і подвір’я. З того часу зберігся фасадний будинок № 44-е.

В кін. 1890-х рр., у період будівельного підйому, дочка попереднього власника О. Стишинська, яка володіла майном з 1896, оновила забудову, спорудивши два прибуткові будинки (№ 44 і 44-б), виконані за майже ідентичними проектами арх. А.-Ф. Краусса. Після зведення їх на ділянці утворилися два послідовно розташовані подвір’я, найвіддаленіше з яких займали господарські малоповерхові споруди, що збереглись у значно перебудованому вигляді й не мають архітектурної цінності (№ 44-в, 44-г). Після закінчення будівництва О. Стишинська не змогла розрахуватися з кредиторами і в 1900 майно описали за борги. 1901 на публічних торгах домоволодіння придбав купець 2-ї гільдії М. Фальберг, який залишався його власником до 1910-х рр.

Житловий будинок, 1850–51 (№ 44-е). На червоній лінії забудови вулиці. Первісно дерев’яний з мезоніном, на цегляному підмурку. 1894 обкладений цеглою. У 1990-х рр. реконструйований.

Двоповерховий, перший поверх тинькований, другий пофарбований, симетричний за композицією, у плані П-подібний. Перекриття пласкі, дах напіввальмовий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі пізнього класицизму. Чоловий фасад з непарною кількістю прорізів має центральний вхід і двовіконні бічні прясла, виділені лопатками. Прямокутні вікна другого поверху прикрашено напівлиштвами, підвіконними дошками й міжвіконними фільонками фігурного абрису. Фасад розкреслено міжповерховим гуртом, завершено нешироким карнизом з зубчастим декором. Первісне опорядження інтер’єрів не збереглося.

Будинок – рідкісний зразок забудови вулиці серед. 19 ст.

Житловий будинок, 1898 (№ 44).

На червоній лінії забудови вулиці, праворуч від № 44-е.

Чотириповерховий з цокольним напівповерхом, цегляний, пофарбований, односекційний, у плані Т-подібний, з дворовим розвиненим ризалітом чорних сходів. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Кожний поверх призначався для двох великих квартир з двобічним коридорним плануванням.

Оздоблений у стилі історизм з використанням ренесансно-барокових деталей. Композиція головного фасаду симетрично-осьова, підкреслена трьома розкріповками, з яких бічні завершено трикутними фронтонами, центральна, зі входом у парадну сходову клітку – лучковим фронтоном. Вертикальність членування доповнюють лопатки першого–другого поверхів і модифіковані пілястри третього–четвертого поверхів. Вікна прямокутні, крім верхнього аркового прорізу в центрі фасаду. Цегляний декор доповнюють ліплені деталі – замкові камені, фільонки тощо.

Насиченість декору зростає догори.

Вікна другого поверху оформлено пласкими лиштвами й клинчастими замковими каменями, вікна третього поверху – надвіконними фільонками з рослинним орнаментом, окремі вікна четвертого поверху – трикутними сандриками. Вікна розкріповок на рівні третього поверху акцентовано замковими каменями у вигляді чоловічих маскаронів. У лівій частині будинку влаштовано проїзд на подвір’я, над яким в антресолях розміщено помешкання (колишня двірницька). Дворовий фасад має спрощений декор, змодельований у цеглі.

У вестибюлі та в парадній сходовій клітці збереглося первісне покриття підлоги візерунчастою керамічною плиткою та огородження двомаршових сходів з волютоподібними арабесками.

Будинок – типовий зразок забудови міста кін. 19 ст.

Флігель, 1899 (№ 44-б). У другому ряді забудови, паралельно будинку № 44, з яким має тотожне архітектурне вирішення.

Чотириповерховий з напівповерхом, цегляний, пофарбований, односекційний, у плані прямокутний. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Має по чотири квартири на кожному поверсі, двоє сходів (парадні і чорні).

Оздоблений у стилі історизм. Композиція головного фасаду симетрично-осьова, підкреслена центральною, слабо виявленою розкріповкою, завершеною лучковим фронтоном. Прямокутні віконні прорізи акцентовано замковими каменями. Вікна третього поверху прикрашено надвіконними фільонками з рослинним ліпленим орнаментом, вікна четвертого поверху завершуються прямими й трикутними сандриками.

На першому–другому поверхах міжвіконня декоровано лопатками (на першому поверсі оброблено дощаним рустом), на третьому–четвертому поверхах – високими модифікованими пілястрами. В лівій частині будинку влаштовано проїзд на господарське подвір’я, над яким в антресолях – невелике приміщення на два вікна. У парадних вхідних приміщеннях збереглися керамічна плитка на підлозі та огородження двомаршових сходів.

Будинок – характерний зразок забудови Києва кін. 19 ст. Садиба являє інтерес з погляду цілісного містобудівного утворення, історія формування якого простежується з серед. 19 ст.

В садибі проживали відомі діячі науки та культури, громадсько-політичного життя.

1945–48 у квартирі № 25 будинку (№ 44-б) – Горбачов Омелян Григорович (1892–1965) – діяч більшовицької партії, член Київського комітету РСДРП(б) в 1917, Міського районного комітету партії в 1917–18. У період проживання в цьому будинку – голова Республіканського профспілкового комітету автотранспортників, депутат Верховної Ради УРСР. Пізніше жив на сучасному просп. Перемоги, 22.

Ім’ям О. Горбачова названо вулицю в Києві [від 2016 р. – вул. Галаганівська].

1902–03 у квартирі № 24 будинку № 44 – Грушевський Олександр Сергійович (1877–1943) – історик, літературознавець, етнограф, діяч українського національного руху. Рідний брат М. Грушевського. Під час проживання у цьому будинку готувався до складання іспитів на ступінь магістра російської історії в Київському університеті, працював над монографією «Нариси історії Турівського князівства». Пізніше мешкав на вул. Паньківській, 9.

1944–52 у квартирі № 42 будинку (№ 44-б) – Гуреїв Олекса (Олексій Іванович, 1913–99) – письменник. У цей час написав романи «Наша молодість» (1949), «Життя іде» (1954). Пізніше мешкав на сучасній вул. Жилянській, 62/64.

1944–54 у квартирі № 44 будинку (№ 44-б) – Олійник Степан Іванович (1908–82) – поет-сатирик. В період проживання у цьому будинку вийшли збірки «Мої земляки» (1947), «Наші знайомі» (1948; Державна премія СРСР, 1950), «З щирим серцем, а про декого з перцем» (1953), «Який Сава – така й слава» (1954). В 1952 написав лібрето до опери О. Сандлера «В степах України» за однойменною п’єсою О. Корнійчука. Пізніше жив на вул. Червоноармійській, 6.

З осені 1931 до літа 1932 в будинку (№ 44-б) – Островський Микола Олексійович (1904–36) – письменник. У цей час закінчував першу частину роману «Як гартувалася сталь». Пізніше жив у Москві. Ім’ям М. Островського названо вулицю в Києві [від 2016 р. – вул. патріарха Мстислава Скрипника].

1900–09 в квартирі № 8 будинку (№ 44) – Шульгин Яків Миколайович (літ. псевд. – Л. Ч., Я. Ш., Любчин чоловік; 1851–1911) – історик, педагог, громадсько-культурний діяч. Випускник Київського університету (1874, учень В. Антоновича і М. Драгоманова), де прилучився до діяльності Старої Громади. 1874 заарештований, висланий на чотири роки у Красноярськ, пізніше працював контролером Єлисаветградського відділення банку. У кін. 1899 повернувся у Київ. З жовтня 1901 – викладач історії і російської мови у приватній чоловічій гімназії Г. Валькера, секретар педагогічної ради в ній. У червні 1903 переведений учителем російської мови у Першу гімназію, де працював до кінця життя.

Був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, один із засновників і секретар Українського наукового товариства в Києві, член Історичного товариства Нестора-літописця. Співробітничав з журналами «Киевская старина», «Записки НТШ», «Літературно-науковий вісник». Досліджував історію Лівобережної України 2-ї пол. 17–18 ст., зокрема, найбільше гайдамацьке повстання на Правобережній Україні – Коліївщину.

Пізніше мешкав на вул. Монастирській, 9 (тепер вул. М. Пимоненка; будинок не зберігся).

Тут зростали сини Я. Шульгина, імена яких залишилися в українській історії.

Шульгин Володимир Якович (1894–1918) – громадський діяч. Під час навчання у Київському університеті створив Українську студентську громаду.

1917 член УЦР, завідувач її інформаційного бюро. В січні 1918 добровольцем вступив до 1-ї сотні Студентського куреня, загинув у бою з російськими більшовицькими військами під Крутами. Під час проживання у цьому будинку навчався в Першій гімназії.

Шульгин Олександр Якович (1889–1960) – історик, публіцист, громадський, політичний діяч, за Української Центральної Ради – член УЦР і Малої Ради, ЦК УПСФ, генеральний секретар міжнаціональних справ (липень 1917 – січень 1918), за Української Держави – член Міністерства закордонних справ, посол у Болгарії, на еміграції довгий час – міністр закордонних справ, професор УВУ і Українського високого педагогічного інституту в Празі, в 1929–39 голова Головної Української еміграційної ради, 1939–40 голова уряду Української народної республіки в екзилі, 1946–60 засновник і голова Українського академічного товариства в Парижі.

Під час проживання в цьому будинку навчався в Першій гімназії. 1906 подав директорові вимогу про вивчення в ній української мови. Після закінчення гімназії зі срібною медаллю 1908 вступив до Санкт-Петербурзького університету, де спочатку навчався на природничому, з 1910 – на історико-філологічному факультеті, брав активну участь у діяльності Української громади, співробітничав з журналом «Украинская жизнь».

1901 у квартирі № 25 мешкав письменник С. Бердяєв.

1941–43 під час нацистської окупації Києва квартира № 12 будинку № 44 була явочною для Радянського підпільного райкому ЛКСМУ (хазяйка В. Терещенко), який очолював Г. Синицин – студент Гідромеліоративного інституту (містився на вул. Рейтарській, 37). До складу райкому входили А. Пасько, О. Подласов, В. Снітко, В. Терещенко. Райком мав зв’язок з Київським підпільним міськкомом КП(б)У. Підпільники записували і розповсюджували передачі Радінформбюро, брали участь у врятуванні молоді від вивезення до Німеччини, створили молодіжні підпільні групи в міському управлінні водогінної мережі (5 осіб), на поліграфічній фабриці (7 осіб) і теплоелектроцентралі (11 осіб), у гідромеліоративному та медичному інститутах. У травні 1942 за доносом зрадників Г. Синицина і В. Снітка заарештували.

Підпільний райком очолив О. Подласов. Внаслідок перепланування будинку меморіальна квартира не збереглася.

1975 на фасаді будинку № 44, праворуч від проїзду на подвір’я, в пам’ять про розміщення явочної квартири Радянського підпільного райкому ЛКСМУ встановлено меморіальну дошку з чорного граніту з анотаційним написом.

Тепер у будинку № 44-б ветеринарний госпіталь, у будинку № 44-е аптека.

Література:

ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 2352; ф, 108, оп. 94, ср. 346; ф. 143, оп. 2, спр. 2355; ф. 163, оп. 41, спр. 4676, 5141; ЦДІАКУ, ф. 1235, оп. 1 спр. 280, 1294, 1295; Бурляй Ю. Зброєю сміху // Олійник С. Гумор і сатира. – К., 1954; Вегров Н. Николай Островский. – М., 1956; Верстюк В. Ф. Осташко Т. С. Діячі Української Центральної Ради. – К., 1998; Герои подполья. – М., 1966; Засенко О. Степан Олійник/ / Літературні портрети. – К., 1960. – Т. 2; Збірник на пошану Олександра Шульгина (1889–1960) / За ред. В. Янева. – Париж; Мюнхен, 1969; История Киева. – К., 1985. – Т. 3, кн. 1; Киев-герой. – К., 1961; Маршрути подвигу і пам’яті: Маловідомі сторінки столичного підпілля (вересень 1941 – листопад 1943). – К., 2002. – Вип. 3.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1144 – 1147.