2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Світлана Панькова, Елла Піскова, Лариса Федорова

486.55. Садиба 1897–98, в якій містилося правління Київського товариства фотографів-аматорів «Дагер», проживали відомі діячі науки і культури (архіт., іст.).

Вул. Саксаганського, 74, 74-б.

Історична забудова садиби складається з головного будинку на червоній лінії вулиці та флігеля у глибині ділянки, споруджених за проектом арх. А.-Ф. Краусса на замовлення домовласниці М. Лубковської (раніше у садибі розташовувались одноповерхові дерев’яні будівлі). Через похилий рельєф на терені садиби влаштовано дві тераси: нижня – з чоловим будинком, верхня – з флігелем (біля підніжжя верхньої тераси були цегляні служби, що не збереглися; пандусний прохід та проїзд до флігеля – вздовж західної межі ділянки).

Головний будинок (№ 74). Чотириповерховий з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані близький до прямокутника, з тильним ризалітом.

Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі історизм у манері т. зв. київського ренесансу, широко розповсюдженій у масовій забудові міста кін. 19 ст., одним з провідних проектувальників якої був А.-Ф. Краусс. Головний фасад симетричний відносно центральної осі з парадним входом, підкресленої у завершенні лучковим фронтоном та ступінчастим аттиком. Флангові осі завершено прямими аттиками. Ритмічно розташовані віконні прорізи (прямокутні на першому– третьому поверхах, напівциркульні – на четвертому) оздоблено різноманітним декором: на першому та другому поверхах обрамлено рустуванням, на третьому поверсі фланковано спрощеними доричними пілястрами, на четвертому – спрощеними композитними пілястрами. Центральну та флангові осі фланковано коринфськими пілястрами на рівні третього–четвертого поверхів.

На площині фасаду виконано вставки у вигляді ліпленого орнаменту та меандра. Художній композиції фасаду притаманні пластичний силует і гарні пропорції. Напівпідвальний поверх призначався під торговельні приміщення, на першому–четвертому поверхах містилося по дві квартири. Тепер перебуває на реконструкції.

Флігель (№ 74-б). Двоповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, з тильним ризалітом. Перекриття пласкі, дах вальмовий з асбофанерним покриттям.

Оздоблений у стилі історизм. Декор асиметричного фасаду узгоджений за стилем з чоловою спорудою. Перший поверх оброблено рустуванням, вікна другого поверху прикрашено прямими сандриками. Акцентом є вісь головного входу з невеликим ризалітом і трикутним фронтоном. Вхід фланковано тричвертєвими коринфськими колонами.

Будинок використовувався як житловий.

Садиба – характерний зразок житлової забудови міста кін. 19 ст.

1906–11 у квартирі № 7 головного будинку (№ 74) містилося правління Київського товариства фотографів-аматорів «Дагер», назване ім’ям Луї-Жака-Манде Дагера (1787–1851) – французького художника-декоратора, винахідника першого способу фотографії (дагеротипії). Засноване 1901. Об’єднувало фотоаматорів не лише Києва, а й всієї України. Мало фотолабораторію і бібліотеку, проводило щотижневі бесіди й консультації, організовувало виставки, сприяло поширенню художньої, наукової, технічної та побутової фотографії, займалося дослідженнями у галузі рентгенології. Першим (до 1906) й почесним головою (1912–13) товариства був Щукін Михайло Олександрович – член Ради правління і головний контролер Південно-Західної залізниці, голова правління Київського товариства мистецтва і літератури (1913). Посаду заступника голови до 1911 обіймав Малиновський Лев Олександрович (1854–1915) – вчений-медик, професор (з 1901), директор хірургічної клініки й завідувач кафедри факультетської хірургії (1893–1911), голова Фізико-медичного товариства (1905–07) Київського університету.

1906–11 товариство очолював М. Петров, квартира якого слугувала адресою правління громадського формування.

Роки його головування були періодом найвищих досягнень у діяльності цієї інституції. Її члени, зокрема, сам М. Петров, отримували найвищі нагороди (Гран-прі, золоті медалі) на всеросійських та міжнародних конкурсах – у Москві й Саратові (1908), Казані (1909), Будапешті (1910), Амстердамі (1912). Завдяки «Дагеру» Київ став одним з відомих центрів світової фотографії. Під час проведення у місті в грудні 1908 2-го з’їзду діячів фотографії Російської імперії товариство організувало 2-у Міжнародну фотовиставку.

У січні 1911 з нагоди 10-річчя заснування «Дагера» і за його активною участю у Києві було відкрито Міжнародний салон художньої фотографії. Членами товариства були відомі фотомайстри М. Бобир, О. Губчевський, В. Гудшон, В. Русецький, М. Тарновський та ін. В ньому пройшли школу фотомайстерності відомі в майбутньому діячі фото- і кінематографії України. Серед них – кінооператор Д. Демуцький.

До 1906 правління товариства розміщувалося на вул. Пироговській (тепер вул. Пирогова), 5, квартира № 6; у 1911–12 – на вул. Прорізній, 23, квартира № 4; у 1912–14 – на вул. Хрещатик, 50 (тепер № 52); у 1914–17 – на вул. Хрещатик, 7 (будинок не зберігся).

В садибі проживали відомі діячі науки і культури.

1907–14 (з перервами) – Адріанова-Перетц Варвара Павлівна (1888–1972) – історик літератури, чл.-кор. ВУАН (з 1926) і АН СРСР (з 1943), заслужений діяч науки РРФСР (з 1958), завідувач сектора Інституту російської літератури АН СРСР (1947–54). У період проживання у цій садибі навчалася на історико-філологічному відділенні Вищих жіночих курсів (1906–10), закінчила екстерном Київський університет (1912), викладала на вечірніх Вищих жіночих курсах А. Жекуліної, у Міністерській жіночій гімназії (1912–14) та інших навчальних закладах міста.

Активна учасниця «Семінару з російської філології» В. Перетца (з 1907), його дружина. Як член цього гуртка брала участь у проведенні історико-літературних і краєзнавчих обстежень окремих регіонів Росії і України, працювала у рукописних сховищах Житомира, Катеринослава, Санкт-Петербурга, Полтави. Виявила і опублікувала чимало пам’яток української історії та культури, зокрема, рукописи і стародруки з Волинського єпархіального давньосховища в Житомирі, бібліотеки Видубицького монастиря у Києві, матеріали з українознавства архіву Російського географічного товариства. 1914 виїхала у Петроград.

На поч. 20 ст. мешкала на вул. Володимирській, 60; у 1910-і рр. – тимчасово проживала також на вул. Паньківській, 9 (будинок не зберігся) і сучасній вул. Саксаганського, 102.

На поч. 20 ст. у садибі зупинявся під час приїздів у Київ Вольський Микола Владиславович (псевд. – Валентинов Н.; 1879–1964) – журналіст, філософ, політичний діяч. У роки навчання в політехнічному інституті брав участь у діяльності Київського комітету РСДРП. Меншовик (з 1904). Співробітник «Киевской мысли». З 1905 – в Москві, входив до складу меншовицького комітету (до 1917), продовжував співпрацювати з редакцією газети, публікувався в ній. У радянський час заступник редактора «Торгово-промышленной газеты», співробітник торговельного представництва СРСР в Парижі. З 1930 на еміграції.

На поч. 20 ст. у квартирі № 12 флігеля (№ 74-б) – Воронець-Монтвід Катерина Дмитрівна (справж. – Монтвід; 1883–1955) – співачка (лірико-драматичне сопрано). Дружина Р. Лубковського. У 1908–19, 1926–29 (з перервами) – солістка Київської, 1911–12, 1916–17, 1927–28 – Одеської, 1930–31 – Бакинської опер. 1917 виступала під час гастролей у Великому театрі в Москві, 1931–32 – в українському театрі «Жовтень» у Ленінграді. 1919–26 співала на багатьох оперних сценах Європи.

У вересні 1898–1901 – Голландський Павло Іванович (1861–1939) – архітектор, педагог. По закінченні Інституту цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі (1892) служив у технічно-будівельному комітеті Міністерства внутрішніх справ. 1898 переїхав у Київ. З вересня 1898 викладач архітектурного креслення та проектування політехнічного інституту, одночасно з жовтня 1898 понадштатний технік Будівельного відділення Київського губернського правління. У цей період за його проектом було побудовано жіночу торговельну школу ім. П. Терещенко на сучасній вул. Воровського, 18/2 (1901), керував спорудженням Троїцького народного будинку на сучасній вул. Червоноармійській, 53 (1901–02), зведеного за проектом архітекторів Г. Антоновського, В. Осьмака. Пізніше мешкав на вулицях Тарасівській, 34 та Володимирській, 89 (обидва будинки не збереглися), Шовковичній, 15/1.

У кін. 1890–1900-х рр. в квартирі № 6, у 1910-х рр. у квартирі № 4 головного будинку (№ 74) бував Грушевський Михайло Сергійович (1866–1934) – історик, літературознавець, громадсько-політичний діяч, голова Української Центральної Ради (1917–18), акад. ВУАН (з 1923) та АН СРСР (з 1929). У будинку мешкав його дядько по матері – дійсний статський радник З. Оппоков, викладач, вихователь Володимирського кадетського корпусу. У 1906 – на поч. 1907, після переїзду з Тифлісу, тут проживали мати вченого Г. Грушевська та сестра Г. Шамрай (справж. – Шамраєва, у дівоцтві Грушевська).

У цей період М. Грушевський – професор кафедри історії України Львівського університету, голова Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові (з 1897) та Українського наукового товариства у Києві (з 1906), редактор друкованих органів товариств. Приїзди вченого у Київ були пов’язані з науковими, видавничими і громадськими справами, у 1906–07 – поданням своєї кандидатури на посаду професора Київського університету, організаційними заходами зі створення Українського наукового товариства в Києві (засноване 1906), перенесенням зі Львова до Києва «Літературно-наукового вісника» тощо.

1897–1918 (з перервами) в шестикімнатній квартирі № 11 флігеля № 74-б – Лубковська Марія Мечиславівна (1858–1934) – оперна співачка (сопрано), власниця садиби. У 1884–87, 1889–93 солістка київського Міського театру. Співала також у Тифліській (1887–89) і Львівській (1894–95) операх, концертувала в Італії. В 1898–1905 директор італійської опери в Одесі.

У 1910-х рр. член дамського комітету із завідування притулком для дітей заслано-каторжних товариства «Патронат» при Київському окружному суді, віце-голова Товариства швидкої допомоги нужденним учням вищих навчальних закладів Києва. Емігрувала у Варшаву, де заснувала приватну школу співу.

1897–1918 в шестикімнатній квартирі № 12 флігеля (№ 74-б) – Лубковський Рудольф Карлович – видавець однієї з найвпливовіших міських газет «Киевская мысль» (редакція містилася на сучасній вул. Б. Хмельницького, 19), власник друкарні на вул. Володимирській, 46 (будинок не зберігся), голова Київського громадського зібрання, дільничний попечитель Бульварної дільниці Києва, скарбник Товариства швидкої допомоги нужденним учням вищих навчальних закладів Києва. Чоловік К. Воронець-Монтвід, син М. Лубковської. Ймовірно, емігрував.

1900–01, 1905–06, з 1910 до поч. 1920-х рр. в шестикімнатній квартирі № 3 головного будинку (№ 74) – Осьмак Василь Олександрович (1870–1942) – архітектор, педагог. У ці роки викладав креслення й архітектурне планування в політехнічному інституті (з 1900), був архітектором Київського університету. За його проектами зведено будинок жіночої гімназії А. Жекуліної (1911–12; сучасна вул. Артема, 27), особняк М. Дітеріхса (1912, сучасна вул. М. Коцюбинського, 3). Спроектував клінічне містечко Київського університету на Батиєвій горі (споруджено 1912–14, не збереглося), розробив типовий проект земської лікарні для Чернігівської губ. тощо. В 1901–04 мешкав у будинку № 46, в 1920-х рр. – в № 115 на цій вулиці (останній не зберігся).

1907–14 – Перетц Володимир Миколайович (1870–1935) – історик літератури, акад. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1914), акад. УАН (з 1919). В 1903–14 – професор Київського університету, в якому читав загальний курс стародавньої російської літератури та інші предмети, започаткував викладання історії українського письменства. Одночасно з 1904 працював у навчальних закладах Г. Валькера й Музично-драматичній школі М. Лисенка, з 1906 – на Вищих жіночих курсах, з 1913 – на вечірніх Вищих жіночих курсах А. Жекуліної. З 1904 засновник і керівник гуртка студентів-філологів (1907 одержав назву «Семінар з російської філології»), з якого вийшло чимало відомих вчених, представників київської філологічної школи. Окремі заняття гуртківців відбувалися на квартирі В. Перетца. Під його керівництвом члени «Семінару» працювали в архівах і книгосховищах різних міст Російської імперії, досліджуючи давні рукописи і стародруки.

З 1908 очолював філологічну секцію Українського наукового товариства у Києві, брав участь у роботі зі складання «Історичного словника української граматичної термінології». В цьому ж році обраний дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові.

Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Одним з перших виступив у київській пресі з проектом відкриття в університетах України кафедр викладання української історії, літератури, мови, етнографії, звичаєвого права; брав участь у боротьбі за скасування заборони української мови.

Наукові праці зазначеного періоду присвячені дослідженню давньої, переважно віршованої, української літератури, питанням історії формування поетичного стилю в Росії, розвитку театру тощо. 1906 мешкав на сучасній вул. Вєтрова, 11 (будинок не зберігся). 1914 переїхав у Петроград.

З 1905 у квартирі № 7 головного будинку (№ 74) – Петров Микола Олександрович (1875–1940) – фотомайстер, теоретик в галузі мистецтва фотографії, педагог. У період проживання в цьому будинку працював у київських політехнічному (1905–20) й комерційному інститутах, очолював секцію фотографії Київського відділення Імператорського Російського технічного товариства. Голова Київського товариства фотографів-аматорів «Дагер» (1906–11), правління якого мало адресою його квартиру. У 1911–15 за дорученням Російського фотографічного товариства завідував художньою частиною журналу «Вестник фотографии», що виходив у Москві.

З 1915 член редколегії журналу «Известия Киевской рентгеновской комиссии». В 1916–39 завідувач секції фотографічних досліджень Кабінету науково-судової експертизи (з 1926 – Київський інститут науково-судової експертизи); одночасно викладав у київських інститутах: художньому (1924–30), кінематографії (з 1930). Автор понад 40 публікацій з проблем художньої і теоретичної фотографії. Розробив й вдосконалив окремі процеси художнього друку фотографії.

Як фотомайстер працював переважно у жанрах портрета й пейзажу. Серед найвідоміших творів майстра – фотографії «У далечінь» (поч. 20 ст.), «Жіночий портрет» (1913). Учасник 25 всеросійських і міжнародних виставок, на яких одержував найвищі нагороди.

1901–07 – Сантагано-Горчакова Олександра Олександрівна (справж. – фон Мезенкампф, за чоловіком – Горчакова, псевд. – Сантагано; 1842–1913) – актриса, педагог, перекладач.

Баронеса. Оперна співачка (сопрано).

Рано залишивши сцену, займалася педагогічною діяльністю. Останні 16 років життя викладала спів у Музичній школі М. Тутковського – відомого українського композитора, піаніста, громадського діяча. Перекладала тексти опер і п’єс на російську та італійську мови. Писала драматичні твори, романси. Брала участь у музично-громадському житті міста. Раніше мешкала на вул. Жилянській, 9 (будинок не зберігся); 1907–11 – на вул. Пушкінській, 38; 1912 – на вул. Володимирській, 74; 1913 – на вул.Тарасівській, 22 (будинок не зберігся).

На поч. 20 ст. у шестикімнатній квартирі № 13 флігеля (№ 74-б) – Шольп Євген Густавович (1863–1916) – адвокат, товариш голови Київського громадського зібрання, співробітник газети «Киевская мысль», депутат 1-ї Державної думи.

Тепер будинок № 74-б пристосований під офіс відділення комерційного «Мрія-банку».

Література:

ДАК, ф. 18, оп. 2, спр. 65; ф. 163, оп. 6, спр. 223; оп. 41, спр. 5434; ЦДІАКУ, ф. 1235, оп. 1, спр. 277; Весь Киев: Адресная и справочная книга на …. (1899–1915) год. – К., 1899–1915; Варвара Павловна Адрианова-Перетц. – М., 1963, – (Биобиблиография ученых УССР); Дзира Я. І. Першовідкривач українських старожитностей, будівничий київської філологічної школи // Укр. іст. журнал. – 1970. – № 1; Дробленкова Н. Ф. К 75-летию В. П. Адриановой-Перетц // Известия АН СССР: Отделение литературы и языка. – Т. 22 – Вып. 2; Календарь: Адресная и справочная книга г. Киева на … (1906–1916) год. – К., 1906–1916; Лисенко І. Словник співаків України. – К., 1997; Мистецтво України: Біогр. довідник. – К., 1997; Морозов С. Русская художественная фотография. – М., 1955; Наука и научные работники СССР. – Л., 1928. – Ч. VI; Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. – К., 1997; Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVII – початку ХХ століть. – К., 1999; Ф. Н. А. А. Сантагано-Горчакова (Некролог) // Киевская мысль. – 1913. – 27 марта; Щербань Т. Видатний внесок у становлення української науки: до 125-річчя від дня народження академіка В. П. Перетца // Вісник НАН України. – 1995. – № 1–2.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1133 – 1135.