2011 р. Звід пам’яток Києва
Марія Кадомська, Тетяна Трегубова, Володимир Хромченков, Лариса Шевченко
563.17. Садиба аптекаря Фроммета М. Д. 1873, 1882, в якій проживали Оболонський М. О., Флоринський Т. Д. (архіт., іст.).
Бульв. Т. Шевченка, 36, 36-а, 36-б, вул. М. Коцюбинського, 14. Складається з головного будинку (№ 36), готелю (№ 14), житлового будинку (№ 36-а) і флігеля у дворі (36-б).
З 1871 садиба належала аптекарю М. Фроммету. 1873 арх. В. Ніколаєв склав проект чотириповерхового прибуткового будинку (№ 36). Роботами керував міський арх. П. Спарро. 1882 технік-арх. П. Воронцов розробив проекти триповерхового житлового будинку з аптекою на бульварі (№ 36-а) та триповерхового об’єму на вул. М. Коцюбинського (№ 14), а також одноповерхового господарського флігеля у дворі. На межі 19 – 20 ст. флігель перероблено на чотириповерховий житловий будинок (№ 36-б). У головному будинку було 36 кімнат, з них шість належало власнику, інші здавалися в найм. Окремі приміщення комплексу використовувалися як казарми, музична школа, жіночі курси. Тут містився популярний готель «Київ». Забудова садиби збереглася без значних змін.
Головний будинок (№ 36). На розі з вул. М. Коцюбинського, на червоних лініях забудови. Первісно на кожному поверсі містилося по дві квартири: п’яти- і шестикімнатна. Згодом частину приміщень першого поверху відведено під магазини.
Чотириповерховий з підвалом, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний. На осі симетрії плану – центральний п’ятиповерховий ризаліт зі сходовою кліткою. Оригінальності симетричній об’ємній композиції надають гранчасті алькери, завершені восьмигранними вежами, що височать над рівнем даху. Планування дворядне, секційне. Перекриття наземних поверхів пласкі, підвального – склепінчасті. Дах вальмовий на дерев’яних кроквах, покрівля бляшана. Завдяки майстерній компоновці архітектурних форм і застосуванню мотивів романсько-готичної архітектури типовому за структурою житловому будинку надано вигляду середньовічного замкапалацу.
Для архітектури чолового і бічного фасадів характерне зростання декоративності догори. На майже позбавлений оздоб нижній поверх спирається середній ярус, що охоплює другий і третій поверхи, об’єднані пласкими арковими нішами. Кожному з отворів першого ярусу основного поля стіни відповідає вікно-біфорій середнього ярусу. Розділені вузенькими імпостами, менші вікна четвертого поверху нагадують аркатурний фриз, увінчаний розвиненим карнизом. Композиційними акцентами чолового фасаду є високі башти алькерів і аттик центрального ризаліту, завершені декоративними машикулами та пінаклями. Архітектурний декор, що складається з півколонок та пілястр, поребриків, підвіконних нішок у формі хрестоцвітів і прикрашених шестипелюстковими квітками круглих розеток тощо, виконано з лекальної цегли. Над вхідним отвором у центральному ризаліті – широкий балкон другого поверху.
В інтер’єрі частково збережене оздоблення стель у формі дрібних гуртів та карнизів невиразного рисунка.
Готель (вул. М. Коцюбинського, 14).
На червоній лінії забудови вулиці.
Триповерховий, цегляний, пофарбований, у плані наближений до прямокутного, з тильним ризалітом. Планування коридорного типу з двобічним розташуванням приміщень (тепер змінене). Перекриття пласкі. Дах двосхилий на дерев’яних кроквах, покрівля бляшана.
Ритмічний за композицією, скромно вирішений чоловий фасад відзначається гарними пропорціями, застосуванням аркових вікон і квіткових розеток, властивих фасадам наріжного будинку.
Житловий будинок (№ 36-а).
На червоній лінії забудови бульвару.
Первісно на першому поверсі містилася аптека, на верхніх – дві багатокімнатні квартири.
Триповерховий з підвалом, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, з невеликим тильним флігелем вздовж західного брандмауера (призначався для кухонь), від головного будинку на рівні першого поверху відокремлений проїздом у двір. Планування мішаного типу – коридорно-анфіладне. Вісь вестибюлю і сходової клітки зміщено в бік проїзду. Перекриття пласкі. Дах дво-хилий на дерев’яних кроквах, покрівля бляшана.
У застосуванні мотивів готичної архітектури (стрілчастих вікон на третьому поверсі, зубців, вертикальних елементів у вигляді гранчастих навісних колонок тощо) простежується спроба досягти стилістичної єдності з сусіднім будинком. Композиція складається з двох частин: симетричної за побудовою семивіконної та невеликої двовіконної вставки над проїздом. Вісь симетрії з розташованим на ній входом в аптеку підкреслено прямокутним у перерізі еркером другого поверху та тридільним аттиком (декоративна башта на даху втрачена).
В інтерьєрі привертає увагу ліплення стель вестибюля і торговельної зали аптеки. Плафон останньої прикрашає вишукана за рисунком розетка з рослинним орнаментом та кутові круглі медальйони з фігурками путті.
Флігель (№ 36-б). На тильній межі ділянки, у другому ряді забудови, паралельно червоній лінії бульвару.
Чотириповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний.
Композиція чолового фасаду ритмічна.
Простий ритм прямокутних віконних прорізів підкреслено пласкими лопатками у простінках. Вікна акцентовано замковими каменями та підвіконними фільонками. По вертикалі фасад членують міжповерхові гурти, завершує профільований карниз, підкреслений низкою сухариків. Чотири ряди балконів з ажурними гратами оригінального рисунка пожвавлюють його суху пластику.
Садиба – один з найяскравіших зразків київського житлового будівництва доби ранньої еклектики.
На поч. 20 ст. (до 1913) в садибі проживав Оболонський Микола Олександрович (1856 – 1913) – лікар, учений, вихованець Харківського університету (1881). Екстраординарний (з 1889), ординарний професор (з 1893), завідувач кафедри судової медицини (1889 – 1913), декан медичного факультету Університету св. Володимира (1902 – 13). Товариш голови Київського психіатричного товариства, голова Київського товариства любителів природи. Автор ряду праць та підручників з судової медицини.
Бл. 1905 – 19 у квартирі № 3 головного будинку жив Флоринський Тимофій Дмитрович (1854 – 1919) – історик-славіст, мовознавець, доктор слов’янської філології (з 1888), чл.-кор. Південнослов’янської АН (з 1890; у Загребі), Сербської Королівської АН (з 1897), Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1898), Чеської Імператорської АН (з 1898).
Професор, завідувач кафедри слов’янської філології (1888 – 1907), декан історико-філологічного факультету (1890 – 1905), заслужений ординарний професор (з 1907) Університету св. Володимира. 1893 першим в університеті запровадив викладання на історико-філологічному факультеті історії південних та західних слов’ян, постійно знайомив викладачів та студентів як університету, так і слухачок Вищих жіночих курсів, де він також викладав, з новітніми зарубіжними виданнями із слов’янознавства, багато друкувався на сторінках «Университетских известий».
1876 – 1901 – заступник голови Київського слов’янського благодійного товариства, з 1884 редагував його орган – «Славянский ежегодник». Був дійсним членом Московського археологічного товариства (з 1896), почесним членом Болгарського та Санкт-Петербурзького благодійного слов’янських товариств, Історичного товариства Нестора-літописця (з 1907).
За фундаментальний твір «Лекції з слов’янського мовознавства» удостоєний Ломоносівської (1897, ч. 1) та ім. О. Котляревського (1898, ч. 2) премій Імператорської Санкт-Петербурзької АН.
12 травня 1919 заарештований Всеукраїнською надзвичайною комісією, в числі інших інтелігентів звинувачений у контрреволюції і розстріляний 15 травня без суда та слідства. Похований на Лук’янівському цвинтарі в загальній могилі. Реабілітований 1992.
Тепер споруди садиби – житлово-офісні з торговельними приміщеннями на першому поверсі.
Література:
ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 363, 1987, 2318; Ясиевич В. Е. Творчество киевского городского архитектора В. Н. Николаева // Стр-во и архитектура. – 1982. – № 1.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1988 – 1990.