Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Ольга Шевченко

564.2. Садиба 19 – 20 ст., в якій проживали Шевченко Т. Г., Афанасьєв-Чужбинський О. С., Сажин М. М. (іст., мист.).

Пров. Т. Шевченка, 8-а. На території ділянки містяться житловий будинок на червоній лінії забудови вулиці і пам’ятник Т. Шевченку на подвір’ї. Ліворуч від будинку – невелика територія садиби, відокремлена від забудови вулиці високим дощаним парканом із брамою та хвірткою.

Первісний житловий будинок споруджено 1835 на замовлення чиновника (пізніше – помічника окружного начальника Київської палати державних маєтностей) І. Житницького, син якого успадкував майно 1890. В 1925 мешканців будинку відселено. 1926 його передано Київській філії Інституту Тараса Шевченка ВУАН. 1926 – 27 проведено реставраційні роботи під керівництвом архітектора і художника В. Кричевського та архітектора і мистецтвознавця К. Мощенка. 4 листопада 1927 тут відкрито музей-виставку, 10 листопада 1928 – Будинок-музей Тараса Шевченка, який з 1941 є філіалом Державного музею Тараса Шевченка (тепер Національний музей Тараса Шевченка). Автором першої експозиції музею був учений В. Міяковський. Під час Великої Вітчизняної війни музей евакуйовано до Новосибірська. Після звільнення Києва від окупантів 1944 відновив свою роботу. 1946 побудовано нову експозицію. Тоді ж було розширено і поновлено новими деревами садибу, на подвір’ї біля туї, що збереглася з часів проживання поета, встановлено пам’ятник Т. Шевченку.

1954 – 55 капітально відремонтовано стіни, потиньковано цоколь, проведено опалення, зроблено нову огорожу садиби тощо. 1971 розпочалася капітальна наукова реконструкція будинку відповідно до первісного проекту: укріплено фундамент будинку, перебрано дерев’яні конструкції із заміною тих, що застаріли, замінено бляшане покриття на дерев’яне, вікна, двері, знято пізніші архітектурні нашарування, максимально відновлено первісний вигляд будівлі. Керівник реставраційних робіт – арх. Р. Бикова. У складі групи архітекторів, яка працювала на об’єкті, були помічники В. Кричевського періоду першої реставрації будинку – архітектори Ф. Титаренко і П. Костирко.

1974 Будинок-музей поновив свою роботу з новою експозицією «Три приїзди Т. Шевченка в Україну».

1991 – 94 проведено чергову реставрацію будинку із заміною дерев’яної покрівлі на ондулінову та побудовано нову експозицію «Т. Шевченко в Києві».

Будинок одноповерховий на високому цоколі, з підвалом і мезоніном, дерев’яний, тинькований, побілений.

На головному фасаді – три прямокутні вікна з різьбленими лиштвами й віконницями. На першому поверсі – шість кімнат, у мансарді – два помешкання.

В інтер’єрі збереглися первісні кахляні груби (втрачені кахлі відновлено за збереженими). Вхід з ганком – з подвір’я. Веранда засклена.

У квітні 1846 – квітні 1847 у садибі проживав Шевченко Тарас Григорович (1841 – 61) – письменник, художник, громадсько-політичний діяч, акад. Імператорської АМ (з 1960). Оселився тут під час свого другого приїзду із Санкт-Петербурга в Україну разом з товаришем – художником М. Сажиним та поетом, етнографом О. Афанасьєвим-Чужбинським. Т. Шевченко винаймав кімнату на першому поверсі, вікна якої виходили на вулицю, у мансарді разом із М. Сажиним влаштував майстерню.

Вони разом ходили малювати краєвиди, історичні та архітектурні пам’ятки міста, його околиці. Збереглася частина творів Т. Шевченка цього періоду: акварель «Костьол у Києві», серія «Церква Всіх святих у Києво-Печерській лаврі», серія з аквареллю «Аскольдова могила», малюнки «Васильківський форт у Києві», «Китаївська пустинь. Троїцька церква», «Вишгород».

Влітку 1846 поет написав балади «Лілея» (25 липня) та «Русалка» (9 серпня), упорядкував рукописну збірку «Три літа».

У цей час багато працював як дійсний член Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (Київська археографічна комісія). У червні – липні як художник брав участь разом з проф. М. Іванишевим та худ. О. Сенчило-Стефановським у розкопках кургану Переп’ятиха поблизу Фастова. В жовтні був у відрядженні по Київщині, Волині та Поділлю, де збирав фольклор, записував історичні відомості про визначні пам’ятки, робив описи і замальовував пам’ятки.

У Києві зблизився з учасниками таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства, на засіданнях якого читав свої недруковані твори, обговорював плани народної просвіти, видань літератури рідною мовою, зміни суспільного ладу, майбутнього України. У лютому 1847 був призначений викладачем малювання Київського університету. Проте скористатися цим призначенням не вдалося.

5 квітня за причетність до таємної політичної організації був заарештований на переправі через Дніпро, коли повертався з Чернігівщини, де був у відрядженні від археографічної комісії. Відправлений під вартою до Санкт-Петербурга, згодом – на заслання.

1846 – 47 разом з Т. Шевченком у будинку мешкав Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович (справж. – Афанасьєв; 1817 – 75) – письменник, історик, мовознавець, етнограф.

Їхнє знайомство відбулося 1843 в с. Ісківці на Полтавщині (тепер Лубенський р-н, Полтавська обл.), де був родовий маєток Афанасьєвих. Т. Шевченко відвідав Ісківці також 1845, 1846.

О. Афанасьєв-Чужбинський супроводжував його під час подорожі по Лівобережній Україні 1845 – 46. З 1847 жив у Воронежі, Санкт-Петербурзі. Присвятив Шевченкові вірш, написав некролог на його смерть та спогади.

1846 – 47 у будинку жив Сажин Михайло Макарович (1818 – 87) – живописець, акад. Імператорської АМ (з 1855). Разом з Т. Шевченком працював над альбомом «Види Києва». Відомі його твори «Стародавні фрески в КиєвоСофійському соборі», «Видубицький монастир у Києві», «Щекавиця – місце, де похований князь Олег», «Старий Київ. Печерськ», «Університет», «Залишки Золотих воріт часів великого князя Ярослава» та ін.

1974 на фасаді будинку встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом Т. Шевченка (ск. Г. Кальченко, арх. А. Ігнащенко), яка замінила дошку 1954, встановлену замість дошки 1927.

Тепер – Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка, в якому зберігаються особисті речі Кобзаря, одяг, приладдя для малювання та гравірування, книжки, зокрема з його автографами, офорти, фотографії, твори художника М. Сажина, тогочасні меблі тощо.

Література:

Будинок-музей Шевченка в Києві. 1928. – К., 1929; Гайдучок М. До історії Будинку-музею Т. Г. Шевченка в Києві // Питання шевченкознавства: Т. Г. Шевченко і його сучасники. – К., 1968; Життя й революція. – 1927. – № 11; Жур П. Дума про вогонь. – К., 1985; Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка в Києві: Фотопутівник / Поляничко О., Драбинко С., Матійко Г., Кирда В. – К., 1986; Омельяненко Г. Будинок-музей Т. Г. Шевченка в Києві. – К., 1960; Полтавщина: Енцикл. довідник. – К., 1992; Приходько П. 40-річчя Будинку-музею Т. Г. Шевченка в Києві // Питання шевченкознавства. – К., 1968. – Вип. 4; Силин О. Київська оселя Тараса Шевченка // Сузір’я. – К., 1982. – Вип. 16; Шевченківський словник. – К., 1976. – Т. 1 – 2.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2005 – 2006.