2003 р. Звід пам’яток Києва
Михайло Кальницький, Тетяна Трегубова, Лариса Федорова
301.4. Дитячого нормального і шкіряно-венерологічного відділень корпус 1889–91, 1926, в якому працювали відомі лікарі та вчені (архіт., іст.).
У західній частині третьої тераси, паралельно колишньому корпусу нервового і пропедевтичного відділення, з яким з’єднувався критою галереєю-переходом. Споруджений за проектом арх. А. Геккера, освячений 1 жовтня 1891.
У 1926 на місці галереї збудовано двоповерховий будинок шкіряно-венерологічного відділення, внаслідок чого утворився глибокий курдонер.
Двоповерховий у чоловій частині, з тилу одноповерховий (частково надбудований одним поверхом) на високому цокольному поверсі, цегляний, пофарбований, у плані складної конфігурації з дещо порушеною симетрією загальної побудови. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям.
Внутрішнє планування коридорне. Двоповерхова південно-західна частина призначалася для розрахованих на 20 ліжок лікарняних палат (фактична місткість сягала 40 ліжок): на першому поверсі – терапевтичних і хірургічних, на другому – інфекційних. Палати з боку головного фасаду мали балкони.
Для приміщення операційної на бічному (західному) фасаді влаштовано одноповерхову напівротонду. Одноповерхова тильна північно-східна частина використовувалась як навчальна: в заокругленій апсидоподібній частині розміщувалась аудиторія на 150 слухачів, у бічних симетричних крилах – лабораторії та інші допоміжні приміщення для занять студентів. Цокольний напівповерх займали господарські служби.
Головні входи на східному фасаді орієнтовано в бік курдонера.
Вирішений у цегляному стилі з використанням ренесансних деталей. Головний південно-східний фасад симетричний, центральну вісь підкреслює ризаліт, увінчаний ступінчастим аттиком з трикутним щипцем. Як деталь оздоблення аттика використано рельєфні написи: «Детская больница» та «1891».
Виразне силуетне вирішення будівлі підсилюють високі парапетні стовпчики. Враження загальної вертикальної спрямованості надають рустовані лопатки, застосовані у центральному ризаліті і на одновіконних флангах фасаду, де розташовано балкони. Горизонтальне членування визначають лінія цоколю, міжповерховий гурт у вигляді поребрика та вінцевий карниз на аркатурному фризі. Лучкові віконні прорізи заглиблено у нішки, оздоблені вгорі сухариками.
Простіший вигляд мають бічні фасади з лучковими вікнами й карнизом з сухариками. Напівротонду колишньої операційної зали прорізано видовженими прямокутними вікнами, розділеними вузькими простінками. Об’єм колишньої аудиторії на північно-східному фасаді має видовжені вікна з напівциркульними перемичками та міжвіконнями, оздобленими рустованими лопатками. Його завершує розвинений карниз з модульйонами.
Будинок – цінний зразок медичної споруди кін. 19 ст., архітектурна композиція якої враховувала функціональне призначення приміщень.
Дитячу клініку було засновано у комплексі Олександрівської міської лікарні як базу кафедри дитячих хвороб Київського університету, утвореної 1889.
Використовувалася одночасно для лікування хворих і практичних занять студентів. Ініціатива створення при міській лікарні першого в Україні дитячого відділення належала дружині міського голови О. Демидовій-Сан-Донато, яка після передчасної смерті сина Микити пожертвувала 1874 для цієї справи 12 тис. крб. Того ж року було ухвалено найменувати майбутнє дитяче відділення на честь померлого сина князя М. Сан-Донато. Через бюрократичні ускладнення початок будівництва був відкладений до 1889, переважну частину витрат узяло на себе місто.
В пам’ять про М. Сан-Донато назвали західну палату першого поверху. З 1891 тут містилася клініка дитячих соматичних, інфекційних і хірургічних хвороб.
1900 інфекційні палати переведено у щойно збудований корпус дитячого заразного відділення.
1891–1912 у клініці дитячих соматичних, інфекційних і хірургічних хвороб працював один з її засновників і завідувач Чернов Василь Єгорович (1852–1912) – педіатр, доктор медицини (з 1883), професор Київського університету (з 1889), завідувач кафедр дитячих хвороб у ньому (1889–1912) та медичного відділення Вищих жіночих курсів (1907–12). За його участю розроблялося планування корпусу клініки.
Одночасно очолював Маріїнський дитячий притулок (1892 – поч. 20 ст.), був лікарем-консультантом притулку Попечительства государині імператриці Марії Федорівни про глухонімих єврейської лікарні. Один із засновників (1896) і директор Бактеріологічного інституту (поч. 20 ст.), створеного з ініціативи Товариства для боротьби із заразними хворобами (член його правління). 1911 побудував власним коштом дитячий притулок на Звіринці.
У 1900–10-х рр. – гласний Київського губернського земського зібрання від Уманського пов. і Міської думи по Либідській дільниці. Зробив видатний внесок у формування й розвиток школи київських педіатрів. На підставі набутого у клініці досвіду підготував низку наукових праць, присвячених фізіології і патології обміну речовин, клініці й діагностиці емпієми, хореї, хлорозу, ряду інфекційних захворювань у дітей. 1895 вперше в Російській імперії використав антидифтерійну сироватку О. Павловського. Під його керівництвом у клініці працювали Ю. Скловський, Л. Фінкельштейн та інші відомі педіатри.
Кабінет професора був на першому поверсі, прилучався до північно-західного крила будинку.
1915–25 тут працював Рум’янцев Федір Дементійович (1872–1951) – педіатр, доктор медицини (з 1908), професор (з 1917), завідувач кафедри дитячих хвороб університету і медичного інституту (1915–41), кафедри дитячих інфекційних хвороб (1944–46), професор кафедри педіатрії лікувального факультету Київського медичного інституту (1946–51). Досліджував дитячі інфекційні, алергічні й ендокринні хвороби, історію педіатрії. Збагатив досягнення київських педіатрів у лікуванні й профілактиці скарлатини, дифтерії, коклюшу, кору. З 1926 клінічною базою кафедри дитячих хвороб була залізнична клінічна лікарня.
З січня 1926 у цьому корпусі розмістилося нове шкіряно-венерологічне відділення Жовтневої лікарні, яке стало базовим для клініки кафедри шкіряних і венеричних хвороб Київського медичного інституту, заснованої 1883 при Київському університеті з ініціативи відомого лікаря і вченого С. Томашевського. Раніше клініка діяла при Київському військовому шпиталі.
1926–41 тут працював Тижненко Андрій Мойсейович (1874–1944) – доктор медицини (з 1909), професор, завідувач кафедри (з 1921) і шкіряно-венерологічного відділення лікарні.
Одночасно у 1926–36 – декан лікувального факультету медінституту.
З ініціативи вченого у цей період відновило діяльність Київське дермато-венерологічне товариство. Керував спорудженням будинку для нового відділення лікарні й клініки. Першим в Україні описав ряд дерматозів. Під його керівництвом на кафедрі виконано низку досліджень з питань серології при сифілісі, з лікування сифілісу і гонореї, раку і туберкульозу шкіри, псоріазу, червоного вовчака тощо.
1998 на південно-східному фасаді будинку встановлено гранітну меморіальну дошку дерматовенерологу, професору Київського медичного інституту І. Потоцькому, який працював тут у 1960–78.
Тепер Міський центр дерматовенерології лікарні, кафедра шкіряних та венеричних хвороб з курсом проблем СНІДу Національного медичного університету ім. О. Богомольця, в одноповерховому північно-західному крилі – відділ трансфузіології міської лікарні.
Література:
ДАК, ф. 16, оп. 465, спр. 4825; 125 лет Киевского медицинского института. – К., 1966; 150 лет Киевскому медицинскому институту. – К., 1991; Чернов В. Отчет о деятельности клинического детского отделения Университета св. Владимира при городской больнице Цесаревича Александра. – К., 1895.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 805 – 807.