Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Дегтярьов, Ірина Малакова

263. Миколи Набережного (св. Миколи Мірлікійського) церква, 1772–75 (архіт., мист.).

Вул. Г. Сковороди, 12. Стоїть окремо неподалік від Дніпра (звідси й назва), на розі з вул. Почайнинською, під кутом до наявної забудови.

Дерев’яна церква біля цього місця існувала, ймовірно, з 11 ст. Перша писемна згадка про неї (як Миколаївську) датується 1543. У 1677 згоріла, пізніше коштом київського війта Ф. Ждана було зведено новий дерев’яний храм. 1772 на протилежному боці вулиці арх. І. Григорович-Барський розпочав будівництво цегляної церкви в ім’я християнського святого Миколи Мірлікійського. 1811 церква постраждала від пожежі, пізніше відновлена зі збереженням первісного вигляду. 1837 розписана (худ. Синельник та ін.), 1852 живопис поновлено й дописано.

1971–72 проведено консервацію розписів під керівництвом І. Дорофієнко (бригада П. Редька). Пізніше, у 1970–80-х рр. фахівці Київської спеціальної науково-реставраційної виробничої майстерні Держбуду УРСР провели часткову консервацію і реставрацію стінопису, різьблення та живопису іконостаса (різьбярі М. Базько, Ю. Євлашевський, І. Криницький, позолотник В. Урванов, Р. Хоменко). Більшість ікон після розкриття набула первісного вигляду.

В 1990-х рр. на замовлення церковної громади художник-реставратор В. Подкопаєва відтворила чотири ікони празникового ряду в медальйонах центральної частини іконостаса: «Преображення», «Вхід до Єрусалима», «Стрітення», «Вознесіння». За фотографіями іконостаса, що збереглися, художники С. Баяндін та Ю. Гуденко виконали нові ікони замість втрачених: «Тайна вечеря», «Різдво Христове», «Хрещення Господнє», «Апостол Іоанн», «Апостол Лука». Ікони в медальйонах царських врат – композиції «Благовіщення» – виконав художник-реставратор В. Шевчук.

1985–90 за проектом архітекторів І. Малакової та Г. Церковняка здійснено реставрацію пам’ятки. У реставрації церкви брали участь також архітектори В. Отченашко, В. Шевченко (інститут «Укрпроектреставрація»).

Цегляна тинькована будівля має центричну композицію, складається з високого центрального об’єму зі слабо виявленим хрещатим планом, завершеного восьмигранним підбанником з півсферичною банею, непрозорим ліхтариком і маківкою.

Споруджена у стилі пізнього бароко.

Характерною особливістю пам’ятки є єдиний підбанник незвичної форми з арковою колонадою зі здвоєних колонок коринфського ордера. У чотирьох напівкруглих у плані конхах, що мають висоту 2/3 від висоти рамен центрального об’єму, розміщені вівтар та входи.

Наріжжя центрального об’єму підкреслено здвоєними пілястрами з витонченими коринфськими капітелями. З боку східного фасаду в наріжжя вбудовано невисокі, квадратні в плані камери – хрещальню та ризницю. Привертає увагу нерівномірність наявного архітектурного оздоблення фасадів: на конхах і підбаннику зберігся ошатний бароковий декор, вікна верхнього ярусу та фронтони мають обрамлення з більш стриманим профілюванням і слідами пізніших переробок. До західної конхи прилягав відкритий восьмигранний у плані ганок, який первісно мав вигляд шатра на восьми колонках (у 2-й пол. 19 ст. перероблений на закрите приміщення) – бабинець. Компактність і навіть деяке затиснення об’єму врівноважуються світлим, висотно розкритим підбанним простором. На невеликі хори ведуть кам’яні сходи у товщі стіни, що продовжуються на горище.

Настінний розпис в інтер’єрі храму, виконаний олійними фарбами по тиньку, здійснювався поетапно, неодноразово поновлювався й дописувався.

Первісний живопис кін. 18 ст. майже повністю знищено пожежею 1811, збереглися тільки незначні фрагменти на парусах бані, більшою мірою – у консі західної апсиди. У 1990-х рр. реставратори (бригада М. Романченка) виявили під пізнішими нашаруваннями у консі фрагменти композиції «Страшний суд», виконаної в м’якій лесирувальній живописній манері, близькій до розписів Свято-Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври. Ці фрагменти – яскравий зразок високої майстерності українських художників, імена яких невідомі.

Основну частину живописних композицій виконано в 19 ст. за два етапи.

На першому етапі живописних робіт – у 1830-х рр. – роботу проводила група київських майстрів під керівництвом живописця Синельника. У другому етапі – на поч. 1850-х рр. – брав участь худ. О. Сенчило-Стефановський. У стриманій академічній манері, властивій добі класицизму, зображено 12 апостолів у простінках між вікнами підбанника і чотирьох євангелістів на парусах; композиції на тему «Різдво Христове», «Вознесіння Господнє», «Перенесення мощей св. Миколи Мірлікійського» – у північній частині трансепта, сцени «Зняття з хреста», «Успіння Богородиці» і «Вознесіння Богородиці» – у південній частині трансепта. Всі композиції мають симетричну побудову, органічно вписуються у площину стіни. Образи персонажів тонко змодельовані світлотінню. Майстерно, у ніжній пастельній гамі виконано, зокрема, верхню частину композиції «Вознесіння Богородиці».

Проте всі розписи у багатьох місцях пошкоджено наступними записами (1882, 1887, 1898, 1915), виконаними, ймовірно, майстрами, які не завжди мали достатню професійну підготовку: з’явилося не властиве цим розписам поєднання відкритих, яскравих, часто контрасних кольорів тощо.

Грубі записи пізньої пори було розкрито реставраторами у 1980-х рр. (О. Лісаневич, П. Редько).

Вірогідно 1882, після того, як розширили двері між восьмигранним бабинцем і храмом, було написано обабіч отвору настінні композиції: з північного боку – постать преподобного Антонія Печерського, з південного – преподобного Феодосія Печерського.

Мабуть, одночасно з ними з’явилися композиції на чотирьох гранях бабинця на тему «Житіє св. Миколи Мірлікійського».

1914–15, під час перетирання тиньку, у вівтарі храму в натуралістичній манері трактування образів і просторового оточення виконано композиції: «Бог Отець», «Зішестя Святого Духа», «Воскресіння Христове», «Розмова Христа з мусульманином» та ін. У цей же період здійснено декоративне оздоблення незайнятих площин стін і склепінь орнаментальними прикрасами з тематичними медальйонами: «Св. Агнець», «Ковчег» та ін.

У 20 ст. виконано розписи, які не відзначаються високими художніми якостями: «Святий Дух» (на підбанному плафоні), «Притча про женців» (у консі західної апсиди) і «Бог Отець» (на стелі бабинця). Під розписом «Притча про женців» у 1990-х рр. розкрито композицію 18 ст. «Страшний суд».

Справжнім шедевром іконописного мистецтва є давня ікона «Св. Микола Мірлікійський», виконана темперними фарбами по дереву і датована дослідниками приблизно 1-ю пол. 17 ст. Вишуканість колористичного вирішення та лінійного ритму, особлива декоративність, увесь мажорний лад твору наближають його до найкращих зразків українського народного мистецтва.

Зберігся дерев’яний різьблений іконостас, виготовлений 1852 у формах пізнього класицизму.

Пам’ятка має велике містобудівне значення як історична архітектурна домінанта у панорамі Подолу.

1993 Київський фонд культури встановив у садибі церкви хрест з червоного граніту з дзвоном у прорізі на середохресті, оперезаний ланцюгом (арх. А. Ігнащенко). На чоловому боці хреста викарбувано присвяту тим, хто поклав життя на вівтар України.

Тепер – храм Української автокефальної православної церкви.

Література:

ЦДІАКУ, ф. 127, оп. 137, спр. 2; оп. 1009, спр. 53; ф. 193, оп. 2, спр. 303; Берлинский М. Краткое описание Киева, содержащее исторический перечень сего города. – СПб., 1820; Закревский Н. В. Описание Киева. – М., 1868: – Т. 2; Похилевич Л. Монастыри и церкви Киева. – К., 1865; Титов Ф. И. Киево-Подольские монастырские и приходские храмы сто лет назад. – К., 1914; Холостенко М. В. Іван Григорович-Барський – зодчий Києва XVIII ст. // Архітектура Рад. України. – 1940. – № 11; Шероцкий К. В. Киев: Путеводитель. – К., 1917.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 646 – 648.