Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Чорновіл на «задвірках»

Наталія Лебідь

Дата: 25.03.2009

Вочевидь, музеї – як люди. Мусять триматися один одного і допомагати. Хоча… Музею шістдесятництва дав добрячого копняка… Музей православної ікони. Принаймні над зачиненими тепер (і назавжди?) дверима одного з будинків на Межигірській – у Києві на Подолі – висить саме така вивіска. «Православна ікона». І все. (Та кажуть, що й це не надовго. Незабаром, мовляв, на Межигірській побудують багатоповерхівку, а пару старих будиночків зруйнують).

Приблизно рік тому «УМ» писала про те, як шістдесятників витискають рейдери. Якийсь час після наших публікацій Товариству політв’язнів та репресованих ще вдавалося зберігати свої позиції. Але незабаром довелося таки заповнювати ящики експонатами та забиратися геть. Микола Плахотнюк, «завсідник» брежнєвських таборів, розповів «УМ», що їхні скарби розсіяно по всьому Києву: частину взяла на зберігання одна школа та одна церква, частину – Музей Гончара, частину – Народний рух України, частину – самі шістдесятники.

Загалом їхній музей підпорядковано Музею історії Києва, на який вони і сердяться, і не сердяться. Сердяться, бо їхні «опікуни» не приділяють їм достатньо уваги. Але з іншого боку… Музей історії Києва бідує як не знати хто – з насидженого місця на вулиці Пилипа Орлика науковців кілька років тому назад прогнав… Верховний Суд, який претендує на колишнє музейне приміщення.

Тож коли шістдесятники вирішили організувати фотоекспозицію до десятих роковин загибелі В’ячеслава Чорновола, вони зіткнулися з проблемою відсутності виставкової площі. Добре, що світлини тимчасово прихистив Музей гетьманства. «Ми раді, що ця виставка перебуває в нас, – сказала «УМ» директорка музею Галина Ярова, – проте це ненадовго. У нас уже є черга на цей зал. Приміщення, як бачите, і так невелике».

«Ми не могли зробити виставку з фотографій самого лише Чорновола, – прокоментувала для нас сестра В’ячеслава Максимовича Валентина. – Це його однодумці. Про кожну людину, чиє фото тут, Чорновіл щось сказав. Кожна людина зафіксована в його листах, у споминах…». Фотографії частково прибули з Америки – з колекції Надії Світличної, яка нині проживає у Сполучених Штатах.

Емігруючи за кордон, відома правозахисниця тримала дозвіл на вивезення тільки сімейних архівів, але примудрилася також узяти із собою пам’ять про найближчих друзів та соратників. Решта експозиції складена з умісту тих самих коробок, в яке похапцем поскидав своє добро Музей шістдесятництва. Валентина Чорновіл та Микола Плахотнюк казали «УМ», як кілька днів і ночей поспіль монтували фотовиставку.

Мабуть, коли руки зайняті, голови не надто ламають над тим, як так сталося, що в незалежній Україні сподвижники Чорновола мало не «Христа ради» просять пустити їх бодай у якийсь музей… І не знаходять відповіді на це питання. Як і вдячності за свої зусилля.

Джерело: “Україна молода”