Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Григорій Логвин

Кирилівський монастир, 12 – 19 ст.

(архіт., іст., мист.).

Вул. Фрунзе, 103.

В урочищі Дорогожичі (Дорожичі), на узгір’ї. Завдяки такому розташуванню відігравав активну роль у силуеті північної частини міста. Тепер перебуває в оточенні багатоповерхових житлових будинків. У період міжусобних війн за Київ Дорожичі контролювали з півночі підступи до міста. Тут проходили шляхи до Вишгорода і далі до Чернігова, Новгорода, Полоцька, Смоленська. Чернігівські князі Ольговичі, які вели тривалу боротьбу за київський великокнязівський стіл, заснували тут свій родовий монастир за великого князя Всеволода (Кирила) II Ольговича (князював у 1139 – 46 рр.). Про первісні споруди ансамблю відомостей немає. Вірогідно, келії, огорожа та інші будівлі були дерев’яними. Першою мурованою спорудою була Кирилівська церква, зведена у 12 ст. Ансамбль постраждав під час монголо-татарського нашестя (збереглася тільки церква у поганому стані). Відродження монастиря було розпочато на поч. 17 ст. з ініціативи київського [воєводи] князя Костянтина Острозького, який у 1605 р. викликав з Острога ігумена Василя (Красовського).

У 1605 – 14 рр. в монастирі велися відбудовні роботи. Тоді саме було зведено дерев’яні келії, огорожу і трапезну (не збереглася). У 1687 – 97 рр. за ігумена Інокентія (Монастирського) ремонтні роботи продовжувалися. Після пожежі 1734 р. у монастирі до 1760 р. знову велися відбудовні роботи під керівництвом і за проектом арх. І. Григоровича-Барського. Було відновлено Кирилівську церкву, споруджено надбрамну церкву Богородиці з дзвіницею на третьому ярусі (не збереглася), мури з чотирма наріжними вежами (збереглися південно-західна вежа та фрагмент мурів завдовжки бл.15 м). Внаслідок проведених робіт ансамбль набув рис українського бароко. У 1786 р. за наказом Катерини II монастир було ліквідовано, його споруди разом із церквою передано лікарні для душевнохворих. У Кирилівській церкві зберігся монументальний живопис 12, 17, 19 ст. високої мистецької цінності. У 19 – 20 ст. для потреб лікарні споруджено декілька нових корпусів.

У 1929 р. Кирилівська церква була оголошена історико-культурним заповідником. У 1937 р. знесено частину монастирського муру і надбрамну церкву з дзвіницею. Тепер ансамбль споруд монастиря перебуває у складі Національного заповідника “Софія Київська”.

ЦДІАУ, ф. 888, оп. 1, спр. 2;

Азлецкий Т. Троицкая церковь бывшего Киево-Кирилловского монастыря // Киевские епархиальные ведомости. – 1873. – № 6, отд. 2; № 7, отд. 2;

Айналов Д., Редин Е. Древние памятники искусства Киева: Софийский собор, Златоверхо-Михайловский и Кирилловский монастыри. – X., 1899;

Антонов В. Г. Киево-Кирилловская Троицкая церковь // Труды III Археологического съезда. – К., 1878. – Т. II;

Асєєв Ю. С. Архітектура Кирилівського заповідника // Архітектурні пам’ятники. – К., 1950;

Добровольский Л. Летописный Дорогожич // Воен. – ист. вестник. – 1913. – № 4;

Ернст Ф. I. Григорович-Барський – київський архітектор // Куранти. – К., 1918;

Зуммер В. Кирилівський заповідник // Всесвіт. – 1929. – № 8;

Його ж. Врубель в Кирилівській церкві // Зб. іст.-філол. відділу ВУАН. – 1927. – № 51;

Історія українського мистецтва. – К., 1966. – Т. 1;

Кондаков Н., Толстой Л. Русские древности в памятниках искусства. – СПб., 1891;

Логвин Г. Н. Киев. – М., 1982;

Його ж. Украина и Молдавия: справочник-путеводитель. – М.; Лейпциг, 1982;

Нариси історії архітектури Української РСР (дожовтневий період). – К., 1957;

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1;

Рыбаков Б. А. Древняя Русь: Сказания. Былины. Летописи. – М., 1968;

Силин О. Перший головний архітектор Києва // Укр. іст. журнал. – 1974. – № 8;

Фундуклей И. Обозрение Киева в отношении к древностям. – К., 1847;

Холостенко Н. В. Новые данные о Кирилловской церкви в Киеве // Памятники культуры: Исследования и реставрация: В 2 т. – М., 1960;

Його ж. I. Григорович-Барський – зодчий Києва 18 ст. // Архітектура Рад. України. – 1940. – № 11.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 459 – 460.