Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Олександр Кучерук

518.3. Житловий будинок 2-ї пол. 19 ст., в якому містився Український генеральний військовий штаб Армії УНР, проживали Горські А. О. і О. В., Зарецький В. І., Рогач І. А. (архіт., іст.).

Вул. Терещенківська, 25/10, на розі з вул. Л. Толстого. Має спільний з суміжним будинком № 23 – 25/10. На червоних лініях забудови вулиць.

Зведений 1879 за проектом інж. М. Максимовича, 1899 надбудований одним поверхом із збереженням стилю опорядження фасадів за проектом інж. Л. Городецького. Використовувався як житловий з торговельними приміщеннями. У 1970-х рр. реконструйований, з боку подвір’я надбудовано мансарду.

Триповерховий з боку вул. Терещенківської, чотириповерховий з боку вул. Л. Толстого, з підвалом, цегляний, у плані Г-подібний. Планування коридорного типу з двобічним розташуванням приміщень та входами з боку двору. Перекриття пласкі, залізобетонні. Дах вальмовий, бляшаний. Вирішений у цегляному стилі з елементами російської архітектури 16 – 17 ст.

Вуличні фасади оформлені рівнозначно. Роль композиційного акценту відіграє зрізане наріжжя з еркером другого поверху та вінцевим аттиком з кілеподібним завершенням вище півциркульного віконця. Еркер над віконцем спирається на з’єднані лучковою перемичкою ступінчасті кронштейни та завершується рядком з кілеподібних кокошників. Ярусна архітектоніка фасадів підкреслена міжповерховими гуртами і карнизами. Цоколь та нижній поверх з боку вул. Л. Толстого мають гладенькі стіни з прямокутними прорізами. Перший (з боку вул. Терещенківської) та другий (з боку вул. Л. Толстого) поверхи декоровано дощаним рустом поміж лучковими вікнами. В центрі фасаду з боку вул. Терещенківської – півциркульне вікно з рустованим архівольтом (вірогідно, зроблено на місці первісного отвору входу).

Найпишніше оздоблені другий – третій поверхи відзначаються розвиненим обрамленням прямокутних вікон, утвореним з муфтованих напівколонок, трикутних сандриків з довгими раменами та фігурних підвіконних фартушків. Площинне оздоблення верхнього поверху складається з фільончастих лопаток, контурних лиштв прямокутних вікон, широкого аркатурного фриза та зубчиків під вінцевим карнизом.

Споруда акцентує ріг історичної забудови вулиць.

У листопаді 1917 – квітні 1918 (з перервою) в будинку містився Український генеральний військовий штаб Армії УНР, утворений 29 листопада 1917. Складався з двох відділів – генеральних квартирмейстерств – оперативного й організації армії.

До лютого 1918 Генштаб очолював Бобровський Борис Павлович (1868 – 1918) – генерал-майор російської армії, генерал-поручик Армії УНР; випускник Полтавського кадетського корпусу (1885), Першого Павловського військового училища (1886), Імператорської військової академії у Санкт-Петербурзі (1893), начальник штабу Двінського військового округу під час 1-ї світової війни, організатор і керівник Української військової громади в Двінську (1917).

Керував розробкою проекту організації Армії УНР, її структури, законів про постійне військо, його статутів, одностроїв та ін. Під час захоплення Києва більшовицьким військом на чолі з М. Муравйовим на початку лютого потрапив у полон, розстріляний.

У березні – квітні 1918 начальником Генштабу був Сливинський Олександр Володимирович (1886 – 1956) – військовий, громадський діяч; старший ад’ютант штабу 3-ї кінної дивізії (1915), штабу 39-го армійського корпусу (1916), штаб-офіцер штабу командувача Румунського фронту (1917), підполковник російської армії, учасник українізації російських частин на фронті, делегат І і ІІ Всеукраїнських військових з’їздів, член Українського військового генерального комітету (1917), заступник начальника Українського генерального військового штабу (з листопада 1917), полковник Армії УНР, начальник Генерального штабу Армії Української Держави (1918). Емігрував.

На посаді заступника начальника Генштабу розробив план організації української регулярної армії з кадрів частин Південно-Західного та Румунського фронтів, які перебували на території України. На посаді начальника Генштабу здійснив його реорганізацію, продовжив роботу зі створення регулярної української армії.

У жовтні – грудні 1941 у квартирі № 3 будинку жив Рогач Іван Андрійович (1913 – 42) – журналіст, учасник молодіжного руху в Прикарпатській Україні, редактор єдиної щоденної української газети в Закарпатті «Нова свобода» (1938), особистий секретар прем’єр-міністра Карпатської України А. Волошина (1938 – 39). Член Організації українських націоналістів, з похідними групами якої прибув у Наддніпрянську Україну. У вересні – листопаді 1941 редагував щоденну газету «Українське слово», редакція якої містилася на сучасній вул. Воровського, 24 (див. ст. 75.11).

12 грудня заарештований гестапо з іншими співробітниками газети, 21 лютого 1942 розстріляний в Бабиному Яру разом з іншими учасниками націоналістичного підпілля.

З кін. 1943 (або поч. 1944) до 1953 у квартирі № 6 на третьому поверсі проживав Горський Олександр Валентинович (1898 – 1983) – один з організаторів вітчизняного кіновиробництва. У ці роки – директор Київської кіностудії художніх фільмів, у 1953 – 61 – Одеської кіностудії.

Тут мешкала до кінця життя разом з рідними Горська Алла Олександрівна (1929 – 70) – художниця, громадська діячка. У роки проживання в цьому будинку закінчила Республіканську середню художню школу, 1954 – Київський художній інститут (учениця С. Григор’єва). Автор багатьох станкових художніх творів: «Прип’ять», «Абетка», «Хліб» (усі – 1960-і рр.), малюнків: «Автопортрет» (1961), «Мати» (1963), «Село» (1962 – 63), портретів А. Петрицького, В. Симоненка, Т. Шевченка та ін. 1964 виконала вітраж у фойє Київського університету «Шевченко. Мати» (у співавт.), який був відразу знищене за розпорядженням університетського керівництва з «ідеологічних» міркувань.

1952 одружилася з Зарецьким Віктором Івановичем (1925 – 90) – художником, громадським діячем. 1953 закінчив Київський художній інститут (учень С. Григор’єва). Автор картин «Шахтарі. Зміна» (1956), «Спекотний день» (1957), «Дівчата» (1962), «Оля» (1969), декоративного оздоблення середньої школи № 5 у Донецьку (1965 – 66, у співавт.). Як художникимонументалісти А. Горська і В. Зарецький працювали разом над створенням мозаїчного панно «Прапор Перемоги» в Краснодонському меморіалі «Молода гвардія» (1968 – 70, у співавт.), мозаїчної композиції на фасаді ресторану «Вітряк» (1967).

Громадська діяльність А. Горської відіграла значну роль у формуванні нової генерації українських інтелектуалів. Разом з І. Світличним, В. Симоненком, В. Стусом та іншими стала одним з організаторів і активним членом Клубу творчої молоді – культурно-мистецького осередку, що діяв у Києві в 1962 – 64. З цим клубом пов’язані біографії багатьох сучасних діячів національної культури. Деякий час його очолював В. Зарецький, не раз члени клубу збиралися у цій квартирі. При клубі діяли театральна студія, де А. Горська очолювала сценографічну майстерню.

Художниця та її оточення обстоювали у суспільному житті погляди, незалежні від офіційних, брали участь у акціях протесту проти політичних репресій, морально й матеріально підтримували політв’язнів та членів їхніх родин. Через це А. Горська зазнавала переслідувань з боку радянських державних органів. Двічі її було виключено зі Спілки художників України. 28 листопада 1970 А. Горська трагічно загинула у Василькові за нез’ясованих обставин. Похована на Берковецькому цвинтарі у Києві.

Після від’їзду О. Горського до Одеси за подружжям залишилася частина квартири – дві кімнати (тепер реконструйовані), звернені в бік парку ім. Т. Шевченка. Вони мали також окрему майстерню на вул. Академіка Філатова, 10. В. Зарецький мешкав пізніше на вул. Воровського, 14, квартира № 16.

27 листопада 1995 на фасаді будинку з боку вул. Терещенківської встановлено меморіальну дошку з габро з бронзовим барельєфним портретом А. Горської (ск. Б. Довгань, арх. Ф. Юр’єв).

Тепер будівлі № 23 – 25/10 займають районна дитяча клінічна лікарня № 6, кафедра педіатрії Національного медичного інституту ім. О. Богомольця, у цокольному поверсі № 25/10 з боку вул. Л. Толстого – аптека.

Література:

Там само, ф. 163, оп. 41, спр. 1750; Верстюк В. Ф., Осташко Т. С. Діячі Української Центральної Ради. – К., 1998; Зарецький О. Моя мати – Алла Горська // Алла Горська: Червона тінь калини. Листи, спогади, статті. – К., 1996; Мистецтво України: Біогр. довідник. – К., 1997; Науменко К. Є. Бобровський Б. П. // Енциклопедія історії України. – К., 2003. – Т. 1; Самчук У. На коні вороному. – Вінніпег, 1975; Середа М. На вулицях Києва з 30 січня до 8 лютого 1918 р. // Календар «Червоної калини» на 1938 р. – Львів, 1937.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1584 – 1586.