Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Марія Гончаренко, Лариса Шевченко

518.7. Житловий будинок 1934, в якому проживали відомі письменники, вчені, державні, політичні діячі (архіт., іст., мист.).

Вул. Терещенківська, 5. На червоній лінії забудови. Зведений за проектом арх. С. Григор’єва у стилі пізній конструктивізм.

Чотириповерховий з підвалами, цегляний, тинькований, у плані прямокутний. Складається з двох секцій, в яких запроектовано дво-, три-, чотирикімнатні квартири, що відзначаються раціональністю планування. Застосовано конструктивну систему поздовжніх стін із пласкими перекриттями. Дах чотирисхилий, вальмовий, бляшаний. Симетричну композицію чолового і тильного фасадів визначено планувальною структурою: об’єм сходових кліток з вертикальним заскленням разом з суміжними одновіконними пряслами оформлено як ризаліти, до яких з одного боку прилягають невеликі кутові балкони, а в середній частині фасаду довгий балкон четвертого поверху.

Форма різних за пропорціями вікон і дверей прямокутна. Оздоблення чолового фасаду має графічний характер: білим кольором прокреслено рустування першого поверху та об’ємів сходових кліток, рамкове облямування прорізів з другого по четвертий поверх, декоративні архівольти над входами. Суто лінійне оздоблення доповнюють побілені підвіконні вставки з рослинним орнаментом на третьому і четвертому поверхах, декоративне панно на фризі центральної частини фасаду (ск. М. Гельман).

Споруда – цікавий зразок архітектурного вирішення житлового будинку в класицизуючих формах з характерною для 1930-х рр. монументалізацією образу.

У будинку проживали відомі письменники, вчені, державні, політичні діячі.

1944 – 83 у квартирі № 5 на третьому поверсі – Бажан Микола Платонович (1904 – 83) – поет, літературознавець, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР (з 1964), заслужений діяч науки УРСР (з 1966), Герой Соціалістичної Праці (1974), державний, громадський діяч. У 1943 – 48 – заступник голови Ради Міністрів УРСР, 1953 – 59 – голова правління Спілки письменників України, 1958 – 83 – головний редактор Української Радянської Енциклопедії (з 1988 УРЕ носить ім’я М. Бажана; тепер Всекраїнське державне спеціалізоване видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана; міститься на вул. Б. Хмельницького, 51-а). 1959 – 66 – віце-президент Європейської спільності письменників. Обирався також членом ЦК КПУ, депутатом Верховних Рад УРСР і СРСР, секретарем правління Спілки письменників України.

Під час проживання у цьому будинку випустив ряд поетичних збірок: «В дні війни», цикл «Київські етюди» (1945), «Англійські враження» (1948), «Біля Спаської вежі» (1952), «Міцкевич в Одесі» (1957), «Італійські зустрічі» (1961), «Чотири розповіді про надію» (1967), «Уманські спогади» (1972); «Карби», цикл «Нічні концерти» (1978); поеми «Політ крізь бурю» (1964), «Нічні роздуми старого майстра» (1976); книгу «Думи і спогади» (1982) та ін. Перекладав українською мовою поетичні твори грузинських, російських, польських та інших авторів; написав ряд публіцистичних і літературно-критичних книжок, спогадів про багатьох діячів культури.

З ініціативи та під науковим керівництвом М. Бажана було підготовлено і видано Українську Радянську енциклопедію у 17-ти (1959 – 65) та у 12-ти (1977 – 85) томах, «Історію українського мистецтва» (1966 – 68, т. 1 – 6), «Енциклопедію кібернетики» (1973, т. 1 – 2), «Шевченківський словник» (1978, т. 1 – 2) тощо. Відзначений Державними преміями СРСР (1946, 1949) і УРСР (1971), Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1965), Ленінською премією (1982).

Похований на Байковому цвинтарі.

Раніше мешкав у Києві на сучасних вулицях Б. Хмельницького, 94 (1921 – 24) і 68 (1934 – 39); Хрещатику, 58 (1924 – 25); Великій Житомирській, 40/2 (1929 – 30); Шовковичній, 19 (1939 – 41).

1990 – 96 у квартирі діяв меморіальний музей М. Бажана на громадських засадах, очолюваний вдовою поета Н. Бажан (померла 1996), яка заповіла колекції державі. Тепер меморіальний музей-квартира – у складі Національного музею літератури України.

В липні 1957 – грудні 1974 в квартирі № 1 на першому поверсі – Білодід Іван Костянтинович (1906 – 81) – мовознавець, акад. АН УРСР (з 1957) та АН СРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1966). У цей час займав посади міністра освіти УРСР (1957 – 62), директора Інституту мовознавства ім. О. Потебні АН УРСР (з 1961, працював у ньому з 1946). В 1963 – 78 – віцепрезидент АН УРСР, 1964 – 81 – голова Українського комітету славістів. Відзначений Державною премією УРСР (1971).

Раніше мешкав на вул. Володимирській, 61/11, звідси переїхав на сучасну вул. О. Гончара, 41.

1973 – 88 у квартирі № 9 – Большак Василь Григорович (1922 – 88) – письменник, журналіст, член Спілки письменників України (з 1957). У 1972 – 79 – голова Держкіно УРСР, 1979 – 85 – головний редактор журналу «Український театр». В роки проживання у цьому будинку написав романи та повісті: «Геліос – бог сонця» (1974), «Не журіться, професоре» (1978), «Не проспати роси» (1982), «Осінь пахне медами» (1981), «Солодка нива» (1984), «Законна дружина» (1986) та ін. Окремі твори письменника перекладені російською, литовською, німецькою мовами.

Похований на Байковому цвинтарі.

1934 – 38 у квартирі № 5 на третьому поверсі – Сухомлин Кирило Васильович (1886 – 1938) – державний, політичний діяч. З лютого 1932 – заступник голови Раднаркому УСРР, одночасно з лютого 1933 – голова ЦК КП(б)У, з липня 1935 – голова Держплану УСРР, нарком місцевої промисловості УСРР, у 1930 – 37 – член Політбюро ЦК КП(б)У. Репресований.

1944 – 67 у квартирі № 3 на другому поверсі – Тичина Павло Григорович (1891 – 1967) – поет, літературознавець, мовознавець, акад. ВУАН (з 1929), Герой Соціалістичної Праці (1967), державний, громадський діяч. У роки проживання у цьому будинку міністр освіти УРСР (1943 – 48), голова Верховної Ради УРСР (1953 – 59). Обирався членом ЦК КПУ, депутатом Верховної Ради СРСР. У цей час видав ряд поетичних збірок: «І рости, і діяти» (1949), «Могутність нам дана» (1953), «Ми – свідомість людства» (1957), «Зростай, пречудовий світе» (1960), «Срібної ночі» (1964); книжки для дітей, зокрема «Дударик» (1950); спогади про діячів української культури. Був членом редколегії повних видань музичних творів В. Косенка, К. Стеценка (1950 – 60).

Працював у галузі художнього перекладу, опублікував низку літературознавчих, мовознавчих, публіцистичних праць. Відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1962). Похований на Байковому цвинтарі.

Раніше мешкав у Києві на сучасних вулицях Горького, 107 і Б. Хмельницького, 68.

Згідно з постановою Ради Міністрів, у січні 1980 тут відкрито літературно-меморіальний музей-квартиру П. Тичини, в якій відтворено меморіальні кабінет, бібліотеку, вітальню, спальню.

1980 – 88 у квартирі № 4 на другому поверсі – Турчак Стефан Васильович (1938 – 88) – диригент, народний артист СРСР (з 1977), Герой Соціалістичної Праці (1988). У ці роки головний диригент Київського державного академічного театру опери та балету УРСР ім. Т. Шевченка (1977 – 88), професор Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського (з 1986). Перший постановник балетів «Ольга» (1982) і «Прометей» (1986) Є. Станковича. Похований на Байковому цвинтарі. 1994 у Києві засновано Національний конкурс диригентів ім. С. Турчака.

1936 – 40 у квартирі № 6 на третьому поверсі – Шліхтер Олександр Григорович (1868 – 1940) – державний, політичний діяч, економіст, акад. ВУАН (з 1929). У ці роки – віце-президент ВУАН – АН УРСР (1931 – 38), голова Ради з вивчення продуктивних сил України АН УРСР (з 1934). Обирався членом ЦК КП(б)У і Президії ВУЦВК, кандидатом у члени Політбюро ЦК КП(б)У.

Досліджував історію революційного руху, проблеми народного господарства України, зокрема питання використання енергетики, мінеральноси-ровинної бази тощо. Похований на Байковому цвинтарі. 1972 Президією АН УРСР засновано премію ім. О. Шліхтера.

На фасаді будинку встановлено меморіальні дошки: 1959 – біла мармурова – О. Шліхтеру (арх. І. Шмульсон); 1971 – бронзова з барельєфним портретом П. Тичини (ск. А. Фуженко, арх. Т. Довженко); 1984 – бронзова з барельєфним портретом М. Бажана (ск. І. Макогон, арх. О. Стукалов); 1989 – бронзова з барельєфним портретом К. Сухомлина (ск. В. Проскуров, арх. Г. Урсатий); 1994 – бронзова з рельєфним зображенням ліри і нотного стану – С. Турчаку (ск. В. Сівко).

Література:

Адельгейм Є. Микола Бажан. – К., 1974; Блюдо И. Д. Литературно-мемориальний музей-квартира П. Г. Тычины в Киеве: Крат. путеводитель. – К., 1982; Вирнык Д. Ф. Александр Григорьевич Шлихтер. – К., 1979; Гіляров С. О. Два роки столичної архітектури // Соц. Київ. – 1937. – № 2; Голубєва З. С. Микола Бажан: Нарис творчості. – К., І984; Костенко Н. В. Микола Бажан: Життя. Творчість. Особливості віршостилістики: Монографія. – К., 2004; Митці України: Енцикл. довідник. – К., 1992.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1587 – 1589.