Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Св.Борис і Гліб. Ікона кін.13 ст.

Св.Борис і Гліб. Ікона кін.13 ст.

У XII, а можливо ще в XI столітті в Києві з’являються ікони з зображенням давньоруських князів – Бориса й Гліба. Канонізація Бориса й Гліба, перших руських «святих», була актом історичного значення. Появі місцевих «святих» Ярослав Мудрий, а згодом Володимир Мономах надавали особливого значення. Ці місцеві культи мали стверджувати міжнародний авторитет руської держави і вселяти народним масам віру в «божественність» князівського роду та феодальної влади. За свідченням «Сказання про Бориса і Гліба», ікони з їхнім зображенням за наказом князя Ярослава було поставлено при вході до усипальні. Зображення Бориса й Гліба у вигляді воїнів ми знаходимо й на фресках київської Кирилівської церкви.

До кінця XIII – початку XIV століття належить ікона «Борис і Гліб» (іл. 268) з новгородської Знаменської церкви Сава-Вишерського монастиря, що зберігається нині в Київському державному музеї російського мистецтва [Н.Н.Черногубов. Икона «Борис и Глеб» в Киевском музее русского искусства. – У кн.: Древнерусское искусство XV – начала XVI веков, М., 1963, стор. 285 – 289]. Ця ікона також тісно пов’язана з популярною легендою та літературним портретом, створеним «Сказанням про Бориса і Гліба».

Ікона вважається твором новгородської школи. Але дослідження М. М. Черногубова, який довів історичну конкретність усіх атрибутів у ній, дає право вважати її безпосередньою копією київського першоджерела. Ікона зображає київських князів такими, якими живописали їх сучасники. Художник ретельно і правдиво зобразив одяг князів. У руках Бориса й Гліба мечі – символ князівської влади. Одягнені вони в каптани і киреї – корзно, на головах у них – характерні шапки, облямовані хутром. Одяг навіть у деталях подано так, як у мініатюрах XI століття, де намальовано князів.

В іконі «Борис і Гліб» тенденція до декоративної імпозантності образів виявилась у своєрідних прийомах іконного письма, які на межі XII – XIII століть витісняють монументальне трактування образів, властиве раннім пам’яткам. Якщо рисунок багато в чому має ще риси традиційності, то в живопису ликів помітно каліграфічність прийому в застосуванні білильних движків. Постаті гранично сплощуються, зовсім зникають складки на тканинах, їхні злами. Звідси – нерухомість фігур і скованість постатей, одягнених у пряме, немовби жорстке вбрання, у якому ритм вертикальних ліній і чергування кольорів набувають особливого значення.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 336, репродукція на с. 333.