2008 р. Турецькі могили на землі Роксолани
Іван Фаріон
Дата: 05.11.2008
У селі Лопушні, що за десяток кілометрів від Рогатина, є три цвинтарі: український, німецький, турецький. Останній – не просто кладовище, а пантеон з полірованого ракушняку, граніту і мармуру. За кошти турецького уряду його майже завершили опоряджувати місцеві будівельники. Цей цвинтар – останній пристанок приблизно двох сотень із багатьох тисяч вояків османської держави, що полягли на галицьких теренах у роки Першої світової.
Місцеві жителі в основному є переселенцями з Польщі, яких по останній війні примусом переселили з Лемківщини (під час сумнозвісної операції «Вісла»). Відтак вони мало що знають про історію турецьких могил, які виросли на тутешніх пагорбах на початку минулого століття. Більше розкажуть архіви. Вони свідчать, що у цих краях з серпня 1916-го по серпень 1917 року турецькі військові частини на боці Австро-Угорської імперії воювали проти царської Росії.
Стамбул скерував тоді на Галичину 40-тисячний корпус під командуванням генерала Севата Чобанлі. До з’єднання входило два артилерійські, шість піхотних полків, два ескадрони кавалерії, а також два кулеметні, саперний і зв’язковий підрозділи. Якраз поблизу Лопушньої дислокувалася 20-та дивізія, тут розміщувався штаб турецького війська.
За свідченням дослідників нашої минувшини, фронтовими сусідами турецьких легіонерів були українські січові стрільці, які тримали оборону неподалік Бережан. В окопах між представниками двох народів, які не одне століття ворогували, зав’язалися напрочуд теплі приятельські стосунки. Символічно, що сталося це на землі, звідки походить знаменита Роксолана, українська полонянка, дружина османського султана Сулеймана IІ Пишного. «Усусуси» згодом не раз згадували, як відважно воювали турецькі солдати, як по-європейськи поводилися вони у побуті…
У тих військових круговертях на Галичині полягло кілька тисяч мусульман. На Рогатинщині їхні цвинтарі є ще й у Верхній Липиці, на хуторі Малинівці, у селі Бабинцях, Пукові, а також у сусідньому з Лопушньою селі Гутиську (Тернопільська область). Радянська влада рівняла чужинські могили із землею, щоби піддати їх забуттю. Студент Михайло Якимів з Лопушньої пригадує з дитинства, як на зруйнованому турецькому цвинтарі паслися корови.
Лише в останні роки взялися за його впорядкування. До Лопушньої з архівними паперами приїжджав з Києва турецький консул, вів переговори з місцевою владою. Згодом знайшли підрядників, які взялися за спорудження меморіального комплексу. В центрі його встановили чотиригранну колону-меч і реставровану після радянських куль стелу із мусульманською зіркою та півмісяцем. Зроблено під’їзд, огорожу, встановлено два флагштоки, незабаром обладнають освітлення…
– Мене вражає, з якою шанобою ставляться турки до пам’яті про своїх предків, – розповідає кореспонденту «ВЗ» Петро Замрозевич, один з тих, хто відновлював мусульманський цвинтар у Лопушні. – Одного тільки бетону привезли сюди 300 «міксерів». А скільки коштів потратили на дорогі оздоблювальні матеріали! Гадаю, обійшлося будівництво не менш як у мільйон доларів. От якби і ми так уміли шанувати своїх героїв…
Інший житель Лопушньої, залізничник Іван Вовк, уточнює, що у його селі поховано рядових турецьких вояків, у Верхній Липиці – середній командний склад, а у Гутиську – полковників. Пан Іван каже, що його односельці толерантно сприймають сусідство християнської і мусульманської святинь. Солдати всюди є солдатами…
– Мертві не посваряться, – додає Василь Молодцяк, якому доручено наглядати за турецьким цвинтарем. Пан Василь каже, що наступного року із Стамбула поновлять фінансування і завершать будувати меморіал.
Джерело: “Високий Замок”