Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Національний музей у Львові не може пояснити зникнення старожитностей

Марта Гартен

27 Жов 2011

У Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького триває внутрішнє службове розслідування факту нестачі 157 одиниць зберігання із фондів відділу народного мистецтва, розташованих у палацовому корпусі на вул. Драгоманова, 42.

Упродовж учорашнього дня генеральному директору Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігорю Кожану довелося безперестанку давати коментарі журналістам різних видань, які довідалися із публікації ЗІКу про зникнення з музею великої кількості фондових творів. Однак більше інформації, ніж підтвердження факту пропажі гуцульських старожитностей, він не мав.

«Ми вболіваємо за кожен без винятку експонат. У музею є все для того, аби гідно зберігати художні твори: є штат з належною освітою, досвідом та оплатою, є відремонтовані фондові приміщення із обладнанням для клімат-контролю та підтримання вологісно-температурного режиму, є сигналізація і пост державної охорони, встановлені камери відео-нагляду. Усе є, а експонати чомусь пропадають! І коли трапляються такі випадки, мені соромно дивитися в очі людям, які із меценатською жертовністю дарують музею цінні твори, повертають із-за кордону те, що належить нашій збірці, а ми не можемо захистити національне надбання.

Важко пояснити, яким чином могла зникнути така кількість фондових творів, із яких 148 – це гуцульські кахлі відомих майстрів. За обсягом це великий вантаж, що його не винесеш повз охорону в руках чи під одягом, – це хіба вантажівкою вивозили. Таку кількість кахлів перемістити непомітно не можна, зрештою, як і не зауважувати довший час її відсутності та не повідомляти про це! Бо таке ставлення підриває довіру в колективі», – із гіркотою говорить Ігор Кожан, пояснюючи, що за збереженість фонду художньої кераміки відповідає заввідділом народного мистецтва Євгенія Дзядик.

Євгенія Дзядик 4 та 18 жовтня ц.р. написала дирекції пояснювальні, а 20 жовтня – доповідну записки, де виклала свою думку на факт пропажі експонатів. Але й вона також не може дати пояснення, у який спосіб і коли сталася крадіжка. Однак Євгенія Дзядик заперечує, що нестачу встановила планова звірка.

«Насправді те, що хтось занадився до фондів, я виявила іще перед звіркою. Півроку я живу, як у страшному сні, із жахливими муками, не ймучи віри, що таке можливе, і що то хтось зміг зробити. Переживаю сильно. Об’їздила всю Львівщину у пошуках: може, хтось використав ті кахлі в інтер’єрі якогось кафе, але то все новітня кераміка, яку виготовляють студенти.

Можливо, моя помилка в тому, що я не одразу заявила про свої підозри, але я до кінця не вірила в це, поки не переконалася остаточно. Тоді вже поставила до відома директора. Нічого не приховувала, хоч це для мене важкий удар. За тиждень звірка наявності підтвердила, що бракує кахлів та інших речей. Якщо я винна як матеріально-відповідальна особа, то нехай мене карають, але перед Богом і засновником нашого музею митрополитом Андреєм я душею чиста», – не стримуючи сліз, каже Євгенія Дзядик, яка віддала 40 років музейній роботі і указом Президента України Віктора Ющенка відзначена орденом княгині Ольги III ступеня за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки і високий професіоналізм.

«Дивно, що вона півроку боялася говорити про це, але про таке ніколи не можна мовчати, – доповідати треба без зволікань! Шкода, що стільки часу втрачено!», – розпачає головний охоронець фондів Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Данута Посацька, котра під розписку у спеціальному журналі інструктує наукових співробітників і стверджує, що не знати про чітку послідовність доповідання про надзвичайні ситуації ніхто в музеї не може, рівно ж як і не дотримуватися цих інструкцій, бо це загрожує їм дисциплінарними стягненнями.

Нехай там як, але генеральний директор музею 3 жовтня ц.р. видав наказ за №44, у якому доручав провести звірку фондової групи кераміки у терміни від 5 до 13 жовтня, для чого створити комісію у складі Данути Посацької як голови комісії, а також членів комісії – Н.Олейнюк, Є. Дзядик, Н. Козак. Н. Бурої. Згідно із цим наказом комісія мала до 14 жовтня подати Акт звірки на затвердження.

«Про звірку всі знали заздалегідь, бо вона була передбаченою у планах роботи музею 2011 року. По групі кераміки – це вже четверта звірка. Загалом фонди відділу народного мистецтва поділяються на сім груп: скло; розписи витинанки; тканини, килими і одяг; вишивки; писанки; кераміка; дерево, метал, шкіра. Зазвичай у наших великих фондах звірки відбуваються кожні 5 років, хоч можуть відтерміновуватися, скажімо, у зв’язку із ремонтом абощо. Але тоді ми часу не дармуємо і беремося звіряти якісь інші фонди.

Завідувачі відділами розуміють важливість звірок, бо хочуть самі знати реальний стан справ. Окрім облікових моментів, акт звірки окремим додатком відзначає, які твори потребують консервації і реставрації, тобто звірка дає як кількісні так і якісні показники, що стосуються контролю стану збереженості.

До участі у комісії для звірки фондових експонатів художньої кераміки я запросила тих працівників музею, які ще не знали докладно цього напрочуд цікавого фонду, що налічує близько 22 тис. одиниць зберігання. Але у присутності адміністрації Євгенія Михайлівна оголосила про доповідну щодо виявлення браку кахлів. Тоді чомусь тільки про кахлі йшлося, хоч невдовзі з’ясували, що бракує трьох експозиційних мисок, свічника, баклажки, плесканок.

Звірка тривала від 5 до 13 жовтня. 14 жовтня комісія склала Акт звірки наявності предметів фондової групи зберігання «Народне мистецтво. Кераміка», яким встановила брак 148 кахель та інших предметів, – загалом 157 одиниць зберігання.

Я попросила Євгенію Михайлівну написати пояснення, і вона виклала своєю версію про те, що відсутні твори могли пропасти під час ремонту 2005-2010 рр. у палацовому корпусі на вул.Драгоманова, 42. На основі цього я здійснила подання щодо службового розслідування цього випадку, а 20 жовтня директор інформував про нього правоохоронні органи та міністерство культури.

Під час службового розслідування музейні працівники дали усні пояснення, однак із жодного пояснення не можна з’ясувати, коли і в який спосіб зникли експонати, та хто до цього був причетний. Загалом у музейних відділах сучасного мистецтва, народного мистецтва, рукописів і стародруків, бібліотеці, секторі архівних матеріалів та негатеки на вул. Драгоманова у працює близько 20 осіб, із них 4 – у відділі народного мистецтва. Навряд, що до зникнення причетний хтось із вулиці, скидається, що це зробили добре обізнані», – повідомила головний охоронець музейних фондів.

Данута Посацька показує журнал звірок на 2008-2015 років. Із записів у цьому журналі випливає, що запланована у 2009 р. звірка кераміки не відбулася у зв’язку із ремонтними роботами, а 2010 року звіряли фонди за групами « писанки», «дерево», «шкіра», «рукописи і стародруки», «дорогоцінні метали» (останній у зразковому порядку), цього року звіряли великий фонд іконопису.

Загалом від 1980-их років музей цілеспрямовано працює над систематизацією обліку: за Книгами надходжень (від тих перших, іще рукописних) створена картотека пошуку. А звірки наявності експонатів завжди дають можливість зменшувати цю картотеку, усуваючи різнобіжності в назвах, нумеруванні тощо. Облікова справа під керівництвом головного охоронця фондів налагоджена із тою ретельністю, якій можуть позаздрити інші музеї, адже Національний музей у Львові освоює нові технології та стандарти обліку, посилає на стажування молодь до Кракова й Варшави переймати європейський досвід формування електронних каталогів.

Саме добре плеканий облік дав змогу виявити 2004 р. нестачу 5 раритетів, а 2010 р. – вже чотирьох десятків (!) у відділі стародруків і рукописів, а також встановити приналежність до певних фондів тих предметів, які експонуються у численних художньо-меморіальних музеях, що є філіями Національного музею у Львові. Є в обліковій справі й науковий аспект, адже чітка каталогізація дозволяє зафіксувати історичні втрати, які сталися внаслідок воєнного лихоліття чи ідеологічних чисток, відтак каталоги слугують додатковою аргументацією у діалозі про повернення культурних цінностей.

Систематизація обліку дозволила музею видати Каталог втрат під час нищення 1952 року т.зв. «спецфонду» та Каталог творів, які не повернулися у зв’язку із німецько-радянською війною (досі нез’ясована доля 360 експонатів музею, що експонувалися на виставках 1940-41 рр.).

Оскільки у письмових поясненнях Євгенії Дзядик про брак гуцульських старожитностей головною обставиною зникнення названий ремонт, то ЗІК поцікавився, про які саме роботи йдеться. За словами Ігоря Кожана, це був капітальний ремонт, замовником якого і головним розпорядником коштів виступало Управління капітального будівництва, а виконавцем – підрядники, які виграли тендер. На вчасність фінансування ремонту директор музею впливу не мав, а також не в його компетенції було підписання актів здачі-приймання виконаних робіт.

Однак Ігор Кожан жодним чином не пов’язує зникнення творів народного мистецтва (а перед цим і стародруків) із ремонтними роботами, адже під час ремонту будівельники не мали доступу до приміщень, де зберігалися фонди. До того ж державна служба охорони під час ремонту жодного дня не знімала пости, хоч були проблеми із тим, що держава протермінувала у бюджеті видатки на охорону музеїв і охоронці рік стояли без оплати.

«Ремонт розпочався восени 2005 року. Насамперед до 2006 року була зроблена система опалення, встановлена нова котельня. Далі у Палаці відбулося пониження рівня, заміна дощаної підлоги на долівку, вистелену керамічної плиткою, було зроблено всі підземні комунікації, гідроізоляцію, побілку, встановлено нові вікна, решітки, сигналізацію.

На час ремонту частину фондів відділу народного мистецтва наукові працівники вручну, передаючи по ланцюжку, винесли в експозиційну залу (там також зафіксовані нестачі), а частину, зокрема кахлі, залишили у цокольному приміщенні, де вони й перебували до 2011 р. Підвальне фондосховище має два входи, один із них був зачинений, інший відчинений, але до приміщення із фондами треба було проходити через три інших. Після ремонту, винесене в Колонний зал повернули до підвального фондосховища», – пояснив директор.

У проханні оглянути місце зникнення раритетів Ігор Кожан відмовляє:

«І не просіть марно, фонди – це святая святих, туди навіть директор музею без дозволу головного охоронця фондів не має права заходити. Музейним співробітникам у фондосховищі можна перебувати тільки під наглядом охоронця фондів. Вибачайте: такі правила. Після зникнення стародруків ми посилили заходи безпеки, встановили відеонагляд, міліція може попросити працівників показати вміст сумок тощо, – це нормально, таке практикується у різних музеях світу».

Також Ігор Кожан відмовляє в ознайомленні з Актом звірки та із пояснювальними записками Євгенії Дзядик на тій підставі, що це документи внутрішнього користування. Сама ж пані Дзядик не вбачає нічого злого в оприлюдненні її записок, бо впевнена, що не згрішила ані у подачі правди, ані безпідставними підозрами на людей. Висновки щодо тексту й вказаних дат – робити читачам.

«Західна інформаційна корпорація»