2009 р. «Шевченківський гай» зникає

Тетяна Лазаревич

Дата: 22.07.2009

«Шевченківський гай» розвалюється. Автентичні хатки, млини й церкви дедалі більше занепадають. 15 експонатів старовини потребують негайної реставрації, в іншому випадку існує загроза їх втратити взагалі. Чиновники поспішають лагодити не старовинні пам’ятки народної архітектури, а лише його частину – Співоче поле. За актом виконаних робіт на його реконструкцію використано 800 тис. грн, однак, за попереднім даними, виконана робота вартує лише 50-60 тисяч.

«По ідеї, як планувалося, закладали в бюджет півтора млн. гривень на рік для реставрації пам’яток дерев’яної архітектури, це з фонду розвитку архітектури. Але, на жаль, вони не були виділені. Були надані тільки 100 тисяч і то, ми ще не отримали і не знаємо, коли вони будуть. Питання, чому лише 100 тисяч, це до Львівської міської ради. Є комісія по культурі, яка нам ті гроші не дала», – бідкається директор музею архітектури та побуту Іван Косачевич.

Зараз у музеї у катастрофічному стані близько п’ятнадцяти пам’яток архітектури. Деякі з них потребують негайної реставрації. Одразу при вході до музею стоїть хата, на яку зазвичай звертають увагу відвідувачі, – хата 1749 року з села Либохори Сколівського району – найдавніша житлова споруда музею. Стріха тече, стіни прогнили. Працівникам музею довелося забрати з середини всі експонати.

У такому ж понівеченому стані курна хата 1792 року з с. Орявчик Сколівського району. Багато цікавих архаїчних елементів, трапецієвидні двері, маленькі віконечка вкриваються цвіллю. «Як зникне ця садиба, то вже назавжди, якщо почне текти і довго не будуть ремонтувати, музей її втратить, – скаржиться завідувач відділу експозиції Марія Банах. – А такої ми вже не знайдемо ніколи, якщо не відновимо».

Також у аварійному стані хата села Зарічево, Перечинського району Прикарпаття. Тут також прогнила дахівка. «В основному, найбільшої реабілітації потребують ті хати, які вкриті соломою. Адже характерним покриттям для старовинних хат є солома, але за її відсутності ми мусимо перекривати дахи деревом».

Марія Банах каже, що ще одна хатина з села Либохори але уже з 1812 року теж у жахливому стані. Крім того, що протікає стріха, вона осіла, і найцінніші давні гряди з одного боку повністю прогнили. Стеля з дошок ввігнулась і теж прогнила, внаслідок чого були втрачені колиска, обруси, покривала. «Хата протікає вже два роки. Якщо ми її не врятуємо, то музей втратить одну з найцінніших пам’яток. Музею лише сорок років, а скільки експонатів пропадає», – скаржиться Марія Банах.

У плачевному стані також церква 1863 з села Тисовець, Сколівського району. Прогнилі дошки вітряка початку ХХ століття з села Ширівці, що на Буковині теж не тішать відвідувачів своїм виглядом.

На нашому шляху – Співоче поле. Шмат землі, обгороджений дерев’яним тином, і старі лавки чекають на своїх гостей. Про продовження реконструкції сцени на Співочому полі теперішнє керівництво гаю чемно та скромно мовчить. Хоч потреба у реконструкції Співочого поля не була нагальною і першочерговою, оскільки це поле ремонтували декілька років тому, міське управління культури, як свідчить акт виконаних робіт, «вбухало» туди 800 тисяч гривень. Хоча, за оцінкою фахівців, реально роботи там лише на 50-60 тисяч.

Нагадаємо, що 13 серпня минулого року начальник управління культури і туризму Львівської міської ради Андрій Сидор, видав наказ «Про реконструкцію в музеї народної архітектури і побуту». Згідно цього наказу, тодішнього директора Музею народної архітектури і побуту Івана Дуба було зобов’язано максимально сприяти виконавцям робіт на Співочому полі. Контроль за його виконанням Сидор покладав на себе…

Причому, у самому тексті відбулась підміна понять: прописана не реконструкція Співочого поля, а ремонтно-реставраційні роботи. Як наслідок, перевірка контрольно-ревізійного управління у Львівській області в Музеї народної архітектури та побуту триває ще й досі.

Нинішній господар «Шевченківського гаю» Косачевич звітує: «Я прийшов і отримав те, що маю. Я на Співочому полі накрив пісок зеленим рядном, поставив хорові станки, відновив сцену». Але навіть попри таку «титанічну» працю директора, територія Співочого поля у ганебному стані: «Це не наша компетенція. Ми за Співоче поле не відповідаємо. Завершення проекту залежить не від нас. Проект нової сцени на Співочому полі фінансувало управління культури міської ради, – їх і запитуйте».

Твердження директора підтвердила вчений секретар музею Євгенія Амбіцька, яка запевнила кореспондента ЗІКу, що розпочались роботи на Співочому полі ще при колишньому директорові Іванові Дубу, і вона не може дати коментарів, оскільки не володіє повною інформацією.

«Вся інформація була поза нашими очима. Ініціатором та головним розпорядником коштів на реконструкцію Співочого поля було управління культури, – своєю чергою каже екс-директор музею Іван Дуб. – Розпочалось з того, що нам запропонували подати декілька об’єктів на вибір, котрі треба відреставрувати, і нам їх профінансують. Однак, в кінцевому результаті грошей на ремонт архітектурних пам’яток ми не отримали. За деякий час я довідався, що за ті кошти збираються реконструювати Співоче поле».

На питання, чому так необхідно було найперше відреставрувати і модернізувати сцену на Співочому полі, а не пам’ятки архітектури, теперішній директор Косачевич радить звертатися до міської ради.

Розплутати «гордіїв вузол» не вдалось. На підготовлені нами запитання стосовно фантомних робіт та виділених коштів на Співоче поле, начальник управління культури і туризму Львівської міськради Андрій Сидор не відповів. Аргументував своє небажання спілкуватися так: «Я у відпустці зараз і про роботу говорити не дуже хочу».

«Наші керівники думають, що кожна установа, особливо державна, це їхнє невелике королівство і вони не зобов’язані нікому ні про що доповідати. Попри мої численні запити, яких було дуже багато, я не отримав інформації, чому саме Співоче поле, а не старовинні пам’ятки архітектури реставруватимуть», – скаржиться Іван Дуб.

«За 5 місяців своєї цьогорічної діяльності музей заробив 430 тисяч гривень. З них всього 980 грн було отримано як прибуток від одного з фестивалів, які проходили у «Шевченківському гаю» та прибутки за реалізацію квитків», – стверджує у своїй заяві член постійної депутатської комісії культури, дозвілля, туризму та промоцій Наталія Усач.

Вона не розуміє, куди подівалися кошти, які керівництво музею мало б отримати від орендної плати за встановлення яток під час Великодніх свят та на дитяче свято «Казка у гаю». «Сума, яка надійшла від проведення однієї із атракцій виглядає просто смішною, а гроші від реалізації квитків пішли просто на невмотивовані речі. Зокрема, їх використали на покупку та встановлення електричних щитків для підключення торгівельних яток, що вже стали невід’ємною частиною деяких «пивних» атракцій, які проводять у «Шевченківському гаю», – каже Усач.

Також до музею закупили фотоапарати, диктофони та, з якогось дива, туристичні намети! А решту коштів, як каже Наталія Усач, було використано для виплати необґрунтованих розмірів премій. «Якщо би у нас була хороша виручка, у нас є де тратити гроші. Ми маємо пам’ятки дерев’яної архітектури, які треба реставрувати в першу чергу», – це вже слова теперішнього керівника Шевченківського гаю Івана Косачевича.

Працівник музею, завідувач відділу експозиції Марія Банах каже, що науковців і працівників музею болить те, щоб не пропали надбання архітектури, а хто і чому лобіює Співоче поле вона не знає. «Коли ми були підпорядковані обласному управлінню культури, на нас звертали більше уваги. А коли ми перейшли у міське підпорядкування, відчуваємо себе не самодостатніми.

Наш колектив став безпорадний – нічого не питають і від нас нічого не залежить. Нам не відомо, до кого звертатися по допомогу, і хто на кого може вплинути. Хоч директора і змінили, грошей на реставрацію як не давали, так і не дають».

Ще, зазначає Марія Банах, що основна функція музею не у тому, аби поїсти шашликів і йогуртів під гучну музику, а показати зразки давньої архітектури, адже в іншому випадку першопочаткова ідея – виховувати покоління – зникає.

Джерело: «Західна інформаційна корпорація»