2017 р. Звід пам’яток України

Роман Офіцинський

Розмір зображення: 602:397 піксел

Міжгір’я (до 1953 Волове) – селище міського типу (1947), районний центр – входить у Список історичних населених місць України з датою заснування – 12 ст.

Розташоване за 154 км від обласного центру, в гірській улоговині, оточеній полонинами Боржава й Красна. Через селище проходять автошляхи Хуст–Воловець, Міжгір’я–Долина. До найближчої залізничної станції Воловець – 46 км.

Площа селища – 458 га, населення – 9,5 тис. осіб (2011).

Вперше Волове згадано у 1415. Тоді село належало магнатам Урмезеям. Назву одержало через те, що тут випасали худобу, зокрема, волів. За іншою версією, Міжгірську долину освоїли лісоруби, котрі транспортували дерево з гір до ріки дерев’яними жолобами-валовами.

1467 Волове купили магнати Довгаї. Відтак власниками стали Ліпчаї. Зберігся опис повинностей селян 1646. У 1686 Волове сплюндрували австрійські солдати. Про становище кріпаків виходець з Волового поет Іван Ліпчай писав 1713: «Селянин подібний до вола, тільки що роги відібрано».

У 1803 греко-католики звели кам’яну церкву св. Михаїла.

1828 Волове мало 192 селянські двори і 395 дорослих жителів. 1873 тут у 234 будинках проживало 1,3 тис. осіб. 1930 – 4,4 тис. осіб у 1014 будинках.

На початку 20 ст. Волове стало центром округу, що охопив верхів’я Ріки. Тут знаходилися окружний начальник, нотар, державні установи. 16 жовтня 1914 село було зайнято російськими солдатами. До весни 1915 навколо точилися бої. Наприкінці квітня 1919 округ окупували війська Румунії.

Влітку 1920 Волове перейшло до Чехословаччини. Того ж року православні збудували дерев’яну церкву св. Миколи, котру 1939 розібрали і передали громаді с. Модьорош (Хустський р-н), де вона простояла до 1990. Натомість 1939 православні Волового завершили кам’яну церкву св. Петра і Павла.

У 1931-1935 pp. у Воловому зупинявся чеський письменник Іван Ольбрахт, який відобразив місцеві реалії в своїй книжці «Країна без імені». 1922 в селі відкрили горожанську школу з українського мовою навчання. Крім того, тут працювали дві початкові школи (українська і чеська).

17 березня 1939 Волове захопила Угорщина. На околиці сусіднього села Стригальня в серпні 1944 загинуло чотири радянські партизани. Згодом їх поховали у Воловому і встановили пам’ятник. 24 жовтня 1944 до села вступили радянські війська.

1945 відкрито лікарню на 75 ліжок. 1946 започатковано районну газету «Верховина».

1947 Волове стало селищем міського типу, а 1953 змінило назву на Міжгір’я.

У 1956 – 1965 pp. в Міжгір’ї звели 725 новобудов та забрукували більшість вулиць. Від 1958 в Міжгір’ї працює санаторій «Верховина». 1959 на базі раніше створеного лісгоспу утворився лісокомбінат, а на околиці виникло містечко лісокомбінату. Тут працювало понад 1 тис. осіб. У 1964 вступила до ладу нова лікарня на 150 ліжок. 1963 відкрили медичне училище. У листопаді 1966 став до ладу телевізійний ретранслятор.

В жовтні 1960 зняли з реєстрації місцеву церкву, яку в 1981 перетворили на музей, замалювавши розписи, знищивши іконостас і престол. В роки незалежності України церкву відновлено як греко-католицьку, впорядковано прилеглий цвинтар. 1991 встановлено новий іконостас, виготовлений випускниками Ужгородського коледжу мистецтв.

У листопаді 2000 в центрі селища встановлено пам’ятник місцевому уродженцю – визначному письменнику Василю Гренджі-Донському. Звідси родом лауреат Шевченківської премії 1997 відомий в краї поет Петро Скунць.

На початку 21 ст. у низці сіл району зводяться дерев’яні храми. Серед них – 6 греко-католицьких. 2006 греко-католицька громада в мікрорайоні Поточина збудувала дерев’яну церкву Воскресіння Господнього з дзвіницею та каплицею у бойківському стилі з тесаних брусів. Церква 16 м завдовжки, 5,7 м завширшки, має три верхи – центральний здіймається на 3 м, бічні на 2 м. Висота до стелі всередині храму становить 8 м.

У Міжгір’ї обліковані пам’ятки місцевого значення: 2 історичні (військові поховання), 1 монументального мистецтва (пам’ятник В. Гренджі-Донському).

Література:

Биба Н. Міжгірщина – край краси і туризму. – Ужгород: Ліра, 2008. – 44 c.; Достал Я. Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької Республіки. 1919- 1939 рр.). – Ужгород: Карпати, 2014. – С. 61; Эдельман А., Сюсько И. Межгорье // История городов и сел Украинской ССР. Закарпатская область. – Киев: УСЭ, 1982. – C. 282-292; Сирохман М. Нові церкви Мукачівської греко-католицької єпархії. 1990-2010. – Львів: Мс, 2010. – С. 112-117; Федака С. Населені пункти і райони Закарпаття. – Ужгород: Ліра, 2014. – С. 136-141; Фийнеш Е. Географічний словник Угорщини. Опис населених пунктів Закарпаття середини XIX ст. – Ужгород: ІВА, 2011. – С. 40.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 277 – 278.