1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Від монастиря найкраще пройти берегом Десни. З-під монастирських мурів відкриваються неозорі краєвиди на «зачаровану Десну», що вільно стелеться то світло-блакитною, то темно-муаровою стрічкою серед сіро-зелених лук, облямованих на обрії темно-синіми дібровами. В другий бік відкривається вид на місто, яке піднімається уступами по високих пагорбах з білим силуетом Успенського собору на вершині.
Успенський собор почали будувати в кінці XVII ст., але в зв’язку з будівництвом Петербурга цар Петро І видав указ, яким забороняв кам’яне будівництво по всій країні. Роботи відновились лише в 1721 р., після зняття заборони. Планом і архітектурою цей собор повторює тип храму, відомий нам по Катерининській церкві в Чернігові. Особливо виділяється висотою і масами центральна баня, тому масив Успенського храму монументальні-ший, рух мас енергійніший, а пірамідальність окреслена виразніше. Єдність матеріалу і конструкції з такою ж послідовністю виступає і в інтер’єрі: навіть нерівності рядів цегляного мурування нагадують дерев’яні рублені стіни.
Головною окрасою інтер’єра був іконостас, від якого збереглося кілька визначних ікон; серед них Спас і Богородиця, виконані в широкій монументальній манері, з яскравим декоративним колоритом, належать до найкращих зразків українського живопису XVII ст.
Поширення гуманістичних ідей привело до того, що в мистецтві дедалі більше з’являється ікон, в яких одночасно виступають божественні й реальні персонажі. Такою іконою на Україні є «Покрова». Вона приваблювала тим, що богоматір малювали серед натовпу, який шукав у неї захисту. В Новгороді-Сіверському було кілька ікон такого типу. Одна з них знаходиться зараз в Успенському соборі. На ній намальовані ктитори і благодійники храму – цар з царицею, гетьман Полуботок з дружиною, полковники і сотники з дружинами та інші «вельможні граждани». Зміст ікони найкраще передає вірш-молитва, звернута до богородиці:
А бись люд свій покрила роспростерши шати…
…Князій укріпи, воїнам предивним
Гетьманом паном даруй теж звитяжство перемоги вскорі.
Інколи в храмах вміщували звичайні портрети, наприклад, новгород-сіверського сотника, а пізніше стародубського полковника Лук’яна Журавки та його дружини. Художник підкреслює їх високе суспільне становище і досягає великої схожості, – правда, ще не проникаючи у внутрішній духовний світ зображуваних осіб.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 116 – 118.