Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

1968 р. По Україні

Більше пощастило ансамблю Вознесенського монастиря, із споруд якого уціліли собор (1695 – 1700), колегіум (1753 – 1757) та дзвіниця (60 – 70-і рр. XVIII ст.). Як і Покровська церква, Вознесенський собор відзначається великою оригінальністю. Ряд архітектурних деталей, які бачимо тут, є тільки в переяславських будівлях. У плані собор являє собою дев’я-тидільну однобанну споруду. Стіни його декоровані тільки пілястрами, нішами та зірками, викладеними з цегли. Бічні гранчасті приміщення вікчають високі фігурні фронтони, а приміщення між рукавами – наметові покрівлі. Архітектурний декор храму виконано з цегли в стилі пізнього XVIІ і раннього XVIII ст. Під час одного з ремонтів у першій третині XVIII ст. собор оздобили ліпленими орнаментами навколо порталу та на лобових гранях рамен і по фризу підбанника. Силует собору своєрідний; основний масив споруди дуже високий і завершується вишуканими фронтонами та чотирма шатровими верхами, над якими підноситься струнка баня, увінчана високим двохярусним барочним верхом. Храм сприймається як білий кристал примхливих форм, що панує над містом; його видно дуже здалека. Він є композиційною домінантою всього міста.

Подібно до екстер’єра, не менш оригінальний вигляд має інтер’єр храму. Як тільки переступити поріг, впадає в око небачена висота хрещатого простору, відкритого аж до зеніту підпружних арок, що легко несуть гранчасту височенну баню. Хрещатий простір обмежують глухі стіни, прорізані великими вікнами тільки в лобових гранях і великими трьохярусними арками, що ведуть з західних міжрукавних камер у храм. Глядачеві, коли він зіставляв людину з великими трьохярусними арками, а останні – з височенними стовпами основного об’єму, здавалось, що розміри храму ще більші, ніж є насправді. Ритм потрійних арок, грані хрещатого простору, лінії віконних отворів разом створюють враження напруженого прямування вгору, яке завершується стрімким рухом зближених ліній граней бані й вузьких вікон підбанника. Цій же меті відчуття висотно розкритого простору підпорядкований контраст світлого центрального підбанного простору і темних плям бічних арочних отворів.

У 1738 р. в Переяславі було відкрито колегіум – середню і вищу школу разом. Для навчання збудували новий корпус, поділений трьома сінями на чотири класи. Входи обрамляють різні формою портали, оскільки учні окремих класів (граматики, риторики, філософії і богослов’я) мали різні привілеї. Тому центральний вхід, що вів у молодші класи, оздоблено скромніше, а бічні – багатше. Особливої пишності їм надають ліплені орнаментальні оздоби з картушами, монограмами (в лівому – епіскопа Кореєвича, засновника семінарії) та рослинним орнаментом і тематичними символами – риторики, філософії і богослов’я. Архітектуру фасадів, оздоби трьох порталів об’єднує в одну композицію карниз споруди, фриз якого прикрашений ліпленим орнаментом – українським барвінком.

Із спорудженням дзвіниці завершилося формування ансамблю, збагатився силует не тільки монастиря, але і цілого міста. Вона була ніби підголоском в народній мелодії, бо доповнювала гру вертикальних мас у силуеті міської забудови.

Про єдність стилю і естетичних смаків свідчать і предмети живопису, наприклад, відома ікона Покрови з Покровської церкви в Переяславі, де зображені цар Петро І і його дружина, гетьман Мазепа, переяславський полковник Мирович та інше «вельможне панство». Так тема звеличення проймає всі види мистецтва. Декоративному мистецтву притаманна любов до буйного рослинного орнаменту, багатої світлотіньової гри, експресії й руху. Справжнім шедевром переяславського ювелірного мистецтва є оклад євангелія з Вознесенського собору.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 69 – 71.