Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Цікаві факти з історії «українського» Перемишля і його церков

Ігор Скленар

Перемишль вважається одним з найдавніших на галицьких землях центром українських єпископів. У Перемишлі протягом усієї його історії були резиденції православних, греко-католицьких та римо-католицьких єпископів.

В період Київської Русі це місто було важливим адміністративним, духовним та торгівельним центром. У XIV ст. його в насильницький спосіб приєднали до Королівства Польського. В пізньому середньовіччі Перемишль розвивався як торговельний та ремісничий центр. Після Першого поділу Польщі в 1772 році місто увійшло до складу Австрійської імперії та відродженого в її рамках Королівства Галичини та Володимерії. Новий поштовх для розвитку Перемишль отримав у зв’язку із будівництвом в XIX ст. знаменитої фортеці. У 1887 році почала діяти українська Перемишльська гімназія, після чого місто отримало неформальну назву «Галицьких Афін». В 1918 році українці намагалися взяти владу у свої руки, та поляки у воєнний спосіб цьому перешкодили [3, С. 39-42].

В 1920 році, після падіння Української Народної Республіки, Перемишль разом з іншими українськими етнографічними територіями увійшов до складу Польської держави. По закінченні Другої світової війни опинився у складі «Польської Народної Республіки», якою керували з Москви до розвалу соціалістичного табору в 1989 році.

Сьогодні при безвізовому режимі для багатьох наших громадян Перемишль є транзитним місцем для подальшої подорожі Польщею, немало їдуть на «вікенд» на «закупи» у супер- та гіпермаркети, але є частка й тих, хто як турист оглядає історичні пам’ятки й духовні святині. Автор цих рядків не раз гуляв старою частиною міста і ділиться з читачами сайту «Фотографії старого Львова» цьогорічними серпневими світлинами.

Дослідник Богдан Білий в історичному нарисі «Церкви Перемишля на протязі віків» пише: «Не було кварталу у Перемишлі, де б не була українська церква.». Він наводить таку статистику: протягом IX-XX ст. побудовано в самому місті й околицях більше 30-ти церков. Новішу статистику про святині Перемишля подає журналіст Павло Солодько: «Оскільки Перемишль був регіоном, де постійно змагалися Польща і Русь (Україна), королівська влада постійно будувала костели, щоб звеличити католицьку віру. У сьогоднішньому місті ‒ 27 костелів, 2 храми УГКЦ і 2 православних. Це на 70 тисяч мешканців. Відсотково костелів на душу населення більше хіба що у Ватикані, за що Перемишль і отримав титул «другого Ватикану».

Вулиця Салезіянська у Перемишлі, що веде до монастиря. Фото Ігоря Скленара

Три з кількох збережених греко-католицьких церков були позначені у моєму маршруті «старим» Перемишлем. З монастирською церквою отців василіян на вул. Салезіянській, 2 на Засянні я “запізнався” в спекотну обідню пору. Головний орієнтир на цю святиню – костел Згромадження отців салезіян, який помітний своєю величиною, а обабіч діє місцева школа.

Вхід до монастиря отців Василіян у Перемишлі. Фото Ігоря Скленара

Дослідник Юрій Стецик в одній зі своїх статей уточнює, що в XIV-XVIII ст. в Перемишлі діяли сім монаших обителей візантійського обряду, де богопосвячені особи жили за Правилами св. Василія Великого [5]. З 1671 року вони стали унійними, а з 1739 року – василіянськими. У XVIII ст., згідно з дослідником василіанських монастирів о.Михайлом Вавриком (ЧСВВ), вони попали під ліквідацію за часів австрійського імператора Йосифа, зрештою, як і багато таких монастирів в самій Галичині [6]. Ченці-василіяни не пропали в лихолітті, тільки вже жили за новим монашим уставом. До речі, їх залучали до служіння у старому катедральному соборі, який сьогодні належить місцевому ордену кармелітів-босих.

Монастир і церква Співстраждання Матері Божої

В 1893 році виникла ідея побудувати василіянську церкву, однак лише в 1913 році зусиллями греко-католицького єпископа Констянтина Чеховича на Засяння приїхало кілька ченців з Галичини. Потім була збудована каплиця для місцевих вірних, а храм не вдалося збудувати через початок Першої світової війни. В 1923 році з нагоди 300-літнього ювілею мученицької смерті св. свящмуч. Йосафата Кунцевича монахи-василіяни задумали збудувати святиню на честь «апостола Унії», але місцеві поляки чинили супротив цій ідеї з причини можливого затінення салезіянського костелу. Тому обмежилися, як зазначає о. М. Ваврик, набагато «скромнішим» планом будови. Проектантом став інженер Василь Нагірний, а перший кутовий камінь майбутнього храму посвятив владика Григорій Лакота, єпископ-помічник Перемишльської єпархії, майбутній блаженний. Увесь український загал Перемишля включився в будівництво монастирської церкви. Вірні допомагали чим могли у будівництві – якщо не грошима, то бодай працею своїх рук.

Загальний вигляд на церкву отців Василіян у Перемишлі. Фото Ігоря Скленара

В 1935 році єпископ Перемишльський Йосафат Коциловський, майбутній блаженний, який також належав до ЧСВВ, посвятив церкву отців василіян на честь Співстраждання Матері Божої за участі ведикої кількості вірних. В монастирі на той час проживало біля 10-ти монахів. З першим приходом комуністів у Західну Україну монастир отців василіян на Засянні, за твердженням о.М. Ваврика, став місцем прихистку для тих, хто утікав з «червоного раю».

Теперішній інтер’єр храму Співстраждання Богородиці у Перемишлі. Фото Ігоря Скленара

В історичному нарисі про Перемишльський монастир на офіційному сайті Провінції отців василіян у Польщі зазначено, що «Друга світова війна принесла діаметральні зміни. В 1945 році Служба Безпеки приказала отцям василіянам звільнити монастир. Отця Романа Юстина, який не зважаючи на наказ залишився в монастирі, арештовано 6 квітня 1947 року на вулиці і передано в руки представників радянської влади, які вислали його на Сибір.». З 1945 року василіянський монастир був під опікою монахинь латинського обряду, а пізніше був переданий державній владі і призначений під Воєводзький Державний Архів в Перемишлі. В приміщенні монастиря було розміщено бюро Архіву, а в церкві знаходилися склади Архіву. Одночасно в інтер’єрі церкви було здійснено «модернізацію». Попри це, отці василіяни купили інший будинок в Перемишлі і з 1960 року розпочали релігійну діяльність, відправляючи Літургії в храмі Ісусового Серця. Тут залишився тільки один василіянин ‒ о. Борис Балик, який до 1989 року обслуговував греко-католиків в Ярославі.

Теперішній інтер’єр храму Співстраждання Богородиці у Перемишлі. Фото Ігоря Скленара

В жовтні 1991 року нова влада прийняла рішення про повернення Чину св. Василія Великого церкви і монастиря у Перемишлі. В 1996 році архіву на території монастиря і церкви вже не було, а після виконання необхідного ремонту і пристосування до потреб в 1997 році в монастир став придатним для чернечого життя. Реставрацію храму Співстраждання Матері Божої завершили під кінець 1999 року [4]. Було ліквідовано три залізобетонні перекриття, внутрішні сходи і ліфт, повністю відремонтовано церкву в середині. «Назовні відбудовано сходи, які ведуть до святині, відремонтовано фасад і впорядковано прилеглу територію. Церква отримала чудові ікони в українському стилі та кам’яний іконостас» [7]. Ікони в церкві малювали львівські художники Андрій Дудка і Андрій Винничок. Великий внесок у відбудову церкви і монастиря вніс о. Тимотей С. Феш (ЧСВВ), який служить зараз у місійній станиці отців василіян в смт.Дземброня Верховинського району Івано-Франківської області.

Сповідальниця у храмі отців Василіян в Перемишлі. Фото Ігоря Скленара

В травні 2000 року відбулася урочисте друге посвячення монастирського храму. У 90-их роках минулого століття і на початку 2000-их років українські студенти з ЧСВВ навчалися у Вищій духовній семінарії в Перемишлі. На недільні і святкові богослужіння тут приходить біля 40 осіб, а також сестри василіянки й сестри служебниці НДМ. Миряни тут є переважно людьми старшого покоління, а свідків тих трагічних років повоєнних років стає все менше.

Архикатедральний собор св. Івана Хрестителя

В старій частині Перемишля (поляки означують такі місця як «старувка») по обіді помітна туристична активність, водночас, як згадував на початку статті, «густота» сакральних споруд тут зашкалює. З площі Ринок достатньо підняти голову вгору і святині мов витягують свої шпилі і притягують до себе, щоб зайти до них і наповнити душу благодаттю. До українських церков (нової і старої катедри) можна йти з різних боків, я обрав бічну вулицю, яка вивела на найстарішу святиню Перемишля – римо-католицьку архикатедру міста, яка до 1412 року була православною церквою, а потім стала власністю латинників. За її бічною стіною відкривається вигляд на відновлену архикатедру греко-католиків.

Головна катедра римо-католиків у Перемишлі. Фото Ігоря Скленара

Катедра УГКЦ – це колишній костел отців єзуїтів, який був збудований у XVII ст. в стилі раннього бароко. Австрійський цісар Йосиф II пропонував його греко-католикам облаштувати під катедру, але оскільки вони отримали давній костел монахів кармелітів (босих), то костел св. Ігнатія залишився без духовної опіки [4]. З середини XIX ст. храм отців єзуїтів був опущений, діяв військовий магазин за часів австрійської влади, а в 1903 році його повернули римо-католикам. Після здійснення грунтовного ремонту святиня отримала назву «костел Пресвятого Ісусового Серця» і стала «філією» головної римо-католицької святині Перемишля.

Головна архикатедра греко-католиків у Перемишлі. Фото Ігоря Скленара

Драматичні події після Другої світової війни у стосунку до українців-греко-католиків в Польщі пов’язали їх з колишнім єзуїтським костелом. Комуністична влада ліквідувала осідок єпископа Перемишльської єпархії і заарештувала тодішніх владик – блаж. Йосафата Коциловського (ЧСВВ) і блаж. Григорія Лакоту (перший помер у в’язниці в Києві, а другий – на засланні в Сибіру), а сотні тисяч українців в 1946-1947 рр. попали під каральну операцію «Вісла» і були вивезені якщо не до УРСР, то, принаймі у віддалені регіони Польщі. В 50-их роках греко-католики спробували відновити своє релігійне життя, отримали підтримку з боку настоятеля костелу отців єзуїтів о. Атамана, про це пише Б. Білий: «майже 50 років наші душпастирі в скрутних умовах, на правах комірника, ревно служили українській греко-католицькій спільноті» [4].

В посткомуністичній Польщі настала релігійна свобода. З того часу греко-католицьке духовенство Польщі домагалося повернення старої архикатедри в Перемишлі, тобто теперішнього костелу св. Терези при монастирі кармелітів (босих). Місцеві поляки всіляко противилися цьому. В часі гострого протистоння з місцевими українцями в 1991 році під час свого паломництва до Польщі, зокрема, маршрут пролягав через Перемишль, св. папа Іван Павло II «переказав цю святиню (костел Пресвятого Ісусового Серця – прим. авт.) греко-католикам на катедру і виключне користування» [4]. Про це нагадує пам’ятна таблиця при головному вході в нашу святиню.

Лише за особистого втручання св. папи Івана Павла II греко-католики отримали катедру в Перемишлі…. Фото Ігоря Скленара

В 1993 році сюди передали гарний іконостас з Любачева (XVIIст.), який суттєво відновили. Проект для його збільшення під масштабні розміри архикатедри розробив львівський скульптор Іван Могитич.

Вгору по сходах до катедри УГКЦ – справа зустрічають святі просвітителі слов’ян. Фото Ігоря Скленара

Становлення нового українського храму в Перемишлі активізувалося завдяки розвитку греко-католицьких структур в 90-их роках минулого століття. В 1996 році Ватикан підніс єпархію УГКЦ в Перемишлі до статусу архиєпархії, яку очолив владика Іван Мартиняк. Його після зречення в 2015 році замінив владика Євген Попович. Ще в 1996-1999 рр. за проектом митців Івана Могитича та Наталі Сліпченко зі Львова цей священик доклався до організації ремонтних робіт в колишньому костелі Пресвятого Ісусового Серця та його переоблаштування під потреби храму східного обряду. Ремонт внутрішнього фасаду і фресок були зроблені родиною Скрентовичів під керівництвом Андрія Скрентовича. Єпископське сідалище, встановлене біля престолу, належало відомому українському єпископу Констянтину Чеховичу. В інтер’єрі храму представлена низка ікон українських святих (свв. Антонія і Теодозія Печерських, св. свщмуч. Йосафата Кунцевича та ін.) і образів блаженних новомучеників УГКЦ (блаж. свщмуч. Йосафата Коциловського, блаж. свщмуч. Миколая Чарнецького, блаж. свщмуч. Омеляна Ковча і блаж. свщмуч. Григорія Лакоти).

Інтер’єр митрополичого собору св. Івана Хрестителя у Перемишлі. Фото Ігоря Скленара

Звертаю ліворуч від архикатедри св. Івана Хрестителя, впадає у вічі велична дзвіниця, встановлена за проектом архітектора Юрія Левосюка. В 2001 році вмонтували два історичні дзвони – св. Івана, св. Петра і один новий – св. Стефана. Внизу дзвіниці вміщено відновлені постаті св. Ольги і св. Володимира, які знаходилися в старій катедрі греко-католиків Перемишля. З неї також в 2003 році перенесли, як зазначає у своєму дослідженні Богдан Білий, останки місцевих єпископів Максиміліана Рилла та Івана Снігурського і поклали у крипту нової катедри [4].

Дзвіниця, встановлена за проектом архітектора Юрія Левосюка у Перемишлі. Фото Ігоря Скленара

Справа від архикатедрального собору, на повороті знову бачу шпиль найстарішої церкви Перемишля – латинську архикатедру. За дзвіницею височіє колишня стара катедра греко-католиків.

Стара катедральна церква греко-католиків (1785-1946) – костел святої Терези

Історія теперішнього костелу отців кармелітів (босих) пов’язана зі становленням унійної Церкви на цих землях. Як зазначає дослідник Б. Білий, протягом віків «українська церква у Перемишлі, так православна як й греко-католицька, ніколи не зазіхали на латинські храми. … будова нової катедри була б здійснена якби не політика австрійської влади.». Згідно з постановою австрійської адміністрації в 1784 році відбулося передання греко-католицькій Церкві костелу св. Терези та прилеглих до нього монастирських будівель.

Вхід до костелу св. Терези у Перемишлі. Фото Ігоря Скленара

Зі свого боку тодішня влада в місті забрала в греко-католиків площу і матеріали під будову храму на Владичу, а також привласнила зібрані гроші на її спорудження. Єпископ Максиміліян Рилло був змушений перебрати колишній костел кармелітів (босих). Розпочалася його перебудова під потреби храму східного обряду, а переосвячення відбулося у липні 1886 року. В 1925 році, згідно з конкордатом Польщі з Ватиканом, власність цієї святині греко-католикам була визнана беззастережною як катедральна церква перемишльського владики УГКЦ. В міжвоєнний час XX ст. ніхто не ставив цього під сумнів…

Загальний вигляд на костел св. Терези у Перемишлі. Фото Ігоря Скленара

Не можна не згадати постатей цього періоду, зокрема, о.мітрата Василя Пинила, домового прелата папи (високий титул для священнослужителя), який служив у колишній катедрі і в момент нападу прокомуністичного бандитського угрупування молився на колінах. Загалом повнішу картину про духовенство Перемишльської єпархії можна відтворити з допомогою монографії ректора УКУ о. д-ра Богдана Праха, який наводить таку статистику: Перемиська єпархія тоді налічувала 45 деканатів, 640 парафій та 1 159 380 вірних; духовні послуги несло 746 священиків і керували нею два владики. Катедральна капітула нараховувала 5 крилошан-прелатів, 3 – соборних і 7 – почесних крилошан [10].

Після знищення ієрархії УГКЦ в Перемишлі, греко-католицька катедра перейшла у власність ордену монахів-кармелітів (босих), які почали ліквідовувати «сліди східнього обряду» [4]. При вході до катедри демонтували статуї святих українського народу, а також св. Василія Великого, св. Івана Золотоустого, свв. Кирила і Методія (ці просвітителі слов’ян «стоять» при вході нової катедри).

Сьогодні в костелі св. Терези на табличках викарбувані імена польських офіцерів – жертв енкаведистського розстрілу в Катині, натомість сліди релігійної історії українців, яких теж переслідувала комуністична влада, знищені…. Фото Ігоря Скленара

В середині храму зняли іконостас, стягнули ікони й ліквідували усі українські таблиці, серед них пропам’ятну – з нагоди 100-ліття від дня народження українського поета о. Маркіяна Шашкевича). В 70-их роках минулого століття демонтували золоту митру на каплиці св. Миколая. До речі, під час паломництва до Перемишля названого вище папи затяті активісти «оборони» не пустили його до костела св. Терези…

Теперішній інтер’єр костелу св. Терези у Перемишлі. Фото Ігоря Скленара

В подальшому стару катедру Ватикан передав у власність ордену монахів кармелітів, які продовжили «боротьбу» із залишками східних елементів, зокрема, зняли купол, на якому демонтували хрест вагою 150 кілограмів, який містив 50 (!) кілограмів золота. Б.Білий з болем констатує, що цього виявилося замало і ще повішали таблиці антиукраїнського змісту.

Згідно з найновішими дослідженнями істориків, барокові елементи костелу св. Терези, зокрема, й проповідальницю, створив учень відомого скульптора Йоана Ґеорга Пінзеля, який вважався одним з найкращих в XVIII ст. в Європі і творив свої сакральні шедеври у костелах Західної України. Фото Ігоря Скленара

Згідно з найновішими дослідженнями істориків, барокові елементи костелу св. Терези, зокрема, й проповідальницю, створив учень відомого скульптора Йоана Ґеорга Пінзеля, який вважався одним з найкращих в XVIII ст. в Європі і творив свої сакральні шедеври у костелах Західної України. Фото Ігоря Скленара

Мрію про той час, коли старі рани минулого відійдуть в небуття і два сусідні народи не знатимуть конфронтації на будь-якому ґрунті – національному, релігійному, тощо.

Використані джерела:

1. Солодько П. Мандрівка до Перемишля і околиць. Екскурсія вихідного дня [Електронний ресурс ] // Сайт «Історична правда». – 07.06.2013. – Режим доступу до статті: istpravda.com.ua

2. Пахолків С. Українська інтелігенція у Габсбурзькій Галичині: освічена верства й емансипація нації. – Львів: Піраміда, 2014. – С. 232-241.

3. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. ‒ Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. ‒ 368 с., іл.

4. Білий Б. Церкви Перемишля на протязі віків [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Перемишльсько-Варшавської архиєпархії УГКЦ: cerkiew.org

5. Cтецик Ю. Василіанські монастирі міста Перемишля (XIV-XVIII ст.) // Актуальні питання гуманітарних наук: міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. ‒ Ч. 4. ‒ Дрогобич, 2014. – С. 55-62.

6. Ваврик М. Монастир оо. василіян у Перемишлі / По василіанських монастирях. – Торонто, 1958.

7. Нарис про монастир Співстраждання Пресвятої Богородиці [Електронний ресурс]// Офіційний сайт Провінції Покрови Пресвятої Богородиців Польщі. – Режим доступу до статті: old.bazylianie.pl

8. Ляхович М. Летючий голландець українства [Електронний ресурс] // Сайт «Тиждень.ua». ‒ 12.02. 2010. ‒Режим доступу до статті: tyzhden.ua

9. Archidiecezja Przemysko-Warszawska Kościoła Greckokatolickiego, Przemyśl 2003, s. 21-23.

10. Прах Б. Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини: у 2-х томах. Том 1: Біографічні нариси (1939-1989). Том 2: Документи і матеріяли (1939-1950). Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2015. –722 c.

Вперше надруковано:

Цікаві факти з історії «українського» Перемишля і його церков

Підготував Іван Парнікоза, НІАМ "Київська фортеця"