Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Продається церква...

Ярина Коваль, Володимир Кучер

Дата: 11.02.2008

Мер Черкас Сергій Одарич хоче купити в селі Побужани, що на Львівщині, дерев’яну церкву XVII століття разом із дзвіницею, яку збудовано на сотню років раніше. Цю інформацію під час засідання президії Львівської обласної ради оприлюднив голова Буської РДА Михайло Вовк, наголосивши, що, на його думку, церкву мають намір розпродати.

“Цей храм належить Українській автокефальній православній церкві, – цитує пана Вовка РІСУ. – Раніше, за Радянського Союзу, це була єдина церква в селі. Зараз там спорудили нову. У неділю після служби божої священик оголосив громаді села про те, що храм хочуть купити. Церква належить громаді, лише вона може ухвалювати рішення на загальних зборах. Наскільки мені відомо, вже є 27 підписів за продаж храму”.

У коментарі “Газеті” Михайло Вовк зауважив, що, на його думку, церкву Христового Воскресіння хочуть купити для перепродажу, адже іконостас і Євангеліє, які там зберігаються, мають величезну цінність, як і церква загалом. Також пан Вовк зазначив, що храм продають зі згоди владики Макарія – архієпископа Львівського УАПЦ.

Натомість владика Макарій у розмові з “Газетою” наголосив, що жодного дозволу на продаж цієї сакральної споруди не давав. Він також зазначив, що клопочеться про перенесення церкви і дзвіниці до монастиря на Святій горі поблизу Білого Каменя Золочівського району. Відповідні прохання вже надіслано голові Львівської облдержадміністрації і до обласного управління архітектури. А про продаж церкви Львівський архієпископ УАПЦ нічого не знає.

“Ця церква була єдиною на вісім сіл у радянські часи, – каже Михайло Вовк. – Тому споруду слід зберегти саме на Львівщині, хоча вона нині й потребує капітальної реставрації. Зрештою, ця церква могла б гармонійно вписатись у туристичний маршрут, який охоплював би старий палац у Буську й Олеський замок”.

З одного боку, Михайло Вовк має рацію: продаючи унікальні пам’ятки дерев’яної сакральної архітектури, які збереглися лише на Заході України, Львівщина ризикує в дещо віддаленій перспективі залишитися суттєво вихолощеною. А з іншого – силоміць нав’язана сільській громаді пам’ятка, яка їй не потрібна, може одного дня несподівано запалати, як в останні роки згоріли на Львівщині низка сакральних споруд, зокрема церква Пресвятої Богородиці в селі Горохлине-Ліс Богородчанського району на Івано-Франківщині (де, до речі, у 1960-х знімали легендарну стрічку “Вій”) або єдиний вцілілий храм козацького бароко в селі Товстий Ліс на Поліссі й інші.

Зрештою, з огляду на відсутність державної політики щодо збереження пам’яток архітектури, а також закону про кримінальну відповідальність за знищення пам’яток (принаймні жодної особи за знищення дерев’яного храму в Україні не покарано), фахівці Інституту народознавства НАН України стверджують: через 30-40 років в Україні ніде, крім музеїв, не можна буде побачити дерев’яних церков – усі вони будуть знищені якщо не вогнем, то сучасним бляшаним, пластиковим та іншим покриттям або зникнуть з інших причин.

“Я був у Побужанах минулої п’ятниці, – ділився з “Газетою” багатолітній дослідник дерев’яної сакральної архітектури України, член-кореспондент Української академії архітектури, завідувач відділу етнології сучасності Інституту народознавства НАН України Ярослав Тарас. – І знаю, про що йдеться. Насправді мова не про пам’ятку XVII, а про пам’ятку XVIII століття (церкву збудовано 1777 року).

З огляду на те, в якому стані вона сьогодні (з дзвіниці зняли бляху, руйнується підніжжя довкола храму тощо), церква приречена на загибель. І вважаю, що приречена цілком свідомо. А відтак, якщо її не продати зараз, боюся, що вона або згорить, або “загине” в інший спосіб. На жаль, такими є реалії, і немає на то ради. Прагнучи нових, просторих (а в уяві багатьох парохів – кращих церков), священики, а з ними й громада, не розуміють, які скарби їм дісталися. Та й особливо не прагнуть у це вникати. На жаль, про сподвижництво, яким у 30-х роках минулого століття займався Андрей Шептицький, намагаючись зберегти українські сакральні архітектурні скарби століть, можемо тільки мріяти.

Сьогодні мужі влади та церкви не усвідомлюють, що кожен етнос у відповідних формах і змістах виявляє та зберігає свою етнічність і релігійну ідентичність, яка в архітектурних символах виявляється особливо. Тобто з одного боку, ставлюся позитивно до того, що є змога врятувати церкву, а з іншого – продавши її, втратимо щось дуже важливе щодо етнічності регіону, через 10-20 років будемо кусати собі лікті за це. Мені відомо, що в Черкасах виношують ідею етно-культурного центру. Зокрема, достойники Черкас звернулися до нашого інституту з проханням дослідити матеріальну й духовну культуру Черкащини. А тому не дуже вірю, що церкву розпродадуть. Думаю, що її все ж збережуть для нащадків”.

Голова Львівської обласної ради Мирослав Сеник також дотримується думки “Головне, аби церкви не горіли”. Він наголосив, що багато храмів, якими нині любуємось у Шевченківському гаю, свого часу придбав Митрополит Шептицький.

Однак завідувач сектора релігієзнавства ЦДІАУ у Львові, працівник постуляційного центру беатифікації слуги божого митрополита Андрея Шептицького Оксана Гайова в коментарі “Газеті” зазначила: “Митрополит Андрей справді викуповував церкви, щоб уберегти їх від руйнування. Зокрема, коштом його родини було викуплено церкву св. Андрія, яка є окрасою Шевченківського гаю. Однак треба враховувати, що Шептицький добре розумів значення церкви і бажав зберегти кожну як святиню. Тобто всі церкви, які він врятував, продовжували діяти як місце молитви. А відтак до питання викуплення храмів треба підходити дуже зважено в кожному конкретному випадку…”

Джерело: “Львівська газета”