Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Чужа лавра

Світлана Одинець

Дата: 29.09.2009

Тернопільська обласна рада, у якій найбільшою фракцією є “Свобода”, створила комісію, що перевірятиме, наскільки діяльність почаївських монахів узгоджується із чинним українським законодавством. Проти створення комісії проголосувала тільки Партія регіонів, яка традиційно симпатизує православним Московського патріархату, а глава УПЦ МП Митрополит Володимир (Сабодан) платить регіоналам взаємністю, заявивши, між іншим, днями, що офіційно підтримає Віктора Януковича у президентській кампанії.

– Наше рішення мотивоване тим, що монахи Почаївської лаври, перебуваючи на території України, не виконують законів України, витворюють міжрегіональну ворожнечу, не пускають на територію лаври католиків. Останньою краплею, яка переповнила чашу, був приїзд Патріарха Кіріла, – пояснив у коментарі “Пошти” Олексій Кайда, голова Тернопільської обласної ради.

Проте розповісти газеті про перевірку члени комісії категорично відмовилися, мотивуючи це тим, що до закінчення роботи не мають права на публічні оцінки та коментарі.

Бог української не розуміє?

Історично лавру у Почаєві заснували ченці КиєвоПечерського монастиря, які втекли від нападу татар, у 1240 р. Перша згадка про монастир датована 1450 р.

За словами Петра Кралюка, доктора філософських наук, після того, як волинські землі разом із Почаєвом потрапили до складу царської Росії, розпочався тиск і наступ на грекокатолицьку церкву. “Розроблялися також плани, як відібрати монастир у грекокатоликів і передати його православним. Приводом для цього слугувало польське повстання 1830 – 1831 рр. Почаївських ченціввасиліан звинуватили в тому, що вони підтримали повстанців.

Їх насильно виселили, а монастирські приміщення перейшли православним. Бажаючи зміцнити православ’я на західних форпостах імперії, синод Російської православної церкви 13 жовтня 1833 р. подав імператору Миколі I доповідь, у якій пропонувалося присвоїти Почаївському монастирю статус лаври й поставити її на четверте місце після тодішніх трьох”, – зазначає Петро Кралюк. Характерно, що саме тоді, коли Почаївський монастир належав грекокатоликам, його почали іменувати лаврою. Цар затвердив цю доповідь, і Почаїв стали офіційно вважати одним із найбільших монастирських центрів Росії.

Сьогодні Почаїв – терен незалежної України, але українофільством тут і не пахне. Служби у лаврі відправляють тільки російською або якщо церковнослов’янською, то з російською вимовою. Тут поширюють шовіністичну літературу, монахи зневажливо ставляться до української мови, а таблички з надписом “Бог украинского языка не понимает” для багатьох вже стали притчею во язицех. Зрозуміло, у лаврі існує сувора заборона на уділення причастя та сповіді “іновірцям”, тобто всім, хто не є вірним УПЦ МП.

За словами о. Георгія Коваленка, прессекретаря Митрополита Володимира (Сабодана) інколи, на прохання прочан, служба може відбуватися й українською. Правда, важко повірити, що до подібних прохань тут хтось толерантно прислухатиметься.

– Один із моїх приїздів до лаври завершився тим, що монах, почувши, що я неправославний, заявив, що “ворогам” тут не місце. Наступного разу у тому, що належу до грекокатолицької церкви, я просто нікому не зізнався”, – розповідає Андрій Мельник, прочанин.

– Мене вразило, що коли я хотіла залишити прохання про молитву за здоров’я рідних, раптом натрапила поглядом на табличку, де червоним по білому суворо заборонялося молитися за… величезний список “ворогів” та “розкольників”. І це тоді, коли Христос учив за своїх “ворогів” молитися найбільше? – ділиться враженнями Ярина Борейко, православна.

– Після відвідин Почаївської лаври у мене завжди залишається неприємний осад від законсервованості і совковості, яка панує тут. Тут можуть різко накричати на жінку, яка прийшла помолитися без хустки, чи навіть виштовхати її за плечі. Виглядає, що більшість прислужників – росіяни та молдовани. Тут панує нездорова атмосфера неповаги до всього українського, – розповідає Олександр Вільчинський, тернопільський письменник.

Натомість, о. Георгій Коваленко, прессекретар глави УПЦ МП Митрополита Володимира (Сабодана), подібні “враження” прочан однозначно спростовує:

– Я ніколи не бачив у Почаївській лаврі жодних утисків української мови і навіть сам спілкувався там українською. Всі ці розповіді бабусь про те, що католиків не пускають до лаври – це наклепи. Вважаю, що рішення обласної ради – суто політичне. Воно ґрунтується на підбуренні суспільства, створює міжконфесійну конфронтацію і протистояння між людьми, – заявив він в офіційному коментарі “Пошті”.

І додав, що відразу після створення депутатської комісії на засіданні Священного синоду вирішили попередити правоохоронців, щоб вони підготувалися до захисту монахів Почаївської лаври.

Від молитов до дипломатії

Те, що Почаївська лавра, як, зрештою, і Києво-Печерська, є передусім російським політико-ідеологічним форпостом в Україні, а вже потім – церковним осередком, в українців не викликає жодних сумнівів. Зрештою, як і те, що діяльність монахів часто-густо є предметом Кримінального кодексу, бо хіба різкі антиукраїнські випади і провокації проти всього національного не є розпалювання міжнаціональної ворожнечі?

Проте, зважаючи, що російське православ’я було споконвічно елементом російської політики, наскільки безпечно сьогодні так різко “розкручувати” маховик конфлікту довкола Почаївської лаври, та ще й у такий спосіб, як це пропонують тернопільські депутати?

Те, що комісія доведе “незаконність” дій переважно шовіністично налаштованого монашества лаври, – зрозуміло навіть дитині, бо українофобство там справді присутнє. Але що далі? Які механізми маємо для реалізації підсумкових рішень комісії? Як розвиватиметься ситуація, з огляду на те, що український політикум не є однозначно проукраїнським? І в який спосіб тоді “відбирати” лавру в УПЦ МП? Силою? Із застосуванням зброї? І кому, її, зрештою, “повертати”?

Первинно православну святиню, відтак до 1832 року – греко-католицьку, а згодом – знову православну. Чим, зрештою, ця, на перший погляд, проукраїнська ініціатива, може обернутися для України? Чи не виглядає вона, зрештою, на провокацію, якщо поглянути на неї уважніше?

На думку Андрія Юраша, релігієзнавця, доцента Львівського національного університету ім. Івана Франка, рішення комісії Тернопільської облради матиме тільки ідеологічно-політичне значення.

– В Україні немає жодних правових механізмів, які б могли реалізувати задум тернопільських депутатів. Таке питання варто було ставити на початку дев’яностих, коли відбувалася легітимізація релігійного простору України. Це був період неймовірних зрушень, очікувань, і тоді все було можливим.

Звичайно, ми можемо говорити про порушення законодавства монахами лаври, але чи можемо ми застосувати до релігійного середовища вимогу виконувати закони, якщо ця вимога не виконується на рівні загальнодержавному і політичному? Адже позиція комуністів і Наталі Вітренко є не менш шовіністичною, ніж позиція монахів Почаївської лаври. Для того, щоб справді утвердити проукраїнські тенденції і закони, варто робити це в усіх важливих площинах одночасно і системно. Ми ж не можемо зробити релігійну резервацію і тільки там наводити порядок.

Зрозуміло, що Почаївська лавра сьогодні – уособлення агресивного вияву шовіністичного великодержавницького православ’я. Література, яка розповсюджується в храмі, містить не лише антикатолицьку, але й антиукраїнську інформацію. Проте ситуація з лаврою – це питання державної політики, а не міжцерковних відносин. Ми знаємо, як гостро реагують ієрархи УПЦ МП навіть коли йдеться про відхід зпід їхнього підпорядкування маленького сільського храму.

Тому питання лаври може зірвати не тільки міжцерковний баланс України (незалежно від того, поганий він чи добрий, але він тримається вже 18 років), а й дипломатичні стосунки, – вважає Андрій Юраш.

Джерело: “Суботня пошта”