1992 р. Поминальник української архітектури

1. Успенський собор у Полтаві

Плани Полтави першої третини XVIII століття фіксують на стрілці мису Городища (нині Червона площа) в зоні найвищої композиційної активності головну міську споруду – дерев’яний багатозрубний багатоверхий Успенський катедральний собор, поруч – високу двоярусну дзвіницю.

1749 року поблизу дерев’яного храму, трохи далі на південь від нього, закладено мурований. За взірець правив собор полтавського Хрестовоздвиженського монастиря. Фундаторами були полтавський полковник Андрій Горленко, обозний Андрій Руновський, полковий суддя Григорій Сахновський, військовий товариш Дмитро Білуха та інші. Будував київський „мурар” Стефан Стабанський (Степан Стобенський). Собор освячено 1770 року. Він належав до найпізніших зразків особливого архітектурного типу міських і монастирських соборів XVII- XVIII століть, що виник на перехресті впливів західного бароко та відродження об’емно-просторових структур давньоруських мурованих храмів. В образі тринефного шестистовпового, з трансептом, нартексом і хорами, первісно трибанного, а з 1780 року – п’ятибанного собору домінував масивний, слабо розчленований основний об’єм, з яким контрастували бані й вишукані фронтони. Завдяки композиційне активному завершенню собор відігравав визначну ролю в силуеті міського центру. Ця роля збільшилася, коли протягом 1774-1801 років перед західним фасадом споруджено чотириярусну муровану дзвіницю в стилі класицизму, увінчану куполом з високим шпилем.

Первісно собор був п’ятипрестольним. Окрім головного престолу Успіння Богородиці, унизу було два престоли – Петропавлівський і Іллінський (цей останній ліквідовано 1894 року); на хорах – Михайлівський і Варваринський приділи (їх зняли 1869 року). Тоді ж таки перебудовано сходи на хори, ризницю й паламарню.

В інтер’єрі панував великий чотириярусний різьблений іконостас у стилі класицизму.

1899 року собор розширено за рахунок західної прибудови, місткість його досягла 10 тисяч чоловік [тобто 5 тис.кв.м ? – неймовірно ! – прим.М.Жарких]. Крім того, протягом XIX століття споруда зазнала ще деяких перебудов: барокові двохярусні бані з ковнірами замінено на куполи спокійніших півсферичних обрисів з глухими ліхтариками.

У першій половині минулого [19] століття територію обведено мурованою огорожею з кутими залізними ґратками й двома невеличкими купольними капличками із західної сторони обабіч дзвіниці.

Архітектурний ансамбль по осі двох головних вулиць тогочасного міста – Олександрівської і Дворянської (нині Жовтнева й Паризької Комуни) візуально організовував простір міського інтер’єру.

Визначною історичною реліквією соборного ансамблю був великий дзвін, що називався „Кизикермен” і був відлитий 1695 року коштом полтавського полковника Павла Герцика з гармат, захоплених у турків.

1845 року собор разом з будинком І.Котляревського замалював Т.Шевченко.

1938 року його зруйновано за вказівкою Полтавського обкому КП(б)У, збереглася лише дзвіниця, у якій нині розміщено експозицію з історії архітектури Полтави.

Джерела

Рудинський М. Архітектурне обличчя Полтави. -Полтава, 1919.- С.20-21;

Грановский А. Полтавская епархия в ее прошлом и настоящей.-Полтава, 1901.-Вып. 1;

Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год. -Полтава, 1865. – С. 105.

Джерело: Вечерський В. Поминальник української архітектури. – Пам’ятки України, 1992 р., № 2-3, с. 65 – 69.