Поселення Канака-III
О.В. Лисенко, І.Б. Тесленко
Поселення на лівому борті Канакської балки, раннє-пізнє середньовіччя. Розташовується приблизно за 4 км до південного заходу від с. Привітне і за 4,7 км до північного сходу від с. Рибацьке, біля шосе Алушта-Судак, на південному схилі пагорба Тарачуг, між р. Канака (Пошала) і її лівою притокою – р. Бахлаєр (Чатилмишин-Узені), на висоті 85-130 м над рівнем моря, приблизно за 3 км від берега моря (мал. 1). Розкопки не проводились.
Картографовано в 1992 р. Гірсько-Кримською експедицією (кер. В.Л. Миц) Кримської філії Інституту археології НАНУ [Миц, Смекалова, Татарцев, 1992, c. 17-18, мал. 1]. У 2002 р. тут провадився збір підйомного матеріалу [Тесленко, Лисенко, 2003, c. 9, мал. 17- 19].
Поселення (загальна площа – не менше 5 га) займає нижню частину вододільного хребта. На сучасній денній поверхні видно залишки не менше ніж 10 житлово-господарських комплексів. Планування досить щільне (відстань між будівлями – 20-50 м). Стіни складено з місцевого каменю на грязі.
Серед підйомного матеріалу зустрічаються артефакти (керамічні п’ятигранні плитки з рельєфним орнаментом у вигляді п’ятипелюсткової розетки в колі), які свідчать, можливо, про наявність у межах селища храму.
Південна та південно-східна частини пам’ятника знищено під час прокладання дороги і планування поля. Серед знахідок виділяються дві хронологічні групи: ранньосередньовічна (уламки покрівельної черепиці, піфосів, амфор «причорноморського» типу, гончарних і ліпних, столових і кухонних посудин, керамічних плиток) і пізньосередньовічна (на руїнах одного комплексу – фрагменти поливних поліхромних посудин відкритої форми та червоноглиняного гончарного горщика). Відповідно можна припускати наявність двох етапів функціонування селища – VIII (?)-X і XIV-XV ст.
Матеріали розвідок зберігаються в Кримської філії Інституту археології НАНУ.
Література:
Мыц В.Л., Смекалова Т.Н., Татарцев С.В. Отчет об археологических разведках в Канакской балке в 1992 г. – Симферополь, 1992. – Архив Крымского филиала Института археологии НАНУ. – Инв. № 247. – Папка № 546. – 23 с. – 19 ил.
Тесленко И.Б., Лысенко А.В. Отчет о разведках на территории Алуштинского горсовета в 2002 г. – Симферополь, 2003 г. – Архив Крымского филиала Института археологии НАНУ. – № 750. – Папка № 1167.– 67 с. – 50 илл.
Джерело: Матеріали до тому «Звід пам’яток історії та культури України. Автономна Республіка Крим». – К.: 2015 р., с. 652 – 653.
Храм (?) на мисі Аю-Даг (Монастирському)
Середньовіччя. Об’єкт знаходиться на південно-східному схилі г. Аю-Даг, у бухті ГиширЛіман, на скелястій височіні над мисом Аю-Даг (Монастирський), на висоті 136,9 м над рівнем моря, на приблизно рівній відстані (2,1 км) від південно-східної окраїни смт Партеніт і південно-східної окраїни смт Гурзуф, у 0,1 км від берега моря (мал. 1:29).
Об’єкт відомий, напевно, ще з XVIII–XIX ст. [Кеппен, 1837, с. 172], зокрема, як «остатки какого-то здания, судя по архитектуре не сходного с церковью, среди развалин которого было найдено много человеческих костей» [Ставровський, 1910, с. 770]. У 60-х роках XX ст. руїни оглядали співробітники Південнобережного загону (кер. О.І. Домбровський) Відділу античної та середньовічної археології Криму Інституту археології АН УРСР. Дослідники (О.І. Домбровський і Л.В. Фірсов) визначили їх як залишки храму-маяка [Домбровський, 1974, с. 39; Фірсов, 1990, с. 116, 136, 142, 150]. У 70-х – 90-х рр. ХХ ст. підйомний матеріал на об’єкті збирали краєзнавці м. Ялта і смт Партеніт. У 1998 р. пам’ятник оглянули співробітники розвідувального загону (кер. О.В. Лисенко) Гірсько-Кримської експедиції Кримської філії Інституту археології НАНУ [Лисенко, 1999, с. 47, мал. 25–29; Лисенко, Тесленко, 2002, с. 80-81]. Будівля була прямокутною в плані. Орієнтована за лінією півд. зах. – півн. сх. Цілість на початку XIX ст. досягала 2 м, у 60-х рр. ХХ ст. – 0,5 м.
Розмір будинку – 2х4 м, товщина стін – 0,60-0,70 м. Підлога на якомусь з етапів функціонування споруди, можливо, була вимощена керамічними плитками, а дах критий черепицею. Стіни складені перев’язом із необробленого каменю (із застосуванням архітектурних деталей з вапняного туфу) на тиньку.
Пам’ятник сильно порушений грабіжницькими розкопками.
Серед знахідок – уламки покрівельної черепиці та різноманітних керамічних посудин, фрагмент керамічної орнаментованої поливної плитки, пісковиковий брус. За артефактами об’єкт датується VIII (?)-IX – XV ст.
Матеріали зберігаються в Ялтинському історико-літературному музеї і Алуштинській філії Кримського республіканського краєзнавчого музею.
Література:
Домбровский О.И. Средневековые поселения и «исары» Крымского южнобережья // Феодальная Таврика – К, 1974. – С. 5-56.
Кёппен П.И. Крымский сборник. – СПб., 1837.
Лысенко А.В., Тесленко И.Б. Античные и средневековые памятники горы Аю-Даг // Алушта и алуштинский регион с древнейших времен до наших дней. – К., 2002. – С. 59-88.
Ставровский Я.Ф. Горный Крым и Керченский полуостров. // Россия. Полное географическое описание нашего отечества. – СПб, 1910. – Т. XIV. – С. 689-817.
Фирсов Л.В. Исары. Очерки истории средневековых крепостей Южного берега Крыма. – Новосибирск, 1990. – 471 с.
Джерело: Матеріали до тому «Звід пам’яток історії та культури України. Автономна Республіка Крим». – К.: 2015 р., с. 653 – 654.