2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України
Спасо-Преображєнський собор та надбрамна церква-дзвіниця
Собор з церквою є частиною колишнього Святодухівського дівочого монастиря, перша згадка про який датується 1595 р., коли всі споруди були дерев’яними. У 1617 – 1693 рр. зведено мурований собор Зішестя святого духа з бічним вівтарем Введення в храм пресвятої богородиці. Будівничими були Л.Ліпеванов, Н.Яцин та І.Дашков. У 1697 – 1707 рр. з півдня зведено муровану надбрамну церкву Різдва Христового. У 1770 р. монастир було закрито, його собор перейменовано у міський Спасо-Преображенський, а надбрамну церкву переосвячено на Хрестоздвиженську. У 1822 і 1834 рр. собор зазнав добудов, а 1899 р. – капітального ремонту з елементами реставрації. До надбрамної церкви 1764 р. добудовано західний притвор.
Комплекс розташований серед одноповерхової садибної забудови північної околиці Путивля, в якому він відіграє роль важливої архітектурної домінанти. Споруди – муровані, потиньковані й побілені, дахи укриті покрівельною сталлю. Територію оточено муром заввишки 1,5 м з брамою і двома хвіртками.
Собор має структуру й композицію, характерні для московської церковної архітектури XVII ст. Основне приміщення – квадратне в плані, апсида – півкругла. З півночі прилягає тридільниі бічний вівтар також з півкруглою апсидою, з заходу і півдня – одноповерхова галерея з трьома ґанками. Центральний четверик перекрито зімкненим склепінням і увінчано п’ятьма цибулястими баньками на глухих циліндри підбанниках. Бічний вівтар має зімкнені, а галерея – циліндричне склепіння. Зовнішні площини стін рої членовані півколонками на прясла, що увінчуються декоративними закомарами. Вікна розташовані в два яруси: у нижньому – прямокутні, облямовані наличниками з розірваними сандриками, у верхньому – восьмикутні.
В інтер’єрі малювань немає. Зберігся іконостас 1693 р. – шестиярусний, московського типу, проте з типово українськими шестикутними одвірками царевських врат і дияконських дверей. Горизонтальні розкріповані карнизи й вертикальні різьблені колонки (мотив виноградної лози) утворюють прямокутну сітку, в яку вкомпоновано ікони. Яруси неоднакові за висотою, а монотонність горизонтального ритму перебиває широке середнє поле.
Іконостас неодноразово ремонтували й поновлювали, зокрема у 1838 – 1839 рр., 1907 і 1975 рр. Його ікони датуються в широкому хронологічному діапазоні, початок XVII – початок XVIII ст. Вони належать до української школи іконопису.
У центрі нави висить срібна люстра, виготовлена І692 р. у Нюрнберзі й подарована собору Петром І.
Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 228 – 229.